6
У понеділок, 18 вересня, прийшовши на роботу, працівники товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціал», що розміщувалося в одному з приміщень Волинської єпархії УПЦ КП у Луцьку, застали дивну картину: семінаристи завершували виносити речі видавництва на вулицю. Меблі, оргтехніка, особисті речі працівників, документи, архіви та ескізи — усе залишили просто неба. До пізнього вечора колектив збирав своє майно, вантажив і вивозив.
Віктор Федосюк, директор видавництва «Ініціал», описує ситуацію: «Виносили з приміщення все вночі. Ми застали навіть розкидані ікони, лежав на землі малюнок Миколи Кумановського (відомого волинського художника, нині покійного – авт.), без рами. Навіть ескізи, які ми готували для єпархії. Шнури від комп’ютерів просто поперерізали. Ми навіть не сподівалися такого вчинку від священиків – зі сторони монастиря перфоратором розбили стіну і викинули всі наші речі. Вхід заварили частиною паркану, який, до речі, встановлений біля Свято-Троїцького собору за державний кошт. Для працівників видавництва ситуація стала цілковитою несподіванкою і шоком, адже у нас є чинний «Договір про спільну діяльність». Жодних письмових попереджень нам не надсилали. Звісно, зараз ми звернулися до адвоката, щоб вирішити конфлікт у правовому полі».
Конфлікт між видавництвом на єпархією спалахнув майже 4 місяці тому, наприкінці травня, коли «Ініціалу» вперше вказали на двері. Мовляв, приміщення необхідне для потреб єпархії, оскільки насельницям Свято-Василіївського жіночого монастиря необхідні келії для проживання. Будівля – пам’ятка архітектури XVII століття монастир бернардинів. Видавництво займало приміщення на умовах співпраці з Волинською єпархією УПЦ КП з 1993-го року, тобто більше двох десятиліть. Умовами оренди була допомога Свято-Троїцькому кафедральному собору та єпархії, тож «Ініціал» виконував для неї усі поліграфічні роботи.
«Згідно з розпорядженням представника Президента України від 11 серпня 1992-го року у Волинській області, комплекс Свято-Троїцького кафедрального собору було передано в користування релігійній громаді собору. Однією із будівель цього комплексу є колишні келії монастиря бернардинів на проспекті Волі, 2 у Луцьку. В 2006-му році розпорядженням голови Волинської облдержадміністрації №321 від 19 вересня цього року, було передано на баланс управління єпархії УПЦ КП комплекс будівель Свято-Троїцького кафедрального собору, серед яких і будівля монастиря бернардинів. Отже, користувачем та балансоутримувачем цієї будівлі є єпархія», — починає історію з самого початку юрисконсульт єпархії Юлія Спіріна.
Пояснювати, чому нехтуючи юридичні норми, так жорстко і безапеляційно повелися із видавництвом, вона відмовляється, адже це рішення приймала не вона. Натомість коментує нюанси договору з «Ініціалом», які, на її думку, видавництво порушило.
«З ТзОВ «Ініціал» 1 січня 2008-го року було укладено «Договір про спільну діяльність». В пункті 7.1 цього договору було визначено термін дії – 3 роки і можливість пролонгації ще один раз на такий же термін – 3 роки. Таким чином, договір про співпрацю, який набув чинності 1 січня 2008-го року, припинив дію 1 січня 2014-го року. Оскільки директор «Ініціалу» неодноразово просив митрополита Михаїла дозволити побути товариству ще один термін, він не заперечував. На другому поверсі цієї будівлі розміщений Свято-Василіївський жіночий монастир УПЦ КП, він діє протягом семи років. Зараз він налічує 20 насельниць. Їх побільшало півтора роки тому, плюс взимку на третьому поверсі у нас сталася пожежа, тож зменшилася площа монастиря, яку можна використовувати. Отже, до «Ініціалу» ми звернулися з проханням залишити приміщення, бо ця кімната (площею близько 80 квадратних метрів), необхідна для потреб монастиря. Директору видавництва направляли листи, до нього телефонували, настоятелька та монахині пояснювали ситуацію, однак він не реагував. Мабуть, саме тому було прийнято рішення діяти жорстко. Вже цієї ночі, тобто з 18-го на 19-те вересня, в цій келії ночували дві послушниці. Кімната буде використовуватися монастирем. Можливо, її частину займе ГО «Військові капелани Волині»».
Дослівно в пункті 7.1 договору йдеться: «договір набуває чинності з моменту його підписання, діє на протязі 3-х років і вважається пролонгованим на наступний такий же термін, якщо жодна із сторін за місяць до його закінчення не заявить про його розірвання». Очевидно, що саме цей пункт і є суперечливим. Принаймні, в договорі не зазначено, що він пролонгується лише один раз. Тобто він автоматично продовжився і з 2014-го року, і з 1 січня 2017-го року пролонгований ще на три роки. Інакше, на яких підставах видавництво займало це приміщення? Тож припинити договір можна, попередивши ТзОВ «Ініціал» 1 грудня 2019-го року. Причому це попередження має бути юридично зафіксовано. Так вважає адвокат ради адвокатів Київської області Василь Андрійчук. «Такий договір можна розірвати дочасно тільки в судовому порядку, отже необхідно довести, що для цього є дуже вагомі підстави. Якби суд прийняв рішення на користь єпархії, а видавництво відмовилось звільняти приміщення, тоді б справа перейшла до виконавчої служби. Дії єпархії взагалі важко пояснити, бо щоб винести чужі речі з приміщення, треба збирати комісію, складати акт і описувати все майно. В іншому випадку – є підстави для звернення до правоохоронних органів із заявою, бо такі дії можна кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу України «самоправство» та «умисне знищення або пошкодження майна» (ст. 356 та ст.194). Відповідно, у суді можна вимагати і компенсації матеріальних та моральних збитків».
Директор «Ініціалу» Віктор Федосюк каже, що заява в поліцію написана, зараз триває слідство. В подальшому буде подано і позовну заяву до суду. «Дуже дивно, що єпархія має юридичну службу, але чинять таке беззаконня. Чому навчають семінаристів, які викидають чуже майно, якими вони будуть священиками, якщо їм вже показують, що можна будь-кого викинути на вулицю? Звісно, надалі справа буде в суді, хоча би для того, щоб зрозуміти, чи наша держава правова. Адже ні єпархія, ні митрополит Михаїл – не власники приміщень, а тільки розпорядники. Приміщення належать державі. Натомість єпархія веде комерційну діяльність, надає оренду під кав’ярні та магазини, але виганяє видавництво, яке є платником податків і займало це приміщення ще до того, як туди прийшла єпархія. Я був палким прихильником Київського Патріархату, вважав, що за ним – майбутнє України, стояв біля витоків відновлення Луцького братства ще наприкінці 80-х. Але зараз змінюю свою думку і вважаю, що Церква має бути максимально відокремлена від держави».
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/journalistic_investigations/68315/
