3За свідченням книг Нового Завіту, після Свого воскресіння Ісус Христос являвся учням, розмовляв із ними, дозволяв доторкатися до Себе та навіть розділяв з учнями звичайну трапезу. На сороковий день, пише Лука, автор книги Діянь апостольських, Ісус зібрав учнів та наказав їм не відходити з Єрусалима, доки не дочекаються того, що обіцяв їм Бог — пришестя “другого Утішителя”, Духа Святого. Цей Дух, сказав Ісус Христос, зійде на апостолів та сповнить їх силою, щоб вони свідчили про спасенні дії Сина Божого від Єрусалима аж до краю землі.
Сказав це, Ісус піднявся перед ними вище за хмари. І коли апостоли стояли та дивились на небо, перед ними стали два чоловіки у білому одягу. Ці ангели Божі сказали апостолам, що Ісус Христос колись знову прийде на землю таким самим чином, як підіймався на Небо.
У Символі віри християни сповідують, що Ісус Христос на Небі сидить “праворуч Отця”. Цей вираз розуміють не буквально, бо Бог Отець не є обмеженою істотою, поруч із ким можна сісти по той чи інший бік. Вираз “сісти праворуч когось” означає “стати його правою рукою”, тобто набути всю повноту сили та влади. Цим підкреслюється, що Син Божий Ісус Христос цілком рівний Богу Отцю.
У православному богослов'ї підкреслюється, що Син Божий прийняв людське єство “незмінно” та “нерозлучно”. Це означає, що Бог став людиною раз і назавжди. Воплотившись одного разу від Діви Марії, Він ніколи не “розвоплотиться”.
Християни вірують, що втілений Бог — Ісус Христос — завжди близький до кожного з нас. У піснеспівах свята говориться про те, що вознесений на Небо Син Божий не покинув нас, а перебуває незмінно поруч. Видима земна присутність Христа поступилася місцем Його невидимій присутності в Церкві.
Вознесіння Господнє до IV сторіччя не відділялося в окреме свято, а відзначалося разом із П'ятидесятницею. Сама П'ятидесятниця в давнину розумілася не як один день, а як святковий період. Останнє свідчення про сумісне святкування Вознесіння і Зішестя Святого Духа належить західній паломниці Егерії, яка пише у спогадах про те, що у вечір П'ятидесятниці всі християни Єрусалиму збираються на горі Єлеон, “на тому місці, з якого Господь вознісся на небо”, яке називається Імвомон, та відправляється служба із читанням Євангелія і Діянь апостольських, що розповідають про Вознесіння.
Ж.Даніелу вважає, що розділення свят Вознесіння і П'ятидесятниці сталося після засудження єресі Македонія на Другому Вселенському соборі (381) та мало за мету наголосити на особливому значенні Святого Духа в ділі спасіння людей. Вказівки на роздільне святкування Вознесіння зустрічаються у свт. Григорія Ниського та у антіохійських проповідях свт. Іоанна Златоустого. Про святкування Вознесіння на 40-й день після Пасхи вперше говориться в “Апостольских настановах” (бл. 380). До цього ж часу належать і перші свідчення про свято Вознесіння в Західній Церкві.
