0"Левый берег", 24 липня 2019
Транзит політичної влади в України охарактеризувався сплеском активності вітчизняної Феміди. Не оминула ця доля і релігійну сферу, яка за останній рік-півтора істотно політизувалась. У цьому матеріалі ми зібрали найбільш резонансні та вагомі справи, які знаходяться на розгляді в українських судах. Це і намагання політиків проросійського табору скасувати рішення попередників, і позови Московського патріархату проти України та навпаки, а також суперечки у середовищі ще донедавна «любих друзів» Філарета та Епіфанія. Про все це детальніше у спеціальному матеріалі LB.ua.
Релігійна тематика настільки міцно увійшла у суспільно-політичне життя, що стала навіть темою для декількох позовів до Конституційного суду.
Ще у грудні минулого року 47 депутатів, переважно, тоді ще єдиного Опозиційного блоку, звернулися з поданням визнати неконституційною постанову Верховної Ради про звернення до Вселенського патріарха з проханням надати автокефалію. Однак суд 7 березня відмовив у відкритті позову, пояснивши це тим, що сам зміст постанови є політичним, а Верховна Рада має право приймати рішення політичного характеру. В той же час, до юрисдикції КСУ належить вирішення питань правового, а не політичного характеру, принаймні так вказується в офіційній ухвалі Великої Палати КСУ по цій справі.
Пізніше 18 січня представники все тієї ж політичної сили звернулись з ще одним поданням визнати неконституційним Закон України № 2662-VIII ‒ про перейменування релігійних організацій, центри яких знаходяться в країні-агресорі. Цікаво, що частина обґрунтування ідентична тому, що написано в попередньому поданні ‒ посилання на міжнародні документи, намагання довести, що це порушення Конституції та права на свободу совісті і віросповідання. Однак у цьому поданні міститься і доволі великий розділ звинувачень у неособистому голосуванні депутатів.
За поданням й досі не відкрили провадження, хоча депутати просили визнати його невідкладним та розглянути за один місяць. Однак велика палата КСУ вже двічі продовжувала термін розгляду питання про відкриття чи відмову і останній раз перенесла дедлайн на 19 квітня. Проте остаточне рішення щодо відкриття чи відмови так і не було ухвалено. Фактично це подання підвисло у Конституційному суді.
Ті ж самі депутати 8 лютого звернулись з ще одним поданням, про визнання неконституційним Закону України № 2673-VIII ‒ про зміну юрисдикції релігійними громадами. Ті ж самі депутати Опоблоку, те ж саме обґрунтування, ті ж самі звинувачення у неособистому голосуванні.
Фото Макса Левіна
Проте за цим поданням Велика палата КСУ відмовилась відкривати провадження, адже у поданні не було наведено доказів щодо неконституційності акту, більше того судді вказали, що депутати перекрутили норми ухваленого закону і подали власну інтерпретацію. Цікаво, що суд зазначив, що питання неособистого голосування не знаходиться в юрисдикції Конституційного суду.
Таким чином, по двох з трьох подань депутатів Опоблоку проти «релігійних» законопроектів було відмовлено, а ще одне подання до сих пір розглядається.
Подібні до конституційних подань, щодо намагання скасувати постанову Верховної Ради про звернення до Вселенського патріарха з проханням надати автокефалію були і у Верховному суді. В жовтні минулого року до суду подали позови дві громади УПЦ (МП) з Бердянська та Житомира, а також скандально відомий намісник Десятинної Церкви єпископ Гедеон (Харон).
Однак Верховний суд 25 квітня 2019 р. відмовив громадам і закрив провадження по справі, оскільки вона не має ознак справи адміністративної юрисдикції.
Єпископ Макарівський Гедеон (Харон)
До речі, про Десятинку. В Окружному адмінсуді ще досі знаходиться справа щодо Десятинної Церкви. Національний музей історії України подав до Мін'юсту та державного реєстратора позов з вимогою скасувати реєстрацію права на нерухоме майно громади УПЦ (МП) на території музею. Справа тягнулась доволі довго, ще з весни 2018 р. Сама громада теж намагалась затягнути справу. Через півроку вона подала позов до Мін'юсту. Причому суд тоді зобов'язав позивача надати підтвердження того, що більше ніякий суд справу по цьому предмету не веде. Вочевидь громада надала таке «підтвердження», оскільки справу відкрили. А вже за два дні основну справу за позовом Музею призупинили, поки розглядається справа за позовом громади. Музей подав на апеляцію і через півроку справу знову почали розглядати у першій інстанції. По-суті до питання ще так і не дійшли.
Фото: Радіо Свобода
У той час коли депутати Опоблоку намагалися скасувати закон про зміну назви церкви на Московський патріархат через КСУ, УПЦ (МП) пішла до Окружного адміністративного суду Києва. Церковники вимагали скасувати наказ Мінкульту про встановлення переліку релігійних організацій, центри яких знаходяться в країні-агресорі. Цікаво, що церква вимагала визнати протиправним наказ, який Мінкульт і так повинен був видати, бо це була директивна норма закону. Тобто чиновники вчинили все по закону, а церква намагається визнати їхні дії незаконними.
