9"Богословський авангард", сповідуючи гасло УКУ "Візьми і зроби", є моєю персональною спробою творчо відповісти на брак уваги українських богословів до проблем сучасних, бажання визволити богослов’я з марґінального статусу семінарійної дисципліни з підготовки священнослужителів, повернувши йому гідне місце в системі української гуманітаристики.
Не маючи можливості довше зупинятись, лише схематично окреслю «Богословський авангард», чия система розгалужується у два головні фланги: 1) Футуристичний, або «Кіберсередньовіччя» та 2) Конструктивістський – «Радикальна готика». Завдання першого – діагностика актуальної доби, яку називаю Кіберсередньовіччям, що крізь візуальні технології оптичних медіа реалізовує ілюзію безхмарного майбутнього. Другий фланг скеровує увагу на проблеми духовності, побудову й структурування духовних практик, які б сформували на рівні антропологічному й культурному духовний габітус, здатний протистояти актуальному Saeculum Obscurum. На рівні свідомості духовний габітус закладають символи й метафори, парадоксальне поєднання яких забезпечує можливості для духовного досвіду. Власне «Богословський авангард» – приклад такого парадоксального поєднання, а «Радикальна готика» – приклад сильної метафори-символу.
Порівняльна антропологія духовності - це головний методологічний підхід «Богословського авангарду», що базується на компаративному аналізі двох типів духовності, в основі яких візуальна й аудіо-тактильна культура. Репрезентантом першої є духовність св. Ігнатія Лойоли, а другої – апофатична кармелітська духовність св. Йоана від Хреста. Застосовуючи порівняльну антропологію духовності, прагну переорієнтувати дотеперішній домінуючий історичний напрямок богословських студій в коло питань антропологічних. Богослов’я завжди є відображенням духовних процесів у Церкві. Якщо в інтелектуальному просторі Церкви надто довго домінують теми історичні, а Історії спасіння Старого й Нового Завітів не інтерпретують в актуальному контексті – Церкву сприймають як археологічну пам’ятку сивої давнини, в кращому випадку, як музейно-історичний релікт XVIII-го століття. Тоді безсенсовними видаються будь-які спроби окреслити роль Церкви в сьогоденні, окрім як вказати їй на місце в системі фольклорно-етнографічного заповідника. Після історичного повороту сьогодні конче потребуємо повороту антропологічного.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/71491/
