6
"Фотографії старого Львова", 20 лютого 2019
Старанням о. Климентія Шептицького 20 вересня 1931 року з Унева кілька студитів їде на Полісся, під Пінськ, щоби там заснувати місійну станицю студійського уставу. Дві спільноти ченців-студитів осіли на Поліссі, спочатку одна — на хуторі Мерлинському біля Давидгорода, а пізніше друга — в Ольпєні, в латинській дієцезії. Як передає нам хроніка ієром. Теофана, «отець Ігумен Климентій висилають на першу місійну станицю в Хуторах-Мерлінських пов. Давідгородок Отця Йосафата яко Пароха, о. диякона Меланія настоятеля і брата Маркіяна, котрий співає, був кухарем і дуже добрий столяр».
[Монастирська хроніка, писана ієромонахом Теофаном, настоятелем монастиря в Скиті св. Андрея Студійського Уставу в Лужках // Музей народної архітектури та побуту у Львові — спадщина митрополита Андрея Шептицького: матеріали наук. конф. з нагоди 150-ліття від дня народження Митрополита Андрея Шептицького. — Львів: Колесо, 2016. — С. 291–296]
На осінь 1931 року, як на дату заснування місійних станиць, вказує дата початку писання послань для монастирів на Поліссі — 16 жовтня 1931 року. Саме ж послання було дописане та вислане о. Климентієм до братів-студитів 1934 року.
Отець Климентій серед духовенства у Пінську. Фото опубліковано у «Pamiętnik III-ej Konferencji Kapłańskiej w sprawie Unji Kościelnej w Pińsku (30, 31 sierpnia i 1 września1932 roku)» (Пінськ, 1933 р.)
[Послання о. Климентія ігумена Святоуспенської Лаври в Уневі для монастирів на Поліссі. 16.10.1931 // Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студитського Уставу. — Вип. 6. — С. 22–24]
Восени 1931 року о. Климентій продовжує розбудову студитської монашої організації і висилає на Підляшшя до місцевості Заболоття о. Нікона, якому визначив місію бути настоятелем місійної станиці. Осередок освятили 25 листопада 1931 року — надзвичайно символічний день, оскільки за юліанським календарем Українська Греко-Католицька Церква вшановує 25 листопада святого священномученика Йосафата Кунцевича, архиєпископа Полоцького і патрона Унії. Заболоття нині на території Польщі і адміністративно належить до ґміни Кодень Любельського воєводства.
У кінці року, а саме 28 листопада, о. Климентій відправляє на Підляшшя ще о. Кирила Ганущака, щоб у селі Шістка (нині це ґміна Дрелюв на Любельщизні) відкрити чергову місійну станицю монахів-студитів.
[Монастирської хроніка, писана ієромонахом Теофаном…— С. 302–304]
Рік закінчувався ще однією ініціативою, у створенні якої брав участь о. Климентій Шептицький. А саме: у грудні 1931 року у Львові було засновано «Український Комітет Допомоги безробітним і вбогим». Склад Комітету був таким: голова – єпископ-помічник о. д-р Іван Бучко; заступник голови — Володимир Децикевич; члени – єпископ Микита Будка, о. протоігумен Степан Решетило ЧСВВ, о. візитатор Йосиф Схрейверс ЧСС і о. ігумен Шептицький Климентій.
[Діло. — № 280. — 13 грудня 1931 р. — С. 3]
Світова економічна криза, яка шаленіла на поч. 30-х років, стала причиною небувалого зросту безробіття та посилення вбогості населення всього світу. Галичина тут не була винятком. «Поможіть безробітним й убогим» — під такою назвою13 грудня 1931 року було опубліковано у газеті «Нива» пастирський лист всього єпископату греко-католицької Церкви. Як приклад з діяльності Комітету, для безпритульних службовців, немічних старців стараннями його учасників облаштовувалися будинки-інтернати. Не тільки дах над головою, але й їжу та одяг тут можна було отримати тим, кого доля скинула на саме суспільне дно.
Брати Шептицькі з духовенством у Підлютому на Станіславівщині
Із 1931 року походить доповідь ігумена Климента Шептицького про Тріодь — богослужбову книгу для перед- і повеликоднього часу церковного календаря. Цей текст було підготовлено для виголошення на засіданні літургійної комісії у Львові. Комісія відбула 70 засідань від 16 червня 1930 до 15 червня 1935. Дискусія, якій мала слугувати доповідь, частково проаналізована у джерелі, яке подаємо нижче:
[Петрович М. Східні й західні святі в дискусіях міжєпархіяльної літургійної комісії// Східні й західні святі в дискусіях міжєпархіяльної літургійної комісії / М. Петрович // Українське релігієзнавство. — 2010. — № 55. Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/44080.
