3Спочатку було Слово…
Все в нашому житті розпочинається з дару Слова, все було створено Словом і продовжує наповнюватися і розвиватися завдяки Слову.
Якщо взяти термін “розвиток”, то можемо сказати, що він теж розпочинається зі слова. Це, свого роду, як матриця, в межах чого знаходиться, породжується, розвивається або приймає форму інший об'єкт або об'єкти. Переважно, одним і тим самим речам надається іншого змісту та значення, що породжує інший вибір та приорітети. Зміст надається мистецтвом володіння словом.
Результатом розвитку має стати нова цивілізація - життя людської спільноти, що має стійкі особливі риси в політиці, економіці та культурі, спільні духовні цінності та ментальність. І тут теж розпочинається все зі слова.
Проте слово може заходити в різні деформації, серед них виділяють популізм та пропаганда.
Як визначити популізм?
Рівень популізму можна визначити коли, якась інституція, особа чи установа, займається не згідно свого призначення чи місії. Наприклад, в середні віки можемо бачити релігійний популізм, що хотів інтерпретувати науку і всі сфери життя людини. Приватизована влада кількома прошарками суспільства могла засудити на смерть людину, яка сказала, що Земля крутиться навколо Сонця, а не навпаки. Чи полювання на відьом. Згодом зі середини 19 століття можемо бачити іншого виду популізму: ідеологічний популізм, коли ідеології заперечували вже науку і релігію, і мільйони людей були знищені заради світлого майбутнього. Церква закликала до реформ через енцикліки, документи та проповідництво ще з 1891, але її голос почули тільки після двох світових воєн та масового комуністичного терору, коли християнські демократи (Аденауер, Шуман, де Гаспері) розпочали заснування Європейського Союзу заради миру і справедливості між народами, щоб уникнути інших воєн. І кращого поки-що ніхто не запропонував.
Пропаганда походить від двох слів: віра і поширювати. Тим принципом переважно скористалися диктатори для узаконення своєї влади над іншими через ідеології. Багато-хто хотів підмінити науку і віру у віру в себе. Чимало людей бажають скористатися довірою людей до себе через свій стан чи суспільну позицію.
Останніми роками поширюється інформаційний популізм через фейки: максимальне заповнення інформаційного простору напів-зрозумілою, напів-правдивою інформацією для введення в оману людей, підміни понять заради влади і зміни свідомості про той чи інший факт. Так само для зруйнування репутації інших осіб чи інституцій. Одночасно збільшується і лінь людей щодо перевірки фактів та аргументів.
Для багатьох вже не дядько Сем, а вуйко Google став авторитетом та вчителем: можемо спостерігати, як формується віртуальний авторитет інтернетової матриці.
Постійно застосовують технологію “вікна Овертона” - змінити розуміння чогось поетапно, від неймовірного, казкового до етапу прийняття на рівень закону та примушувати усіх цього дотримувати.
Фейки - планована деформація інформації, спрямована підмінити поняття правди та брехні. Фейки бувають різних видів. Але і вони мають мати своїх осіб: їх називають ботами, що роблять це за оплату. Їх не потрібно вважати за “пліткарів”, бо “пліткар” - це стиль життя, свого роду, і доброволець, який отримує особисту насолоду від поширення неправди, незважаючи, чи це принесе йому користь чи ні.
На жаль, в житті можна часто спостерігати фейки і плітки. Пліткарство має кілька форм. Зумисне розповсюдження неправдивої інформації заради вигоди, прибутку чи стану. Фейки і плітки поширюють як ерудовані, але низькопробні люди заради кар’єри та фінансів, так і люди з власною меншовартісною самооцінкою. Фейки та плітки не поширюють люди, які володіють навиками критичного мислення та мають дві основні характеристики: гідність та благородність, а не просто ерудованість. Бо знання без моралі самі по собі є нікчемним нагромадженням інформації.
