3
ІП «Діло», 16 Жовтня 2019
вул. Наукова, Львів. Фото: Юра Мартинович
Вони є чи не на кожній великій вулиці міста та села. Їх можна побачити, їдучи в машині автострадами та трасами. Та ми стараємося не помічати їх, цих металевих солдатів минулого, які охороняють спогади про близьких нам людей. Це хрести обабіч доріг.
В Україні хрести на дорогах можна побачити практично всюди, де є жвавий автомобільний рух. Статистика свідчить, що в середньому за добу в Україні стається 400-450 ДТП, щодня гинуть люди – одна смерть кожні три години через аварії автомобілів. Дороги забирають більше людей, ніж багато хворіб. Все це робить автошляхи дуже небезпечним місцем, але також і особливим зі своєю аурою містицизму.
Як взагалі виникають хрести на дорогах? Дуже просто: людина гине на дорозі, рідні вирішують вшанувати пам’ять і встановлюють хрест. Чи потрібний для цього спеціальний дозвіл? Ні, бо це відбувається самочинно. Де взяти такий хрест? Як і будь-який сакральний похоронний товар – у магазині ритуальних послуг. Але головне питання, з яким намагався розібратися журналіст ІП «Діло», чи варто таке робити?
Фото: ІП “Діло”
На цьому фото хрест на дорозі, який розташований на вулиці Пасічній, 51. Декілька років тому тут трагічно загинув знаний львівський байкер, якого кликали «Піткін». Цей хрест завжди у квітах та щороку тут його рідні запалюють свічку. За цим хрестом стежать, дбають, бо він символізує пам’ять про дорогу людину.
Фото: Юра Мартинович
Натомість цей хрест розташований у місті Городку на дорозі, яка веде у с. Черляни. Нещодавно тут проводили ремонті роботи на дорозі і зачепили хрест. Його пошкодили і вже декілька місяців він ось так занедбано стоїть… Виглядає на те, що рідні чи близькі, які встановили цей хрест на місці загиблої людини, забули про неї, або кудись переїхали… У будь-якому разі він втратив свій символічний сенс.
Таким чином, можна побачити два ставлення, два типи пам’яті стосовно хрестів. Одна крайність, коли про них дбають і вони мають у собі якусь символічну, сакральну (християнську) мету та іншу крайність, коли про них забувають і вони просто стають залізом на дорозі.
Цікавим є питання, чи ведуть облік хрестів на дорозі? Керівник служби по роботі з громадськістю ЛКП «Львівавтодору» Олексій Хміль каже, що сам би здивувався, якщо б такий облік вівся. Бо «Львівавтодор» – це маленька комунальна структура, яка займається оформленням договорів між підрядниками і містом по ремонту доріг.
вул. Кульпарківська, Львів. Фото: Юра Мартинович
«У нас не те, що обліку хрестів не ведуть, у нас обліку багатьох серйозніших питань немає. Банально, але не вистачає штату людей», – пояснює чиновник. – «Згідно з нормами – хрести заборонено ставити при дорозі, але люди самовільно це роблять. Ми ж всі у більшості віруючі християни і до цього ставимося лояльно. Маємо право їх зносити, але ми цього не робимо, бо розуміємо ситуацію, що це пам’ять. Ясно, якщо хтось поставить ледве не на дорозі, то зобов’язані їх перенести, бо, для прикладу, габаритна техніка не проїде там».
Також Олексій Хміль пояснив, що всі дороги в Україні поділені на ділянки обслуговування. У Львові мали би хрести забирати районні ШРП (шляхово-ремонті підприємства). Якщо ж, для прикладу, у Солонці, тоді сільська рада. Якщо центральні магістральні шляхи, то вони на балансі «Укравтодору» тієї чи іншої області. Також, що цікаво, магістральні дороги (для прикладу вул. Городоцька чи вул. Стрийська) теж є в обслуговуванні «Укравтодору». Часом деякі ділянки дороги взагалі не зрозуміло, кому належать і хто б мав робити ремонт чи ті чи інші роботи на них. Тобто ситуація із обслуговуванням доріг є дещо заплутаною.
На особисту думку речника ЛКП «Львівавтодору» – краще хрести при дорозі не ставити.
У службі доріг Львівської області (дороги державного значення) притримуються такої ж думки. Розповіли, що вони стараються підрядникам говорити, щоб ті переносили хрести у разі необхідності і не руйнували їх.
