84
23 травня в римському Папському Університеті «Святого Хреста» відбулась презентація італійського перекладу книги Даніеля Маттсона «Чому я не називаю себе геєм. Як я повернув собі мою сексуальність і знайшов мир» (Daniel C. Mattson, Why I Don't Call Myself Gay: How I Reclaimed My Sexual Reality and Found Peace, Ignatius Press, 2017).
Це успішний класичний музикант, тромбоніст, який об’їздив цілий світ і попрацював музикантом і викладачем в багатьох оркестрах і консерваторіях. Ця книга – персональна і щира розповідь чоловіка, який, як стверджує сам автор, «ще й відчуває потяг до чоловіків». Це наратив про те, як він віднайшов дорогу до своєї сексуальності і повернувся до Церкви.
Даніель походить з католицької родини, яка перейшла в протестантизм. Він наймолодший із 4 дітей. Під час презентації, яка тривала пів години, і, по суті, являла собою стислий переказ тексту книги, автор розповів свою персональну історію. Він чітко зрозумів, що йому подобаються хлопці десь у віці 15-16 років.
У нього ніколи не складалось добре із спортом, тому він із заздрістю дивився на інших, а особливо на капітана шкільної команди: «я мав стійке бажання доторкнутись до його мускулів». Він постійно порівнював себе з іншими хлопцями і відчував, що я не такий, і в той самий час йому було комфортніше в компанії дівчат. Під час презентації Даніель неодноразово підкреслив, що весь це час «пошуків» він чітко розумів, що Бог існує, Бог хоче його щастя. Він завжди хотів мати родину і дітей, «адже саме це і є щастя», тому він просив Господа «забрати цю схильність», але молитви були марними. «Після школи у мене була дівчина, ми зустрічались 6 тижнів. Але потім вона мене покинула. Як я з часом дізнався, що вона просто знайшла собі дівчину. Зараз я можу сміятись, коли розповідаю цю історію. Але тоді я думав, що я безнадійний чоловік, якщо дівчина лишає мене заради іншої дівчини».
Його «боротьба» з Господом тривала довго і в якийсь момент, після успішного закінчення магістерки з тромбону, він відчував себе самотнім, впав у залежність від порнографії. «Я 32 роки чекав на жінку, а потім вирішив знайти чоловіка і зробити те, чого прагнув. Я розумів, що одностатеві стосунки є аморальними, але я був надзвичайно сердитий на Господа, тому я свідомо відвернувся від Нього. (…) І той заборонений фрукт, який я отримав, не зробив мене щасливим. Я відчував приниження. (…) Правда згодом я зустрів друга, якого мені так не вистачало всі ці роки. Ми дивились фільми, ділились проблемами, грали у відео-ігри. (…) Але саме секс, як я з часом зрозумів, був тим, що спотворювало наші стосунки».
Згодом Даніель таки зустрів жінку, в яку закохався. Історія не склалась, бо вона не хотіла мати дітей і з часом знайшла собі іншого. Зараз Даніелю трохи за сорок і він, як сам стверджує, несе «добру Новину» і розповідає про красу і щастя цнотливого життя.
— Даніелю, скажіть, яка головна мета Вашої книги? Чому і для кого Ви її написали?
— Я хотів розповісти про те, що цнотливість — це Добра Новина, це частина тієї Доброї Новини, яку несе Церква, і яку ми має проповідувати особливо для тих людей, які, як і я, відчувають потяг до одностатевих зв’язків. Деякі люди кажуть, що цнота – це останнє місце на землі, де людина може знайти щастя. Я ж думаю, що це єдине місце на землі, де ми можемо знайти щастя, спокій, свободу і реалізацію.