Навіть на особистому рівні автор статті недавно дізнався про себе різні навмисні плітки, які поширювали особи, які імітували “дружбу і співробітництво”, або й займали досить визначні посади чи навчалися з тобою протягом багатьох років, ділили трапезу довгі роки. Найгірше, коли це поширюють люди, які спершу говорять про довіру, цінності, сидять з тобою за одним столом, а згодом лише шукають будь-що, щоб нашкодити та деформувати будь-який факт. “Інтелектуальне пліткарство” полягає в тому, що можна взяти напів-правдиві факти, але поскладати їх в іншій асиметрії, і це надасть фактам зовсім інший зміст. Маємо проблему навіть в інтелектуальних колах так-званого фарисейства та лицемірства. Коли люди говорять одне, коли ти з ними за столом і коли ти комусь потрібен, і зовсім інше розповсюджують, коли тебе немає. Вразило, коли одна шанована людина на нараді одної з організацій раптом почала говорити, що хтось “нещасливий” і визначення “нещастя інших”, хоча взагалі все це не стосувалося питання щодо праці, коли тих осіб поруч не було. І це йшла мова про участь в одному проекті, хоча ніхто і не планував там брати участь. Особливо неприємно, коли високі авторитети позволяють собі обговорювати інших спеціалістів, базуючись на інформації людей, які взагалі не тямлять в тому чи іншому професійному напрямку. А особливо, коли запитаєш їх: а що ви зробили чи покажіть практичний приклад вашої діяльності? То нічого показати.
Українська система взаємовідносин має кілька хронічних вад, від яких потрібно якнайшвидше вилікуватись, хоча дані вади поширені зараз в багатьох суспільствах та відносинах. Як наслідок колоніалізму протягом тривалого часу, коли винищувалися сімейні традиції та роди, інтелігенція та авторитети, у нас не люблять, хоча постійно потребують ініціативних людей. Будь-яка здорова ініціатива означає, що потрібно визначити діагноз, коли щось не працює. Як би ми не проводили SWOT-аналіз, переважно основна проблема - це менеджмент. Якщо щось не працює, програма чи проект, це може означати:
- Люди-керівники, що вичерпали себе, але не бажають це визнати. Вони більше переживають за тепле місце та зарплату. Їхня основна ознака в роботі, що вони знаходить тисячу причин, щоб сказати, що щось не вдасться ще перед тим, аніж це розпочати. І ніколи не знайдуть хоча б одне так, щоб діяти та прийняти рішення.
- Особи-керівники, що вважають себе “незамінними” та уміють нейтралізувати будь-яку здорову альтернативу чи тверезомислячу особу, тому що мають владу та повноваження. Пригадується історія одного семінариста, коли він закінчив докторські студії за кордоном, але його відіслали в глухе село, щоб там бути священиком. На що він відповів: я не проти там служити людям, але чи продуктивно я буду реалізовувати великий потенціал знань, які я отримав за 7 років навчання за кордоном? То йому були дали не просто відповіді, але оди та глибокі пояснення. Згодом виявилось, що просто одна особа, яка займала високу посаду в єпархії, проте не мала не лише закордонної освіти, але і вищої української освіти, просто не бажала мати будь-яких конкурентів по даному напрямку.
