12
«Церква.info», 5 лютого 2018
З проханням відповісти на декілька питань, які хвилюють широку аудиторію у зв’язку з останніми подіями, редакція «Церква.info» звернулася до Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
– Ваша Святосте! Зараз широко обговорюють загострення протистояння навколо самовільної будівлі, зведеної релігійною громадою Московського Патріархату поруч з фундаментами Десятинного храму в центрі Києва. Яка позиція Київського Патріархату в цьому питанні?
– Перш за все ще раз хочу підтвердити позицію нашої Церкви щодо ставлення до Московського Патріархату в Україні: наша Церква ніколи не підтримувала і не підтримує насильницьких дій щодо Московського Патріархату. Ми про це багато разів заявляли, і заявляємо ще раз. Зокрема, такі дії, як підпал споруд, що використовуються Московським Патріархатом, є неприпустимими.
Коли з боку представників Московського Патріархату відбуваються протиправні дії – то треба, щоби винні відповідали згідно до закону. Чи за підтримку сепаратизму і терористів на Донбасі, чи за антиукраїнську агітацію. Чи за самовільне будівництво на історичному місці біля фундаментів Десятинного храму або інше подібне захоплення землі. За законом мають відповідати, а не так, щоби під гаслами боротьби з беззаконням хтось теж творив порушення закону. Зло не перемагається злом.
На жаль протягом тривалого часу ті, хто був зобов’язаний від держави оберігати законність, не звертали належної уваги на такі порушення – або будучи прихильниками Московського Патріархату, або не бажаючи «загострення». І проблема лише посилювалася. Бо бачать, що закон не діє – і відчувають безкарність, роблять інші порушення. Тоді проблема з малої стає великою.
Як от на місці Десятинної – коли поставили там від Московського Патріархату намет, ми попереджали, що це є порушення, що буде привід до конфлікту. На наші заперечення, на заперечення громадськості, науковців не звертали уваги. На місці намету постала дерев’яна споруда, потім обклали, розширили її. І якщо намет прибрати було просто, то зараз вже простого рішення немає. А якби виконали закон тоді – сьогодні би не було проблеми.
Проблема ускладнилася, але я переконаний, що якщо не вирішити її зараз згідно до закону – то ситуація сама собою не стане кращою. І це спонукатиме «гарячі голови» робити щось самим – ламати, палити, а такого не можна допускати.
Громадськість зараз не мовчить – і це добре. Бо коли ми десять років тому писали про порушення закону – то нас не слухали. Бо це ніби «міжконфесійні проблеми» – Московський Патріархат «за», Київський – «проти»… А це не міжконфесійні проблеми! Це питання закону: закон діє чи не діє? Чи треба поважати українську державу, яка має закони, чи Україну можуть не поважати, бо держава не може забезпечити виконання своїх же законів?
Тому коли вже громадськість говорить, що треба дотримуватися закону – то може це спонукатиме навести порядок. Однак ще раз застерігаю всіх: позицію демонструвати слід мирно, не піддаватися на провокації щось зламати, спалити. Бо цим не буде вирішена проблема, а люди, прихильники Московського Патріархату, які шанують цю будівлю як храм, будуть обурені.
– На фоні загострення цього протистояння чи доречно говорити про можливість діалогу між УПЦ КП і Московською Церквою?
– Діалог потрібен. Бо саме тому, що Московський Патріархат не хотів і не хоче вести діалог з нами – відбувається загострення. Бо люди обурюються вчинками тієї Церкви, що вони не шанують наших героїв, що відмовлялися відспівувати воїнів, або тим, як ганебно повели себе щодо відомих подій у Запоріжжі – не лише не врозумили того священика свого, але й почали його хвалити. І відсутність висновків, відсутність бажання з боку керівників Московського Патріархату в Україні зрозуміти, чому люди обурюються проти такої позиції – все це лише загострює ситуацію.
Саме тому ми виступаємо за діалог – щоби зменшити протистояння, щоби попередити конфлікти.
Але який це має бути діалог і про що?