«Якщо на самому узбіччі, тоді так, стараємося далі їх перенести, щоб не заважали нікому. Ми всі ці моменти розуміємо. Вірогідно, що хрестів стає все більше. Бо всі ті старі хрести, їх на смітник ніхто не викидає, відповідно їх менше не стає, а все більше. Ми не маємо якихось особливих законодавчих приписів стосовно цього питання, тому лише суто з практичних міркувань їх переносимо, якщо близько до дороги. Бо, для прикладу, у зимовий період, коли нападає велика кількість снігу і їхатиме спецтехніка, не побачить, може трапитися аварія. На нашу думку, краще хрестів при дорозі не ставити, бо це може створювати додаткові ускладнення для інших. Однак у кожної людини свій світогляд та ритуали. Хтось ставить, хтось не ставить», – пояснили у пресслужбі доріг Львівської області.
вул. Наукова, Львів. Фото: Юра Мартинович
Що ж про це питання говорять священники? У церкві немає однозначної відповіді. Однак отці говорять про морально-етичне ставлення, якщо ставити хрест – треба дбати про нього, якщо ж поставити, аби поставити, і він стає нікому не потрібен – тоді не варто такого робити.
Популярний священник, синкел у справах монашества Львівської архієпархії УГКЦ о. Юстин (Бойко) розповів історію хреста та його символічне значення.
За словами отця, сам хрест в історії християнства відіграє кульмінаційне значення. Він є важливим символом нашої віри, який нагадує нам про смерть та воскресіння Ісуса Христа, також якою ціною було відкуплено людство. Якщо хрест у Римській імперії був знаряддям, на якому розпинали розбійників, то зовсім інший сенс після того, як Христос був розіп’ятий на хресті і воскрес із мертвих. У перших роках після вознесіння Христа почали вживатися символи, які характеризували християн.
«Чому символи вживалися, бо після того, як Христос вознісся на небо, апостоли і послідовники Ісуса Христа жили немовби подвійним життям. Вони ще сповнювали всі синагогальні практики юдаїзму, а паралельно збиралися окремо на так зване ламання хліба, тобто на євхаристію чи, по нашому кажучи, Службу Божу. Бо Христос заповів учням своїм сповнювати це, доки він не прийде. Початково вони думали, що він ось-ось скоро повернеться. Але згодом стало зрозуміло, що Христові слова є зовсім інші. Християн почали переслідувати. Треба було піти у підпілля. Відповідно спілкування між християнами набрало зовсім іншого сценарію через символи та їх значення. Найбільш розповсюдженими символами були декілька. Перший – це риба, як символ учнів Ісуса Христа, які є послідовниками рибаків, тобто апостолів. Другий символ – це якір, на верху якого був хрест. Якір є символом надії, в основі якої стоїть особа Ісуса Христа. Третім символом є сам хрест, який безпосередньо звертає увагу до подій спасіння. З того часу хрест починає входити до життя церкви», – розповідає о. Юстин.
Початково хрест малюють на одвірках домівок християн, щоб розпізнати, де хто живе. І то у відповідних місцях, скритих. Опісля хрест появляється у катакомбах, особливо римських. Коли ж після 313 року виданням Медіоланського едикту імператором Костянтином християнам дозволено свобідно сповідувати свою віру, хрест стає публічним.
Придорожній хрест на Львівщині. Фото: Володимир Михалик
«Більше того, імператор Костянтин дозволив християнство, бо він переміг свого політичного опонента завдяки тому, що на стягах військових, за порадою деяких своїх воїнів, які були християнами, намалював хрест. Йому сказали, що з цим знаком ти переможеш. Тому сам Костянтин став пропагатором впровадження хреста в публічний простір. Далі зустрічаємо приклади придорожніх хрестів. Коли мова йде про Україну, то подорожні хрести встановлювалися переважно на перехрестях доріг, які є символами життєвої ситуації. Відповідно, коли було яке перехрестя, то люди ставили там хрест, щоб кожен міг на тому місці, згадавши своє життя, помолитися, вибрати добру життєву дорогу тощо. Тих придорожніх хрестів ми маємо дуже багато в Україні. Зокрема, козацького періоду. Після, такі придорожні хрести почали встановлювати на вході до великих міст та сіл, замість тих вивісок, які сьогодні висять. На тому хресті міг бути напис, могло бути без напису – це ціла історія. З часом іншого роду хрести почали з’являтися на місці великих військових битв, на місці історичних подій, а опісля, коли з’явилися автомобілі, появилися автостради і від того часу дороги стали не тільки шляхами, якими люди подорожують, але й шляхами, на яких гинуть. Тому там, де хтось загинув, там ставили хрест. Ця практика є дуже давня», – каже о. Юстин.