Сам же оригінал доповіді знаходиться у ЦДІА у Львові, фонд 201, оп. 4, од. зб. № 3919. У наш час доповідь опублікована у: Шептицький Климентій блаженний преподобномученик. Збірка творів [текст] / Упорядник Бойко Юрій ієрм. Юстин. — Львів: Колесо, 2014. — Серія «Історично-канонічні джерела Студійського чернецтва в Україні». Т. ІІ. — С. 155–203]
Відомості про діяльність о. Климентія 1932 року надзвичайно скупі. Першу згадку знаходимо про нього з нагоди храмового свята (празника) церкви Святої Премудрості Божої, яке відбулося 7 липня у Свято-Іванівській Лаврі Студитського Устану на Знесінні у Львові.
[Діло. — № 149. — 9 липня 1932 р. — С. 4]
Із цього періоду є відомий виступ о. Климентія на конференції перед братами-студитами під назвою «Бодріться», записаний слухачами 18 липня 1932 року, про що свідчить примітка у пізнішій публікації цього матеріалу:
[«Ясна Путь». Місячник монашої родини студ. Уставу». — Свято-Успенська Лавра, Унів. — 1936. — ч. 9-10. — С. 1–4]
Оскільки о. Климентій у цей час перебував у Підлютому, то можемо припустити, що конференція відбулась у першій декаді липня. Текст виступу був нещодавно опублікований.
«Дорогі Браття, може, Вам дивно, що говорю до Вас нині про кінець світу. Але не дивуйтеся. Я вже, дякувати Богові, маю 63 роки життя, тож, коли порівнюю часи перед війною, в війні й по війні, то наглядно бачу, в який шалений спосіб цілий світ летить, чимраз нижче й нижче доходить до щораз більшого й більшого духовного занедбання й руїни. Багато нині є людей на світі, а навіть і по монастирях, що не шукають того, що Бог хоче, а шукають лиш те, чого їхні пристрасті домагаються, при тім забувають цілковито на послідні речі.
Коли перечитувати в газетах те, що діється нині в світі, то наглядно бачимо, що злобний, жорстокий, кривавий, безбожний большевизм заливає щораз то ширші круги світу. Люди полюбили більше тьму й зло як світло — тому то так легко нині всюди приймається у злих серцях безбожний комунізм. Одним словом, із того всего виходить ясно, що якась велика революція, якесь велике переслідування наближається на цілий світ».
[Шептицький Климентій блаженний преподобномученик. Збірка творів [текст] / Упорядник Бойко Юрій ієрм. Юстин. — Львів: Колесо, 2014. — Серія «Історично-канонічні джерела Студійського чернецтва в Україні». Т. ІІ. — С. 32–33]
Брати Шептицькі з пластунами у Підлютому на Станіславівщині
Після цього преса повідомляє, що о. Климентій з Митрополитом на два місяці виїжджають до Підлютого на Станіславівщину: «о. Ексц. Митрополит Шептицький виїхав у середу 13. ц. м. вранці в товаристві д-ра М. Панчишина й о. ігумена Климентія до Підлютого на дальше лікування. Як довідуємося, Митрополит перебув цілу подорож щасливо і приїхав уже до Підлютого. Весь час свого побуту у Підлютім Митроп. Шептицький не буде давати ніяких авдієнцій. Поворот до Львова сподіваний ок. 15. вересня».
[Діло. — № 154. — 16 липня 1932 р. — С. 5]
Хоча, за задумом, перебування у Підлютому було пов’язане з лікуванням та відпочинком, насправді брати Шептицькі тут активно працюють серед місцевого населення. В Остодорі, неподалік Підлютого, Шептицькі засновують дитячу оселю ім. Митрополита Шептицького. Нам вдалося знайти репортаж учасника цього дійства, яке відбулось 24 липня 1932 року під проводом о. Климентія:
«Українське Товариство охорони дітей і опіки над молоддю у Львові викінчило цього року прегарний будинок під діточу оселю в Остодорі к. Підлютого, в чому найбільша заслуга комітету будови, що працював енергійно під проводом о. Л. Бучацького. До щасливого завершення будови причинився головно ексцел. митр. Шептицький, що подарував не тільки площу під будову, але й будівельний матеріял. А в неділю 24. ц. м. в 4. год. попол. відбулося урочисте посвячення цієї нової діточої оселі ім. митр. Шептицькото. Акту посвідчення довершив о. ігумен Климентій в асисті оо. крилошан: Войнаровського, Куницького і Дзеровича та о. декана Патрила з Перегінська Після посвячення виголосив о. прал. Куницький патріотичну проповідь, а після її закінчення дітвора з оселі, що уставилася серед майдану, відспівала під проводом студ. богосл. О. Стернюка нац. гимн-молитву «Боже Великий».
