9
Нещодавно в стінах Національного музею імені Андрея Шептицького відбулася лекція відомого історика, дослідника української іконографії Джона-Пола Химки на тему особливостей іконографії ікон Страшного Суду в карпатському регіоні. Ми занотували для вас декілька основних тез цієї лекції.
В іконах Страшного Суду карпатського регіону можна простежити більше запозичень з греко-візантійського сакрального мистецтва, проте є декілька елементів, які вирізняють українські образи від їхніх грецьких аналогів. Серед таких елементів, на думку Джона-Пола Химки, є:
За поясненням лектора, ці елементи були запозичені від Північної Русі, центром якої був Новгород. У XIII-XIV столітті (час, яким датують ранні зразки українського іконопису) написанням образів займалися виключно монахи. Лиш у наступні століття до монастирських іконописних осередків додалися школи так званої «народної ікони», засновники яких теж свого часу набиралися досвіду в монастирях. Та як північноруські елементи «примандрувати» до карпатського регіону і залишилися в поширених тут народних іконах? Дослідник висунув гіпотезу, що, ймовірно, монахів-іконописців з Північної Русі запрошували до монастирів на території сучасної Західної України, щоб писати іконостаси. Зрозуміло, що майстер не міг брати зі собою всіх своїх помічників, тому він приїжджав до монастиря-замовника один, а на місці до нього приставляли іноків-помічників, які водночас ставали його учнями. Згодом, у XVI-XVII столітті, коли українське сакральне мистецтво процвітало, місцеві монахи-іконописці не могли покрити широкий попит на ікони від місцевої знаті та населення, тому вони брали собі в помічники звичайних людей. Таким чином виникають народні іконописні осередки. До того ж, приблизно в той самий час та пізніше стрімко розвивається друкарська справа, популярними і порівняно доступними стають гравюри та олеодруки, сюжети яких іконописці використовували в своїх іконах. Відтак, в українській іконі Страшного Суду виникають запозичення з готичного західноєвропейського мистецтва (шинкарка з бочкою, типове зображення смерті з косою).
Цікаво простежити, що деякі сцени, властиві західноєвропейському мистецтву, українські малярі могли трактувати на свій лад. Наприклад, у західному сакральному мистецтві терези з душами померлих тримав архангел Михаїл, в українському мистецтві XIV-XV століть – Божа рука. Ікони Страшного Суду різняться і за національно-етнічним характером Карпат. Джон-Пол Химка простежив, що на Буковині сцени тортур та мук в пеклі були найбільш натуралістичними та тілесними. Пізніше ці «сороміцькі сцени» просто відрізали чи замальовували, тому наразі багато ікон втрачені, або суттєво понищені.
На українській іконі зазвичай були зображення «старого» та «нового» пекла. Перше символізувало старозавітне передання про кромішню тьму, скрегіт зубів, вогонь тощо та було зображене у вигляді сфер, а друге унаочнювало більш детально муки грішників, що нерідко межували з майже порнографічними сюжетами, на думку лектора.
Зрештою у своєму дослідженні особливостей іконографії Страшного Суду в карпатському регіону Джон-Пол Химка дійшов таких висновків:
1) праобраз української ікони Страшного Суду бере початок від іконопису Північної Русі;
2) основа таких ікон запозичена з візантійського мистецтва, проте малярі широко використовували елементи та сюжети з готичного та середньовічного мистецтва;
3) молдавська іконографія Страшного Суду не мала значного впливу на формування українсько-карпатської, що виглядає дещо дивним на географічному тлі;
4) для пояснення цих ікон не потрібно припускати втраченої чи скритої традиції з Києва або Галича;
5) композиція ікони Страшного Суду в Карпатах – своєрідна, походження – місцеве, тобто залежить від місцевих традицій на есхатологічних уявлень.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/kaleidoscope/68780/
