9
Понад 2200 інтерв’ю, 100 відеоінтерв’ю, понад 5000 світлин і 5000 документів і приблизно 800 музейних речей зберігають у фондах проекту «Образ сили духу: усна історія підпілля Української Греко-Католицької Церкви», що є основою Архіву Інституту Історії Церкви Українського Католицького Університету.
Матеріали архіву висвітлюють історію Греко-Католицької Церкви ХХ століття у періоди її переслідувань і виходу з підпілля. Зібрані фонди – цінні джерела для висвітлення минулого всього українського суспільства епохи тоталітаризму, адже у них зібрані свідчення як єпископів, священиків, монашества, так і мирян. Окрім історії УГКЦ, в архівних справах є важлива інформація про Римо-Католицьку та Православну Церкви, і дещо про протестантські релігійні спільноти – їхню позицію щодо атеїстичного режиму та, певною мірою, про міжконфесійні стосунки.
Адреса установи: Інститут Історії Церкви УКУ, вул. Іларіона Свєнціцького, 17, Львів. Електронна поштова скринька архіву – archive.ich@ucu.edu.ua.
Про релігійну тематику у фондах Архіву ІІЦ УКУ у продовження однойменного циклу РІСУ розповідає архівіст Марина Качинська.
«В основу зібрання архіву було покладено метод усної історії (відомий в Україні також як oral history), який став надзвичайно актуальним для вивчення історії Церкви після її відродження, виходу з підпілля, особливо на теренах Західної України, – говорить М. Качинська. – Метою було зібрати усні свідчення тих, хто творив Церкву в часи заборони. Офіційних відомостей про Греко-Католицьку Церкву за часів СРСР крім радянських практично не було, а застосування методу усної історії для вивчення її історії стало чимось новим, свіжим у роботі дослідників. Зрештою, безпосередні свідчення стали вагомим доповненням до комплексу інших джерел».
Опитування проводили системно з 1992 року: був ряд інтерв’юерів; розробили 10 категорій питальників на 150 питань; проводилися студентські конкурси. На даний момент в Архіві ІІЦ УКУ є понад 2200 інтерв’ю за персоналіями. Для кожної особи, з якою або про яку брали інтерв’ю чи зібрали матеріали, заведена окрема архівна справа. В одній справі може бути декілька інтерв’ю у форматі текстового роздруку розшифрованого аудіозапису, де про одну і ту ж особу розповідають різні люди. Наприклад, у справі про священномученика отця Андрія Іщака є шість інтерв’ю, два інтерв’ю зберігається у справі отця Діонісія Лукашевича.
Також у справах зберігають фото і документи, або їхні копії чи навіть скани – у залежності від того, що саме надавали для архіву. Наразі світлин – понад 5000, зазначає М. Качинська.
«У подальшому для архіву розробили низку тематичних інтерв’ю, яких у нас наразі 36, – продовжує архівіст. – Це, зокрема, інтерв’ю про підпільні семінарії, про домашнє релігійне виховання або, приміром, про період легалізації УГКЦ на Стрийщині. Тобто, якщо була змога отримати інформацію про цікаву тему, це здійснювали і формували фонд тематичних справ нашого архіву».
Виправданим буде відзначити, що відповідні опитування в рамках проекту Інституту «Образ сили духу: усна історія підпілля УГКЦ», започаткованого випускником Гарвардського університету, теперішнім владикою Борисом Ґудзяком, здійснили дуже вчасно, оскільки більшість учасників та свідків подій у час збору інформації були вже похилого віку. Багато хто з них перейшли сталінські табори та заслання. Багатьох із тих, чиї інтерв’ю і світлини зберігають в архіві, вже немає в живих. Натомість їхні свідчення залишилися як своєрідні автентичні документи про той час тоталітаризму.
Звісно, що, опрацьовуючи матеріали такого архіву, слід враховувати суб’єктивність інформації, оскільки кожен опитаний подавав інформацію крізь призму своїх відчуттів, ставлень до подій – з огляду на власний досвід, наголошує М. Качинська. Окрім того, могли з’являтися неточності у подачі прізвищ, географічних назв. Тож пізніше ці інтерв’ю піддавали системній редакції з метою виправлення, але з максимальним збереженням особливостей діалекту та стилю мови опитаних. Втручання у текст було мінімальним.
Але тексти і фото – це не все, що є в Архіві ІІЦ УКУ.
«На базі зібраного матеріалу здійснено ряд інших проектів, – продовжує архівіст. – Наприклад, це відеопроект, що відбувся у два етапи: у 2002 і 2005-2006 роках. В його рамках із проведених інтерв’ю тих, хто ще був живий та здоровий і надав найцікавішу інформацію, відібрали 100 осіб. З ними записали одногодинні відеоінтерв’ю».
Матеріали АрхівуІІЦ УКУ доступні для дослідження. Каталог розміщений на сайті Інституту. Для зручності матеріали розподілені на три групи-каталоги: 1) жіночих чинів і згромаджень; 2) чоловічих чинів, згромаджень і монастирів; 3) алфавітний за персоналіями.
Окремо все ще у тестовому режимі функціонує онлайн База даних архіву. У ній можна знайти інформацію про діяльність і долю того чи іншого діяча підпільної Церкви, ввівши прізвище у відповідному полі. Так, наприклад, звістки про активного священика, а відтак і єпископа Івана Марґітича є не тільки у його справі П-1-1-1148, а й в шести інших.
Фонди Архіву ІІЦ УКУ використовують як науковці, краєзнавці, журналісти, так і студенти університету, перш за все богослови в межах наукового семінару і науково-дослідницької практики. Адже ці матеріали дозволяють побачити історію Церкви не крізь призму звітів партійних та силових органів СРСР чи кримінальних справ, а від людей, які цю Церкву творили.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/68206/