[Діло. — № 166. — 30 липня 1932 р. — С. 6]
Проект дитячої оселі авторства Олександра Пежанського. Світлина з колекції Андрія Захарківа-Олійника
На початку осені, а саме 30 і 31 серпня та 1 вересня 1932 року, о. Климентій Шептицький узяв участь у роботі ІІІ-ї унійної конференції у Пінську (тепер Білорусь), яку організовував римо-католицький єпископат Польщі з метою напрацювання теоретичного матеріалу на тему різних аспектів церковної Унії.
[Pamiętnik III-ej Konferencji Kapłańskiej w sprawie Unji Kościelnej w Pińsku (30, 31 sierpnia i 1 września1932 roku). — Пінськ, 1933. — 150 с.]
Після повернення з Пінська о. Климентій поїхав у Лабуні, щоби відслужити Святу Літургію в часі обряду облечин Ванди Шептицької (1910–1999), ще однієї дочки Леона і Ядвіги Шептицьких і похресниці о. Климентія, яка перебувала у Згромадженні Сестер Францисканок Місіонерок Марії.
[Ванда Шептицька, Спогади про отця Климентія // Архимандрит Климентій (Шептицький): Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу. — Вип. 9. — Львів, 2001. — С. 35]
Цікавим є лист, написаний у кінці цього року о. Климентієм із Зарваниці до дружини свого брата Олександра Шептицького Ізабелли, в якому згадує про щораз більшу кількість справ, без сумніву, пов’язаних із розвитком студитських монастирів.
Ізабелла Шептицька (1870–1933). Фото з (Фото з колекції «Archiwum Szeptyckich» (Власність «Fundacji Rodu Szeptyckich»)
Зарваниця, 16.11.1932 р.
Ізі Олександровій-Шептицькій — Лабуні
Дорога і кохана Ізо!
Із глибокої провінції пишу й очевидно спізнюся з побажаннями, але мені йдеться тільки, аби Ти мала в руці доказ, що я не забув і що у своєму часі й перед вівтарем пам’ятати буду. Хай Тобі Господь Бог — Великий і Добрий — дасть із нагоди того дня багато Своїх Милостей, хай підтримує й утішає в трудах і стражданнях, хай наповнює радістю Твоє серце і солодким почуттям цілковитого віддання себе Йому, впадання в Його Отчі обійми; віра нехай освітлює все у Твоєму житті, християнська надія нехай зміцнює, любов’ю своєю нехай надихає й малі, і великі справи, через які дорога Твоя веде. А в цей же час і доброго здоров’я — це вже не лише для Тебе бажаю, але радше для Твоїх — для Олеся, Казіка і всіх, що з гнізда розлетілись, і для Ружі, аби їм усім сімейне старе вогнище ще довго світило та їх обігрівало.
Думкою й серцем я буду цього дня в Лабунях, а тепер дуже сердечно Вас усіх вітаю. Часу мало й щораз менше — занять багато й щораз більше — починаю йти слідами давніх австрійських старост, які через зайнятість, бачачи, що не справляться зі всіма своїми обов’язками, — послідовно нічого не робили. На щастя, брати в монастирі не дадуть розвинутися таким схильностям природи і не лише не дадуть розслабитись, а й наодинці та в спокої рідко коли хочуть залишити.
До милого побачення, мої дуже дорогі. Маю надію, що і у Вас на Твої іменини буде така чудесна погода, яка вже три дні тут триває. Бог з Вами.
Щиро Ваш о. Климент
Серед різних повідомлень та спогадів за цей рік, нам вдалося лише знайти згадку, що перед черговою святочною академією з нагоди вшанування пам’яті о. Маркіяна Шашкевича отець Климентій разом із владикою Микитою Будкою в присутності студентів відправив панахиду над його могилою й виголосив патріотичну доповідь.
[Світильник істини: Джерела до історії Української Католицької Богословської Академії у Львові, 1928–1944 / [упоряд., гол. ред. Сениця
П.] – В 3 т. – Торонто – Чікаго, 1973. – Т. 1. – С. 517]
Ця подія, очевидно, стосується 90-ї річниці з дня смерті Шашкевича.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/74802/