Треба, щоби була ясно визначена мета діалогу. Наша мета – це щоби в Україні була єдина Помісна Православна Церква. Єдина, адміністративно незалежна від закордонних центрів – як це належить за 34 Апостольським правилом. Діалог про те, що треба зробити, щоби була така єдина Помісна Церква, ми і готові вести.
А Московський Патріархат не хоче вести такий діалог, а хоче вести діалог про «подолання розколу», як вони це визначили на своєму Архієрейському Соборі. Що означає у їхньому розумінні «подолання розколу»? Це означає, що ми, Київський Патріархат, повинні відмовитися від незалежності та підпорядкуватися Московському Патріарху.
Тобто і ми виступаємо за єдність, і вони кажуть, що вони за єдність. Але ми за єдність Церкви в Україні, навколо Києва, за автокефалію і помісність. А вони – за єдність навколо Москви, підпорядкування Московському Патріарху. Чи такої єдності потрібно Україні та Українській Церкві – навколо Москви? І наша Церква, і народ український не хочуть бути підлеглими Москві, не хочуть такої «єдності» у рабстві, з якого ми вийшли, і це зрозуміло.
Тому ми готові до діалогу, і вважаємо, що він потрібен, що потрібно долати ворожнечу, а не розпалювати її. Але про наше підпорядкування Москві ми переговорів не вели, не ведемо і вести не будемо – нехай про таке і не мріють!
– У середовищі Московського Патріархату можна зустріти думку, досить поширену, що «Київський Патріархат є, поки живий його Патріарх, а потім все розпадеться». Такі думки намагаються поширити і в нашій Церкві, щоби посіяти сумніви. Яка Ваша відповідь на це?
– Хочу нагадати, що за ці понад 25 років вже стільки разів говорили, що «Київський Патріархат розпадається», що ми «зникаємо» – можна сотнями нарахувати такі заяви. А Церква наша лише зростала і міцніла. Вороги робили все, щоби зруйнувати нас і ззовні, і зсередини. Але не змогли нічого зробити – бо нам допомагав Бог і нас підтримував віруючий український народ. То якщо Бог допомагав дотепер, якщо народ дотепер підтримував – то що, після того, як Патріарх помре, Бог перестане підтримувати, чи народ відвернеться від Київського Патріархату? Зрозуміло, що цього не буде.
Друге – це те, що ми маємо міцну Церкву, з належним єпископатом і духовенством. І якщо вороги захотіли би розхитати єдність Церкви зсередини, скориставшись смертю Патріарха – а вони так робили і в 1993 р., і в 1995 р. – то нічого у них не вийде, як і тоді не вийшло. Бо тоді Церква провокаторів відкинула, і якщо Москва знайде нових – і їх відкине.
Ми зробили висновки з того, як противники в минулому діяли проти нас. І не лише проти нас, але навіть проти свого митрополита Володимира, коли хотіли усунути його – руками слухняних Москві архієреїв. І тому в 2013 р. Помісний Собор вніс зміни до Статуту Церкви, щоби після смерті Патріарха Київський Патріархат не лишався без керівництва навіть на короткий час.
– Ви маєте на увазі створення посади Патріаршого намісника?
– Так. За Статутом коли помирає Патріарх, Патріарший намісник за своїм положенням очолює Київський Патріархат і керує Церквою разом із Синодом. Тому на питання, яке мені часто ставлять – «хто буде керувати після Вас?» – можна легко відповісти: керуватиме Патріарший намісник, тобто митрополит Епіфаній. Він керуватиме до Помісного Собору як Місцеблюститель, а на Соборі за процедурою, встановленою за Статутом, буде обраний Патріарх. І я сподіваюсь, що Собор підтримає Місцеблюстителя.
Загалом треба сказати так: ми не знаємо майбутнього, але твердо віримо, що Бог допомагатиме Київському Патріархату так, як і дотепер допомагав. А що Він допомагав і допомагає – це все видно тому, хто хоче бачити. Так само як видно і те, що всі, хто намагався діяти проти Його волі, щоби руйнувати Київський Патріархат – зазнали поразки та були відкинуті.
– Ваша Святосте, дякуємо за спілкування!
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/70004/
