6
Сардикійський собор – помісний собор християнської церкви, що відбувся в Сардиці (сучасна Софія). У Сократа Схоластика й Созомена цей Собор датується 347 роком, проте у XIX столітті дослідники дійшли висновку, що Сардикійський собор відбувся 343 або 344 року.
Собор було скликано за спільним побажанням імператорів Константа й Констанція II на кордоні Східної та Західної Римських імперій. В роботі Собору взяли участь як західні (94 особи), так і східні (76 чоловік) єпископи, головував Осій Кордовський, друге місце на Соборі займав сардикський єпископ Протоген.
Собором було прийнято 20 правил, що увійшли в Православній церкві до загального зводу церковного права. Правила були одразу складені двома мовами: латиною та грецькою. Рішення собору було присвячено питанням церковного управління та деякі з правил стосувались порядку управління винятково у західних церквах. Низка правил собору (3-5) надають право у разі виникнення суперечок між єпископами звертатись до Папи Римського для їх розв'язання.
Ось ці Правила Сардикійського Собору, від 3 до 5, де мова про вирішення конфліктів між єпископами Римським Апостольським Престолом:
Правило 3
Необхідно і це приєднати, нехай ніхто з єпископів не переходить зі своєї области до іншої области, в якій є свої єпископи, хіба що тільки буде покликаний від братів, що знаходяться у ній, щоби не думали зачиняти двері любові. Подобає ж і це передбачити: якщо у якійсь області хтось з єпископів має справу з братом своїм та спів єпископом, то ніхто з них нехай не прикликає у посередники єпископів з іншої області. Якщо ж хтось із єпископів, у якійсь справі, виявиться осуджуваним, але надумає не неправу мати справу, а праведну, і якщо знову відновиться суд, то, якщо завгодно вам, любов’ю вшануємо пам’ять Петра апостола, і нехай напишеться від цих, що судили до Юлія, єпископа Римського, нехай відновиться, якщо потрібно, суд через найближчих до тієї области єпископів, і нехай призначить він розглядачів справи. Якщо ж звинувачуваний не зможе представити свою справу як таку, що вимагає повторного вивчення, то один раз присуджене нехай не порушується, але, що зроблено, те нехай буде твердим.
Правило 4
Якщо якийсь єпископ, судом сусідніх єпископів усунутий буде зі свого сану, і скаже, що він знову покладає на себе обов’язок виправдання, то не раніше поставляти іншого на його місце, хіба коли єпископ Римський, розглянувши справу, винесе своє визначення по ній.
Правило 5
Якщо буде на якогось єпископа донос, і навколишні єпископи, зібравшись, виключать його з його ступеня, а він, переносячи справу, звернеться до блаженнійшого єпископа Римської Церкви, а цей же захоче вислухати його, і визнає за справедливе відновити вивчення справи про нього, то слід і це визначити, нехай благоволить написати до сусідніх з тією областю єпископів, щоб вони ретельно і з подробицями, вникнули в усі обставини, і, з переконанням в істині, винести свій вирок у справі. Якщо ж хтось вимагатиме, щоб справа його знову вислухана була, і, на його прохання, заблагорозсудиться Римському єпископу від себе послати пресвітерів, то нехай це буде у владі цього єпископа, оскільки за краще і належне визнає і визначить, для судження разом із єпископами, послати своїх представників. Або ж якщо визнає достатнім попередній розгляд і вирішення справи про цього єпископа, то нехай вчинить так, як розважливим його розсудом буде визнано за благо. Єпископи відповіли: сказане приймаємо.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/71145/