- Особу, що є явним або скритим диктатором. Такі особи уміють знайти осіб, що є залежними від них у дрібничках, але залишають собі можливість позбутися їх в будь-який момент. Бо для них головним є особистий комфорт та влада. Вони поступово ставлять навколо себе осіб, що є лише виконавцями згідно ще радянського совка “не пропонуй, не пояснюй, не перепитуй”. І вміють лише хвалити будь-які накази навіть, якщо бачать, що це все веде до руїни та банкрутства. У даних структурах ініціативні та творчі люди, що думають “своєю головою”, і пропонують інновації або реформи, не просто відкидаються, але починають дискредитувати їхню репутацію, бо в їхніх інноваціях нічого не тямлять. Потрібно відзначити, що переважно творчі особистості не раз є диваками в житті. І це можна побачити як в житті великих поетів, письменників, композиторів чи і духовних провідників (зокрема, жити на стовпі чи в печері та бути самітником). Але, якщо проаналізувати глибоко, то ще не знати, хто є диваком: особа, що живе ощадно і багато працює над собою і над своїм покликанням, бажаючи бути сама собою, чи пересічна особа, що має гроші на будь-які дурниці і нісенітниці лише заради того, щоб бути і жити так, як “всі”, і не маючи волі і бажання змінити будь-що. Часто глупота заходить в традиції, звичаї, стандарти життя і стає нормою світогляду людини чи соціально-економічного життя, що всі бояться сказати правду, як в тій казці “Нова одежа короля” Ганса Крістіана Андерсена : “А король же голий!”
- Закритість найвищих керівників, які довіряють інформації, фактам та аргументам своїх “друзів”, які самі нічого в житті не роблять і взагалі себе не реалізовують, але дані “друзі уміють робити “дата-бейс” та збирати інформацію, а вірніше, деформувати її про інших ініціативних людей. Дані “друзі” переважно мають багато психологічних проблем, загубилися по житті і принципах. Їхні звинувачення інших - це щоб оправдати власну неспроможність брати на себе відповідальність та ініціативу.
- Небажання гідно оплачувати зарплату науковцям чи винахідникам. Особливо тим, хто займається освітою в суспільстві. Здорові ініціативи потребують, як вино, трохи вистоятися в часі, і, як зерно, прорости відповідно до часу життя осіб. Часто зловживають такими поняттями: як покликання - ви повинні! Ніхто в цьому житті нікому нічого не винен. Людина має робити свідомий вибір чи дію, тоді є результат.
На одному з засідань, де планували розвиток громад та кооперації, один учасник запитав: ви ж маєте вже осіб, які реалізовують ідеї Андрея Шептицького, то чому ви не запросите їх? У відповідь була тиша і кілька зауважень. Все через те, що переважно можна говорити про довіру та співпрацю, закликати до солідарності та субсидіарності, але, на практиці, це переважно всередині боятися сформувати сильні творчі команди, де ти є “ОДИН З”, а не тільки ти є “ЩОСЬ і ХТОСЬ”. Небажання об’єднувати навколо себе сильних особистостей та об’єднуватися з ними лише говорить про слабкість і вразливість даних осіб-провідників, бо вкінці вони себе швидко вичерпують на першому етапі, а на другому етапі просто гальмують не лише різні проекти, але і діяльність великих інституцій.
На жаль, наявність богословської освіти чи семінарського виховання, ще не гарантує високої культури поведінки людини чи етики її спілкування. Коли навчався в папському університеті, то один дуже відомий єзуїт навчав нас, молодих студентів, що ніколи не формуйте точку зору про ту чи іншу людину, поки самі з нею не поспілкуєтесь і не порозмовляєте, та почуєте її точку зору. Це ознака не лише демократії, але і права людини захистити себе і свою точку зору.
Дані особи, пліткарі, не можуть не те, що подавати об'єктивні знання інших, але й поширювати "добру новину", яка передбачає проповідувати істину. Це відчувається по дуже простих ознаках: або говорять про міфи, які ніхто перевірити не може, або просто лише читають інших якісь тексти чи переказують думки інших відомих осіб.
Але, як кажуть, якщо говорять за твоєю спиною, значить, ти попереду. Дане пліткарство походить переважно від осіб, що бояться взяти на себе відповідальність і попробувати “креативити” в житті самостійно, шукають “тепле місце” в різних установах. І переважно вони не бачать “колоди в своєму оці, але тріску в інших”.
Як побороти чи, принаймні, зменшити ці прояви та недоліки?
- Навчати людей і молодь мистецтва критичного мислення. Зважувати “так” і “ні”.
- Поширювати стандарти високої етики спілкування та культурних відносин.
