Новозавітна христологія починається з факту Воскресіння Христа і на цьому факті базується. Однак сам Новий Завіт, подаючи правду про цю подію, починає не з факту, але зі слів[1]. Воскресіння Христа було спочатку проповідуване, причому ще задовго до самого факту. Христос у Євангеліях декілька разів пророкував про цю подію, говорячи учням, що воскресне після смерті. Крім того, після воскресіння Христос звернув увагу учнів, що про це говорили також ще пророки Старого Завіту (пор. Лк 24, 33-35). Правда про Воскресіння починається зі слів, з проголошення, зі звістування. Важливим також моментом є те, що навіть після Воскресіння ніхто не опирався на самій події факту Воскресіння, але на словах тих, які зустріли Воскреслого Христа. Факт Воскресіння став очевидним після свідчення свідків, але в першу чергу – після усвідомлення раніше сказаних слів самого Христа про своє Воскресіння третього дня по смерті. Саме на свої слова звертав увагу Христос учням після свого Воскресіння, на зрозуміння цих слів і на віру в ці слова (пор. Лк 24, 44-48), а не на саму подію. Учні стали свідками не самої події, але були свідками слів про цю подію ще задовго до неї і потім також після неї. Сам момент події залишився тайною віри. «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йн 20, 29).
Іншими словами, Воскресіння Христа – це кульмінація Божого об’явлення. Бог явив людям правду про цей факт людськими словами, спочатку через пророків, далі через самого Христа, і врешті через свідків: чи то слів Христа, чи то зустрічі Воскреслого. Дух Святий воскресив Христа з мертвих, той же Дух об’явив це вірним, і той самий Дух Божий дав і дає зрозуміння цього об’явлення[2]. Повне зрозуміння не обов’язково мусило прийти відразу: потреба було віків, щоб під керівництвом Святого Духа також словами виразити на Соборах правди про те, Хто Воскрес, чому Воскрес і що це дало роду людському. Зрозуміння і поглиблення цієї таємниці триватиме до кінця віків.
З факту Воскресіння Христа можна зробити деякі фундаментальні висновки. Ця подія підтвердила всі слова Христа і надала їм зовсім інший сенс, ніж вони мали б без Воскресіння. Вчення Христа завдяки Його Воскресінню стало універсальним і вічним. Наприклад, вислів «Я є життя» (пор. Йн 14, 6) без Воскресіння мав би лише символічне значення, натомість після Воскресіння стало ясно, що це – життя в усій своїй повноті, життя вічне, життя, яке не закінчується смертю, яке перевищує і перемагає смерть реально. Воскресіння тіла Христа і його реальність та тотожність з тілом до Воскресіння, підтверджені з натиском в Євангеліях, показують, що не лише дух, але й матерія може визволитися з обіймів знищення та смерті. Більше того, стало ясно завдяки Воскресінню, що Христос помер на хресті за людину з тілом і душею, що Він прийшов відкупити чи визволити не лише людського духа, але цілу людину: ціла людина, так як була сотворена – з тілом і душею – призначена до спасіння і життя вічного. Воскреслий Христос являвся учням не лише як дух, але як Особа, тому і ті, які у Христі воскреснуть, будуть воскреслими особами, тими самими – хоч і не такими самими, бо переміненими – якими були за часів свого земного життя. Варто додати, що факт тотожності тіла до і після воскресіння – так як у Христа – виключає всякого роду реінкарнацію, тобто перевтілення навіть тієї самої особи до різних тіл[3].
Ще одним важливим висновком після факту Воскресіння Христа є те, що «по правиці Бога» зараз знаходиться Його Син – Боголюдина, тобто відвічне Слово у людському тілі, вірніше – у людській природі. Хоча сам цей факт залишається так само таємницею, як і Воскресіння, однак говорить про те, що людина, якою є Христос після Втілення, ввійшла у внутрішнє життя Пресвятої Трійці, чи як говорили Отці Церкви «Бог став людиною, щоб людина стала Богом». Вже само Втілення реалізувало цю правду, однак Воскресіння і Вознесіння повністю її підтвердило і утвердило на віки. Звідси важливою є також правда, що так як Христос помер для людей, так само і воскрес для людей, і врешті, зараз живе життям Пресвятої Трійці у людській природі для людей. Саме так починається сотеріологічна частина Символу віри: «Він задля нас людей і нашого ради спасіння…» і в це «задля» включене також Воскресіння та «сидіння» по правиці Отця.
Воскресіння Христа, яке з одного боку сталося в історії, тобто в часі і просторі, а з другого боку – перевищує границі як часу, так і простору, не належить до минулого, воно належить до «тепер», тобто є актуальним і дієвим для світу постійно, чи то до Воскресіння, чи то після. Христос «тепер» помирає для мене на хресті, і Христос «тепер» Воскресає для мене з мертвих. Це «тепер» особливо стає видимим підчас служіння Євхаристії, під час якої не повторюється жертви та Воскресіння Христа, але актуалізується єдина жертва і єдине Воскресіння Спасителя для людей у кожному часі і у кожному місці. Саме завдяки актуальності «тут» і «тепер» Воскреслого Христа, а не лише в минулому, стають більш зрозумілі Його слова: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28, 20). Якщо Воскреслий Христос з нами завжди, тобто з усіма людьми землі, важливо сповістити про це всім людям, адже Христос помер і воскрес для всіх людей усіх часів. Саме тому Ісус Христос і пов’язав обіцянку про постійну свою присутність з наказом проповідування про це світові (пор. Мт 28, 19-20).
[1] Пор. Gesché A., Chrystus, cс. 140-143.
[2] Пор. O’Collins G., Chrystologia, cc. 93-99; пор. Gesché A., Chrystus, cс. 154-155, і особливо сс. 158-174. Пор. також Дн 5, 31-32: «Його Бог підняв правицею своєю… І ми свідки цих подій, і Дух Святий…».
[3] Тут, щоправда, повстає питання відносно зміни частин тіла людської особи ще підчас земного життя, наприклад після всякого виду операцій, ампутацій чи пересадок органів. Однак це для Бога, який воскрешає людські тіла, не є більшою проблемою, аніж привернути до життя тіло, що століттями чи тисячоліттями лежало поховане в землі і з якого нічого не залишилося або навіть його частинки фізично вже давно знаходяться в іншому стані чи навіть є складовими тіл людей, що живуть пізніше.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/70752/