27"День", 19 квітня 2018
Мабуть, найбільш примітна особливість президентської ініціативи про створення в Україні єдиної православної церкви (яка, за запевненням гаранта, повинна отримати канонічний статус від Константинополя) – це те, як подібна політика поєднується з принципом відокремлення церкви від держави.
З одного боку, ми бачимо пряме політичне втручання в релігійні справи, з іншого – є думка, що при формальному відділенні церкви від держави влада може або навіть зобов'язана впливати на конфесійну ситуацію в країні з метою забезпечення національної безпеки.
У зв'язку з цим цікаво зверюнутися до витоків і, проводячи історичні паралелі, подивитися, а які, власне, були аргументи противників і прихильників розведення політики і релігії у Франції – країні, де вперше у світі, в 1905 році, був прийнятий закон, який поклав початок процесу повного відділення церкви від держави.
Згідно з цим законом, французьким громадянам було гарантовано право на працю без вказівки приналежності до тієї чи іншої конфесії. Республіка більше не фінансувала і не субсидувала церкви.
Незважаючи на заперечення папи Пія Х, все майно католиків і всі пов'язані з ним зобов'язання передавалися різним релігійним асоціаціям віруючих. Священики, які їх обслуговували, були відправлені на пенсію за державний рахунок.
З поправками 1908 року об'єкти релігійної спадщини Франції перейшли в державну власність, при цьому Католицька церква отримала право вічного безоплатного користування. Це, по суті, було винятком із статті, яка забороняла фінансування релігії.
Перед прийняттям закону ідея з відділенням церкви від держави розділила французьку громадськість на два табори.
1. Це рішення призведе до громадянської війни.
2. Така реформа викликана ненавистю до католицизму і прагненням знищити Католицьку церкву у Франції.
3. Не можна судити про націю по невеликому числу людей, що живуть у великих містах. Поряд з ними є більшість населення, набагато більш сприйнятливе до вражень, ніж до абстрактних принципів, без релігійної вузди готове на будь-які заворушення, виступи проти влади і аморальні вчинки.
4. Розрив з Ватиканом завдасть шкоди Франції у зовнішньополітичній сфері, зокрема, призведе до скасування Французького протекторату на Сході.
5. Конкордат (договір між Папою Римським і певною державою, що регулював правове становище Католицької церкви в даній країні) є силою, яка стримує обидві сторони, гарантією єдності як католиків, так і Французької держави.
6. Конкордат дозволяв державній владі утримувати в рамках закону величезний соціально-політичний потенціал Католицької церкви, її прихожан-католиків і численних існуючих при ній організацій і груп віруючих.
7. Конкордат ставив на один рівень католиків, іудеїв і протестантів у Франції, тому говорити про перешкоджання режимом Конкордату свободі віросповідання було б необґрунтованим.
8. Скасування фінансування Католицької церкви буде несуттєвою економією, а втрати у підсумку будуть величезними. Це субсидування більш потрібно самому уряду, котрий отримує певний важіль впливу на церкву.
9. Заявлене повне припинення фінансування духовенства з бюджету буде фікцією, тому що у Католицької церкви достатньо впливу, щоб впливати на конкретних чиновників для виділення коштів парафіяльним священикам.
10. Вимушене підвищення цін на релігійні послуги, раніше часто безкоштовні, Католицька церква стане повсюдно називати наслідком репресивних дій держави.
11. Обговорюване питання не носить насущного і актуального характеру, є набагато важливіші проблеми і напрямки реформ, гідні стати предметом розгляду влади, ніж питання діяльності священиків.
12. Свобода, дана Католицькій церкві, не приведе ні до чого хорошого. Єдина свобода, бажана нею, – це безмежно наказувати і нав'язувати всім свою волю.
1. Конкордат відразу ж обмежив Католицькій церкві у Франції всіляку свободу дій. Зразком повинна вважатися церква часів апостолів, яка не втручалася в політичні ігри і афери, була вільна від рабства перед державою, приділяючи всі свої сили моральному вихованню своєї пастви і турботі про неї.
2. Конкордат обумовлює можливість втручання державної влади, в значному ступені атеїстичної, в такі питання і сфери чисто релігійного і суто особистого характеру, в які вона не має права втручатися в принципі.
3. Очевидний певний відхід від віри і внутрішньоцерковна криза. Політична діяльність Римської церкви привела до зростання зловживань і, як наслідок, невдоволень. Винна в цьому зовнішня земна організація церкви, яка все більше перетворюється в бюрократичний апарат. Христос заповідав зовсім не таку церкву, яка складалася б із священицької-ієрархічних кланів або каст, тісно пов'язаних з державними інституціями.
4. Конкордат необґрунтовано обмежує свободу слова і громадської діяльності священиків. Його відміна дозволить їм більш ефективно працювати на благо Католицької церкви, перетворитися з бюрократів у подвижників віри.
5. Скасування конкордату позитивно вплине на священицький корпус. Священики, позбавившись жорсткої опіки держави, змушені будуть боротися за паству.
6. Скасування державного фінансування не завдасть катастрофічного удару по Католицькій церкві у Франції, так як французькі віруючі в змозі утримувати громади, оскільки мають достатньо віри, щоб мати нагальну потребу в духовному спілкуванні з церквою.
7. Для надання необхідного Католицькій церкві впливу на суспільство у священиків і так є всі умови, без втручання і нав'язування з боку держави. Для цього достатньо демократичних свобод і демократичних інститутів.
Повертаючись в сьогоднішню українську реальність, згадується ще одна теза про взаємини церкви і держави, висловлена свого часу англійським істориком Генрі Боклем: «Релігія, яка не підтримується урядом, зазвичай проявляє більшу живучість, ніж та, що підтримується».
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/70893/