- Уміти створювати інтелектуальні середовища.
- Створити фільтри навколо себе, щоб співпрацювати з людьми відповідної культури та відносин. Основна характеристика яких: це доброзичливість та щирість, а не “подвійна” дипломатія та вдавана щирість, заклики до довіри до них, але їхнє небажання довіри до інших..
- Не боятися свою етику та моральні принципи підтверджувати юридичними контрактами. З досвіду автора статті, все, що не було підтверджене контрактами щодо питань щоденної праці, виявилось фейками: і етика осіб, і дружба, і “довіра”, і їхня “доброзичливість”. Особливо, коли мова йтиме згодом про фінанси, люди скажуть, що ми такого не знаємо і не пам’ятаємо. Ось і вся “етика”: вся суть людей, їхніх думок, показується по тому, як вони дотримуються обіцянок та домовленостей.
- Є потреба виховувати людей високого аристократичного духу, що мають гідність і благородність. Недоліки мають усі люди, проте що є недоліком? Кожен з нас має мати право на помилку, тому що помилка може дати право на ініціативу. Потрібно не критикувати за помилки, а за пасивність, за животіння, за малу продуктивність життя, за нереалізацію талантів та отриманої освіти.
- Формувати професійні організації, які стануть школами практичної праці, цінностей та етики. Люди потребують сильних організацій: від простої сільської громади, студентської молоді до рівня народу. Щоб організації були актуальними, то ними мають керувати люди відповідної освіти, поведінки та культури.
- Заборонити будь-які монополії в менеджменті. Будь-яка монополія веде до деградації. Це є причиною занепаду багатьох консервативних організацій. Є потрібним створити ефективні, на першому етапі, дорадницькі органи, які мають готувати професійні документи, програми, подаватися на найвищий рівень керівництва, але і керівництво не має права просто так приймати рішення без аналізу професіоналів в тій чи іншій галузі. Інакше, будуть намарне витрачатися кошти, фінанси та час: такі рішення ведуть до запланованого програшу та деградації, тому що професіонали не будуть виконувати різні дурниці, а непрофесіонали так чи інакше доведуть це до краху, бо не розуміються на цих питаннях.
- Відійти від емоційного керування в короткому проміжку часу до уміння довготермінового планування. Це є ознака реального професіоналізму та покликання.
- Розробити стандарти продуктивності. У Папському університеті від викладачів вимагали постійного написання статей та досліджень, рецензій та участі в наукових конференціях. Цей досвід допомагає у щоденному плануванні: на особистому рівні, я виробив собі принципи, що кожного місяця має бути кілька статей, коротких виступів на ТБ, радіо, телеканалах, доповідей на конференціях та семінарах, проведенні тренінгів та навчальних курсів. Це дуже допомагає у визначенні продуктивності життя. Це допомагає знаходити справжніх друзів та ефективне партнерство.
- Щоб змінити стан в суспільстві, то потрібна координована робота народних установ: наприклад, якщо люди не розуміють питання про землю, то це означає, що не було системної роботи протягом довшого часу усіх суспільних інституцій, бо люди не мислять категоріями розвитку землі, не є об’єднані по інтересах і щодо захисту своїх прав. Тому й готові позбутися цінних дарів, бо не усвідомлюють їхньої цінності. Тому просто нормами закону, зверненнями до них швидко не виправити ситуації.
Основний показник, по якому вартує людей оцінювати: чи уміють вони реалізовувати своє покликання, незважаючи на труднощі, виклики, суспільні чи особисті проблеми? Реалізація покликання людини, продуктивність її життя є першорядним коефіцієнтом корисної дії та змісту життя. Все інше другорядне, додаткове.
Ми живемо в цікавий час, коли можемо побачити силу Слова, важливість правди для реформ та розвитку. Тому розвиваймо цей дар, який даний кожному з нас.
Зіновій Свереда,
Доктор соціальної економіки.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/78102/
