6
Без сумніву – слова «єдність» та «об’єднання» на рубежі 2018–2019 років стали ключовими в українському медіапросторі і не лише релігійно-церковному. Надання томосу українському Православ’ю подія, до якої йшли віддавна і долаючи чимало перепон. Вона справді доленосна і всю її важливість можна буде осягнути щойно за кілька чи кільканадцять десятиліть. Тому більше йдеться в різних статтях журналістів та експертів про огляд зі Стамбулу й Києва чи певні припущення, а що буде якщо…
«Патріярхат» активно слідкував за перебігом подій у цьому напрямку, адже життя братів по крові й по духу торкається теж і нас. Питання єдності та об’єднання, яке заповідане Богом, актуальне завжди і горе нам, якщо б ми його ігнорували. На щастя, так не є, і впродовж історії УГКЦ стреміла до єдності християн і сьогодні вона відкрита на це. Власне, про цю історію і про цю відкритість редакція зібрали думки різних людей у першому номері «Патріярхату» за 2019 рік. Ці матеріали будуть не лише під рубрикою «Тема номера», вони поєднуватимуться своєю тематичною спрямованістю практично на усіх сторінках часопису.
Анатолій Бабинський у статті «Вселенський момент в українському християнстві» представляє УГКЦ в діалозі Церков-Сестер крізь призму творів о. Атанасія Великого, ЧСВВ, звертаючись також і до більш віддаленої історичної доби, і аналізуючи сьогоднішні можливості зближення християн в Україні.
Продовжують тему єдності християн о. д-р Іван Дацько, який відкриває читачеві екуменічні старання Митрополита Шептицького та Патріярха Йосифа Сліпого: «Етнархи поневоленого народу і речники України», та о. Андрій Дудченко (ПЦУ), який акцентує на єдності християн довкола Євхаристії та Божественної Літургії: «Порозуміння з тими, що шукають порозуміння».
Деякою мірою суголосним до статті о. Андрія Дудченка є матеріал о. д-ра Василя Рудейка «Паралельна літургія». Слово «літургія» у перекладі з грецької означає «спільна справа» чи радше навіть «народна справа». А все ж, як виглядає, ми рідко по-справжньому задумуємося над тим, що це за справа і що означає оте «спільно» чи «народно». Якщо ввійти до більшості наших церков, можна зауважити, що багато речей під час богослужіння ми робимо зовсім не спільно. Ба більше, робимо їх паралельно – священик своє, а ми своє в той самий час. Чи можливо вийти з такої паралельності? Шукайте відповіді у номері.
Далі – про єдність значно ширшу, ніж єдність в межах народу… Чи «тільки для українців» Українська Греко-Католицька Церква? Звісно, ні, проте часом Апостольська Столиця робить суттєві помилки у назвах єпархій чи у листуванні з єрархами, навіть у назві самої нашої Церкви натрапляємо на певний відгомін філетизму. Про що саме йдеться і що нам варто добре усвідомити, аби сповнити своє місійне покликання, розповідає Паскаль Бастьєн у матеріалі «Філетизм у Католицькій Церкві: Чи настільки великим є велике завдання?».
У другій частині статті «Дослухаючись до порухів свого серця: азійсько-американський перехід від «уніатизму» до «взірцевої меншини»» Джастін Це продовжує аналізувати як ті дари, які маємо в нашій східній традиції, можуть допомогти заглибитися у власну ідентичність: «…Входження до Київської Церкви спонукало мене не прийняти етнічне українство, а більше думати про те, як моє китайське виховання, мої знання кантонської та мандаринської сформували моє серце і його здатність відчувати надприродне».
«Структурний або системний гріх існує саме тому, що ті чи ті вади суспільства чинять тиск на кожного свого члена, який інакше цього гріха, найімовірніше, не допустився б». Чи замислювались Ви над тим, що заручником гріха, якого ви навіть не помітите, Вас можуть зробити на роботі? Отець Юрій Блажиєвський приглянувся до цієї проблеми, порівнюючи досвід розвинених країн у досвід України. Що з цими структурами гріха робити? Читайте у «Зміни структур гріха вимагають уяви».
Наявність власної богословської традиції – одна з ознак патріархальної Церкви, але традиція є не тільки минулим, вона є його осмисленням і творенням сучасності, розповідає керівник наукових проектів УКУ Тарас Тимо в інтерв’ю «Патріярхату» «Богословські переклади в УГКЦ: що зроблено і куди йдемо».
«Кафедральна гора в Холмі. Між сучасністю, історією та археологією», – таку назву мала наукова конференція, яка відбулася наприкінці вересня 2018 року у польському місті Холм та підсумовувала результати досліджень на місці замку короля Данила та у підземеллях холмського собору, які ведуться українськими та польськими науковцями майже двадцять років. Про атмосферу співпраці та її перспективи розповідає диякон Петро Сивицький «Промінчик надії з Холма».
Передплатити журнал можна через Укрпошту — індекс 90827.
Сайт журналу www.patriyarkhat.org.ua.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/studios/announcements_of_publications/74606/