І у Московському патріархаті частково досягли свого. Спочатку їм вдалося переконати суд у необхідності забезпечення позову і призупинити дію наказу. Логіка така ‒ якщо наказ не призупинити, то настане дедлайн, коли УПЦ мала б перейменуватися. Якщо назву не змінять, то статут втрачає чинність, а разом і з ним і митрополія втрачає правомочність юрособи, тобто, не зможе виконувати ніяких дій у правовій площині. Запам'ятаємо цей ланцюжок аргументів ‒ він нам ще знадобиться.
Буквально вчора стало відомо, що Мінкульт програв апеляцію. Це фактично продовжує блокування процесу перейменування церкви Московського патріархату. Однак сама справа по суті так і не вирішена.
В УПЦ (МП) також подали ще один позов до цього суду з вимогою зняти з реєстрації ПЦУ, скасувавши наказ Мінкульту № 54 від 30 січня 2019 р. Причина подібність назв. Церква Московського патріархату офіційно зареєстрована як «Українська православна церква», а Церква з Томосом ‒ «Українська православна церква (Православна церква України)». Чесно кажучи, такий позов в експертному середовищі прогнозували давно. Автор цієї статті ще у січні рекомендував стейкхолдерам зареєструвати торгову марку для ПЦУ, щоби убезпечити себе від позову з боку УПЦ (МП).
Однак не Московським патріархатом єдиним. До цього ж суду подав позови і Київський патріархат. Після публічного розлучення та биття горщиків, колишні союзники почали ділити майно. В КП просять суд заборонити київській міській владі перереєстровувати київські монастирі та Володимирський собор з КП на ПЦУ. Це при тому, що Михайлівський вже перереєстровано, а решту ‒ ні. В Окружному адмінсуді Києва не поспішають відкривати справу і повернули заяву на доопрацювання.
Другий позов УПЦ КП ще цікавіше. Його мета ‒ скасувати все той же наказ Мінкульту № 54. Річ у тім, що цим наказом крім реєстрації ПЦУ було проведено ліквідацію УПЦ КП, тобто статут юрособи «Київська патріархія» втратив чинність. Відповідно до статті 12 профільного Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», саме статут релігійної організації визначає її правоздатність. Тобто без діючого статуту релігійна організація втрачає правоздатність і не може діяти у правовому полі, зокрема і звертатися до суду. Поки не зрозуміло, яким чином цю справу взагалі відкрили. У суді прекрасно розуміють, що при недійсному статуті втрачається правоздатність, тому і призупинили дію іншого наказу Мінкульту, про що йшлося вище. Однак у самому суді вже зазначили, що розглядатимуть справу по спрощеній процедурі без виклику сторін.
Таким чином, наразі в Окружному адмінсуді столиці перебуває відразу декілька справ, як від Московського, так і від Київського патріархатів, проти ПЦУ та Міністерства культури. Причому щодо наказу відомства № 54 виступають відразу обидва патріархати.
До речі у цьому суді вже судилися УПЦ (МП) та Мінкульт, і останній програв, при чому і в першій інстанції і в апеляції, по справі щодо не реєстрації статутів єпархій та монастирів УПЦ (МП).
Однак судяться не тільки церковні інституції, а й релігійні діячі. Митрополит ПЦУ Олександр (Драбинко), який раніше перебував в УПЦ (МП), вирішив судитися з Синодом своєї колишньої церкви. Мета позову ‒ захист честі, гідності та ділової репутації. Як стверджує сам митрополит Олександр, причиною позову є наклеп Синоду УПЦ щодо Драбинка у відкритому зверненні Синоду до президента Порошенка щодо Вадима Новинського. Драбинка синодали звинувачували у плітках, наклепах та дезінформації. Нагадаємо, що звернення опублікували для захисту Новінського, проти якого тоді ГПУ відкрила справу і навіть домоглась зняття з нього депутатської недоторканності.
Фото: facebook/Oleksandr Drabinko
До речі, щодо справи Новінського, то слідство триває вже 5 років. Нещодавно, 25 червня, той самий Печерський райсуд дав ГПУ місяць на завершення розслідування і подачі документів до суду. Справа стосується спроб Новінського незаконного позбавлення волі митр. Олександра (Драбинка).
Однак це не єдиний позов щодо захисту честі, гідності та ділової репутації митрополита Олександра. Він також подавав до Дарницького райсуду Києва позов проти митрополита Тульчинського Іонафана за публікацію на сайті останнього матеріалу про Драбинка. У заяві навіть була зазначена сума відшкодування ‒ 200 тисяч гривень. Однак митрополит Олександр програв і першу інстанцію, і апеляцію.
Схоже за прикладом Драбинка хочуть вчинити і у Київському патріархаті. Там відреагували на вислови керівника прес-служби ПЦУ, а в минулому і самої УПЦ КП, архієпископа Євстратія (Зорі) щодо патріарха Філарета. Зоря пояснив поведінку Філарета наслідком вікових змін та побічної дії ліків, які приймає патріарх. В УПЦ КП запропонували Зорі публічно вибачитись, інакше подадуть до суду.
***
Отже в українських судах різних рівнів лишається чимало справ, пов'язаних з релігійною тематикою. Рекордсменом тут виступає Окружний адмінсуд Києва, у якому релігійні організації оскаржують дії Міністерства культури. Також є великий масив судових справ, які розглядаються у місцевих районних судах в регіонах. Це справи про переходи громад з Московського патріархату до ПЦУ. Однак це вже інакша історія.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/76624/
