9
"Радіо Свобода", 17 травня 2019
Люди на площі біля Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, що належить Православній церкві України (архівне фото)
(Рубрика «Точка зору»)
Останніми днями точиться чимало розмов довкола ситуації у помісній Православній церкві України. Йдеться про заяви почесного патріарха і постійного члена Синоду ПЦУ Філарета про те, що він має відновити свої адміністративні функції у Церкві мало не в тому об’ємі, яким він володів у Київському патріархаті.
Патріарх Філарет має беззастережно великі заслуги перед Українським православ’ям. Це: розбудова парафій – їхню кількість збільшено від 1,5 тисячі у 1996 році до майже 5000 напередодні утворення ПЦУ; створення якісних освітніх закладів Церкви; створення пулу церковних ЗМІ; підтримка учасників двох Майданів, а згодом – капеланського руху. Ці та інші дії сприяли тому, що серед інститутів громадянського суспільства, Київський патріархат, а тепер Православна церква України, користується найвищим рівнем суспільної довіри. Зрештою, сукупність цих обставин відіграла вирішальну роль у тому, що Вселенський патріарх Варфоломій таки узявся за надскладну справу врегулювання канонічного статусу Українського православ’я і успішно її здійснив.
Почесний патріарх ПЦУ Філарет (архівне фото)
Зрозуміло, що титанічна робота над розбудовою Київської церкви не могла бути здійсненою патріархом Філаретом без підтримки спільноти її єпископів, священства та мирян. Вочевидь однією з найбільших його заслуг перед православною громадою України є створення освіченого та роботящого корпусу молодих архієреїв, до числа яких належить і предстоятель Української православної церкви – митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Саме його ім’я згадується за літургіями Вселенським патріархом. Таким чином через нього здійснюється єднання нашої Церкви зі Світовим православ’ям.
Наявність згуртованої спільноти архієреїв, які користуються підтримкою своєї пастви, становить собою найкращий запобіжник від того, щоб незначні непорозуміння, що виникають, як от з адміністративними повноваженнями почесного патріарха, не переростали в серйозний внутрішньо-церковний конфлікт і не ставали засобами підриву авторитету Церкви в Україні і зовні.
Найголовнішим наслідком визнання помісного статусу нашої Церкви є зовсім не титул, чи тим паче особа її глави. Найголовніше, що Вселенський патріарх визнав благодатними таїнства, що у ній здійснювалися і здійснюються, бо люди віруючі через них сподіваються на спасіння своїх душ. Визнано канонічність єпископства особисто владики Філарета і всіх тих єпископів, у хіротоніях яких він брав участь, після проголошення йому безпідставної анафеми Московським патріархатом.
Немає причин вважати, що та позиція, яку нині проголосив почесний патріарх, може стати стратегічною загрозою для Церкви. Однак, зокрема, вона вже вплинула на динаміку приєднання до неї українських парафій, що наразі перебувають у московській юрисдикції, а також на процес її визнання сестринськими церквами.
Глава ПЦУ митрополит Київський і всієї України Епіфаній під час Великоднього богослужіння в Михайлівському соборі в Києві, 28 квітня 2019 року
На щастя митрополит Епіфаній користується незмінною підтримкою української пастви, суспільства загалом, а також Вселенського патріарха, монастирів святої Гори Афон та релігійних лідерів світу.
На цьому тлі згадані адміністративні непорозуміння виглядають, щиро сказати, маргінальними і такими, що лише можуть зашкодити історичному авторитету такої постаті, як патріарх Філарет.
Автор – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/75854/
