18
Доповідач детально зупинилася на біографії однієї із контроверсійних постатей української історіографії гетьмана Павла Скоропадського (1873-1945). Його військова та політична кар’єра розпочалася у період Першої світової війни. Влітку 1916 р. отримав військовий чин генерал-лейтенанта. 22 січня 1917 р. прийняв командування 34-м армійським корпусом, дислокованим в Україні. Зречення Миколи ІІ викликало глибоку суспільну метаморфозу у Павла Скоропадського, власне як і у багатьох інших представників української аристократичної верстви: він «збирається можливо зробитись українцем». П. Скоропадський чітко зазначив про свою відчуженість від радикальних соціальних позицій українського руху і одразу усвідомив, яку загрозу уявляє для України більшовизм.
За словами Т. Осташко, він позитивно сприйняв ідею українізації армії загалом і, власне, свого корпусу, вважаючи, що вона «дасть дійсно хороший бойовий контингент». Зростання його авторитету у військових колах, налаштованих на розбудову української армії, зумовило проголошення П. Скоропадського отаманом Вільного козацтва. Усвідомлення необхідності включитися в політичне життя, публічно виявити своє національне і класове обличчя в нових умовах стало властиве не лише поодиноким представникам козацько-старшинських родин, але й цілим соціальним групам. Про це, зокрема, засвідчила несподівана поява серед численних лозунгів багатотисячної української маніфестації у Києві 19 березня 1917 р. заклику «Хай живе самостійна Україна з гетьманом на чолі!» Цей факт засвідчив, що гетьманська ідея відродження української державності в її традиційній історичній формі ніколи не зникала в українському суспільстві.
29 квітня 2018 р. відбулося проголошення Української Держави. Її творці розглядали інститут гетьманства не як засіб подолання або ліквідації усіх інших українських політичних течій, а як засіб національної інтеграції, налагодження співробітництва між усіма класовими групами та організаціями. Вперше було чітко висунуто принцип соборності українських земель, зафіксований титулом голови новопосталої держави – гетьман всієї України ‒ та її офіційною назвою ‒ «Українська Держава».
Як зазначила доповідач, гетьман Павло Скоропадський був приведений до влади трьома основними політичними силами: Українською народною громадою, Союзом земельних власників, Українською демократично-хліборобською партією. Суспільно-політична позиція гетьмана була спрямована на те, щоб боротьба між консерватизмом і соціальним радикалізмом могла набрати законно-правові і національно-творчі форми. При цьому від першого дня існування Української Держави і до останнього двері до співпраці жодній українській політичній партії не були закриті. Скоріше, навпаки, гетьман весь час прагнув залучити до участі в уряді представників якомога ширшого українського політичного спектру.
За короткий час існування Гетьманату було досягнуто чималих успіхів: введено національну тверду валюту, засновано банківську систему. Розпочато підготовку земельної реформи. На міжнародній арені Українська Держава була визнана 30 країнами, які уклали з нею дипломатичні стосунки. Українські місії були відкриті у 23 країнах. Вперше цивілізований світ почав сприймати Україну як незалежну державу, а не частину Росії. Чимало було зроблено в царині науки: засновано Українську Академію наук, яка продовжує існувати досі, відкрито два університети та українські кафедри в інших вищих навчальних закладах. Маючи за собою чималий практичний досвід у цій сфері, гетьман усвідомлював, що закріпити незалежність України можна буде лише тоді, коли буде створено боєздатну регулярну армію. В цьому контексті цілком логічним виглядає процес відродження козацтва як стану, який був основою існування першої козацької державності. Козацтво постало знову на підставі закону – універсалу Гетьмана Всієї України 16 жовтня 1917 р.
На думку Т. Осташко, гетьман Павло Скоропадський твердо стояв на позиції державника, доказом чого є його власні слова: «Українці, оголошуючи, що хочуть самостійної України, забувають, що для того, аби цього досягти, я вже не кажу про повну самостійність, але простого права в очах усіх країн на державне існування, це право має бути завойоване і мечем, і такою політикою, яка змусила б більшість [країн], яка має значення при вирішенні цього питання, самим бажати, щоб ця держава існувала».
Під час лекції була презентована книжна «Споминів» гетьмана Павла Скоропадського українською мовою. Переклад споминів гетьмана України П. Скоропадського, в яких висвітлюються події періоду 1917–1918 рр., здійснено у рамках видавничого проєкту Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. К. Липинського у Філадельфії. Переклад виконано з оригінального авторського тексту без редакційної правки, зробленої у попередніх виданнях мемуарів. Левова частина текстів споминів перекладена відомою українською громадською діячкою Надією Світличною, решта – упорядниками видання. Читач також має можливість ознайомитися з досі невідомими авторськими додатками до споминів та раніше не публікованими частинами мемуарів гетьмана «Моє дитинство на Україні» у перекладі упорядників. У фотододатку вперше публікуються матеріяли та фотографії з Архіву Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. К. Липинського у Філадельфії, колекцій Українського музею та бібліотеки у Стемфорді (Коннектикут), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України і Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського. Видання розраховане на істориків і політологів, всіх, хто цікавиться історією України.