Я написав книгу для молодих хлопців і дівчат, які мають подібні проблеми, які не знають, яку дорогу обрати. Бо я пам’ятаю, коли почувався страшенно самотнім, не мав жодної надії, не мав миру в душі. Фактично я написав цю книгу для 19-20 річного себе, і я хотів стати тим голосом, який покаже молодим людям цього віку, які шукають щастя, що справжнє щастя і справжню свободу можна знайти завдяки наслідуванню Христа, дотриманню Його заповідей, які є великим «Так» для нашої людської гідності, нашої реалізації. Божі Заповіді існують для того, аби нас захистити. І це стосується усіх сфер людського життя, не тільки сексуальності. Я хочу пояснити, наскільки багато є того страждання, особливо в момент тієї тихої агонії, коли ти не знаєш, у який бік повернути. І в такі моменти важливо, коли хтось приходить до тебе і каже, що тебе любить, не зважаючи ні на що. Але найважливішим є сісти з такою людиною, вислухати і супроводжувати із справжньою любов’ю та співчуттям. Але ці люди потребують також бути скерованими Правдою, яку несе Церква. Адже ця Правда і є, власне, Доброю Новиною.»
— У книзі Ви намагаєтесь показати різницю між «природою», «ідентичністю» і «пристрастями»?
— У книзі я зробив наголос на питанні ідентичності, «хто я?». У світі говорять про те, що почуття є тим, що визначає нашу ідентичність. Я не погоджуюсь з цим твердженням. Почуття – це дуже ненадійний індикатор правди. Особисто для мене, моя правдива ідентичність полягає в тому, що я Божа дитина, що я чоловік, створений на образ Бога, і є певна реальність, яка вписана в моє тіло, себто моя сексуальність створена для того аби знайти мир і повноту. Я маю жити відповідно до реальності, тобто без одностатевих стосунків. І якщо виконувати Божу волю, Його план стосовно нашого життя (хоч це і складно, адже жити в цноті це нелегко), тоді ми зрозуміємо, що це єдиний шлях до миру і реалізації себе. Лише в такому випадку приходить розуміння, що це можливо — бути щасливим і не мати сексуальних стосунків, вірите ви в це чи ні. З точки зору сексуальності я створений для жінки, і це правда про мою сексуальність, навіть якщо я не відчуваю цього на рівні моїх емоцій. І жити відповідно до правди про мою сексуальність – це і є ключ до щастя.»
— На Вашу думку, чому ЛГБТ роблять наголос саме на «природності» одностатевих сексуальних відносин?
— Я про це написав у книзі. В історії розвитку поглядів на гомосексуалізм можна визначити дві основні течії. Одна з ідей, це та, згідно з якою гомосексуалізм є соціальною конструкцією. Інша ж теорія говорить про природний, природжений характер. Ствердження про те, що «я таким народився», є необхідним для того, аби змінити політику світу. Себто це необхідний фундамент для змін. Але моє тіло чітко показує, що з точки зору сексуальності я створений для жінки. У мене половина репродуктивної системи. Друга її половина – у жінки. З цієї точки зору наше тіло є неповноцінним без другої частини, яка нас доповнює. Тому немає жодного сенсу стверджувати, що я народжений для чоловіка, коли цілковито зрозуміло, що я народжений, аби мати сексуальні стосунки із жінкою. Це і є моя природа. Отже, говорити «я народився таким» — з одностатевою сексуальністю — потрібно саме для впровадження політичних змін, які ми всі зараз бачимо.
— Якою є реакція ЛГБТ на Вашу книгу і на Вашу позицію стосовно одностатевих сексуальних стосунків?
— На щастя, вони просто вважають мене божевільним. На їхню думку, я просто ненавиджу себе, і у мене внутрішня гомофобія. Але, чесно кажучи, мені просто байдуже, що вони думають.»
— Зараз, власне, дуже часто говориться про «гомофобію». Як Ви ставитесь до цього терміну?
— Я знаю, що зараз про це дуже часто говорять, і я написав про це в книзі. На мою думку, потрібно згадати те, що говорить Катехизм. Так от, у ньому дуже чітко прописано, що потрібно ставитись із повагою і милосердям до людей, які як і я мають потяг до осіб своєї статі, і що потрібно уникати будь-яких проявів дискримінації. І для мене це є закликом Церкви, який потрібно пам’ятати. Але я думаю, що потрібно також сконцентрувати увагу на Правді, яку проголошує Церква стосовно такого типу стосунків.
Інколи термін «гомофобія» використовується з метою маніпуляції, маніпуляції емоціями. І це також варто було б уникати.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/71332/