Священник також розповів про випадок, який трапився у його практиці. В одну із сільських місцевостей його закликали люди. Там на повороті часто ставалися ДТП і гинули люди.
«Мене закликали, щоб я посвятив те місце. Але я хотів також довідатися, що насправді там є? Щоб не було суєвір’я якого. Одна жінка розповіла, що там в різний час різні люди бачать вершника на коні. Говорили, що то котрийсь з наших січових стрільців, що загинув там на коні. Щоб якось переконатися, що там дійсно є хтось похований, ми провели розкопки. І дійсно знайшли вбитого вершника на коні. Ми його належним чином перепоховали у відповідному місці, але там ми поставили хрест. Від того часу аварії на тому місці припинилися. Це випадок з мого життя», – ділиться о. Юстин.
Цікаво, що за словами священника, коли мова йде про хрести вздовж доріг, які люди ставлять самочинно, то це не є лише практикою українців.
Сихів, Львів. Фото: ІП “Діло”
«Таке практикують у різних країнах Європи. Найбільше це помітно у Греції, а також у частині Іспанії, Португалії та Італії. Також їх можна побачити у Польщі, але не так часто, як у нас. Там, де загинули люди, ставлять капличку або хрест. Хто це робить? Родина, яка нагадує про місце, де загинула дорога їм людина. Для багатьох родин ці місця багато значать. До тих місць приїжджають у річницю смерті загиблої людини, щоб помилитися. Я знаю одну таку матір, яка щороку їздить на місце, де загинув її син. Щороку в один той самий день вона приїздить і ставить до того хреста квіти. Це вже триває десь чверть століття. Бо це є пам’ять. З іншого боку, ті хрести повинні також нагадати всім нам про небезпеку, яку несе водій, що дорога – це дуже небезпечне місце», – розповідає о. Юстин.
Священник підкреслив, що немає якоїсь офіційної позиції Церкви щодо встановлення чи не встановлення хрестів при дорогах. Звісно, що їх велика кількість на автостраді може якось лякати, але їх символічний сенс не у тому, а щоб нагадувати про небезпеку дороги і пам’ять про минуле.
«Питання, як це впорядкувати? Не можу дати однозначної відповіді. Якщо на якомусь місці загинула людина і якщо друзі чи рідні бажають встановити якийсь пам’ятний знак там (хрест, каплицю, ангела), як на мене, вони мають повне право. З точки зору чисто богослова скажу, що хрест, хресне знамення, де ми його встановимо, то повинно бути належним чином пошановане, берегтися. Якщо воно встановлене у невідповідному місці і провокує якесь збезчещення, то слід подумати людям, щоб його перенести в інше місце, де той хрест буде пошанований. Хрест не може стати причиною якихось сварок тощо. Напевно, що впорядкувати треба, але не законом. Це є звичайна людська культура, повинні бути випрацювані певні правила, де ставити хрести. Чи, для прикладу, при в’їзді у село чи місто поставити один великий гарний придорожній хрест. Народ, який дбає про своїх предків і усвідомлює, що не мав би сьогодення без минулого, є справді великим народом. Гляньте, як поляки бережно ставляться до місць поховання своїх людей у всьому світі. Колись мій професор з історії казав, коли хочеш подивитися на культуру села, міста, народу, то йди подивися на цвинтар, у якому він стані», – підсумовує о. Юстин.
вул. Наукова, Львів. Фото: Юра Мартинович
Ставлення пересічних людей не є однозначним. Хтось за те, щоб офіційно заборонити такі хрести і прибирати їх з доріг. Хтось, навпаки, бачить у тому символізм і розуміє ті релігійні почуття, які у них вкладені. Тому ставити чи не ставити хрест на місці смерті людини – це питання особисте і кожен сам собі вирішує. Однак фактом залишається те, що чимало хрестів на дорогах з роками стають нікому не потрібними. Підприємства, які стежать за дорогами, не звертають на них уваги і їх «їсть» час у вигляді корозії. Саме такі хрести можуть лякати. Однак ті, за якими дбають, повинні нагадувати нам про небезпеки, що криються на автошляхах.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/77490/
