0
“У Секуні місцевий священик повів мене до старовинної Іовської каплиці (знаходиться на цвинтарі), щоб показати старовинну ікону Божої Матері, яка мене цікавила, — каже Віктор Жадько. — Виявилось, піп не знав легенду про те, що Тарас Григорович реставрував цей образ та надав йому вигляд ікони. Але я про це читав у книгах і статтях. Скажімо, шевченкознавець Петро Жур 1979 року записав розмову з 86-літнім Мефодієм Рижком, який згадував: «Дід Іван розповідав, що в їхнє село приїжджав разом із членами пізнавальної експедиції поет Тарас Шевченко, малював церкву, не нинішню, збудовану пізніше, та ікону».
За словами шевченкознавця, у 1893 році рештки храму в Секуні, замальовки якого робив Шевченко, перенесли на нове кладовище, звели капличку й освятили на честь преподобного Іова Почаївського. Сюди забрали й різний церковний інвентар, храмовий архів та образ Божої Матері.
На запитання журналіста про те, як вдалося знайти підтвердження, що ця ікона — Тарасова робота, Жадько відповів: “Розмірковував так: зазвичай художники залишають на своїх роботах підпис або якийсь знак. Уважно роздивившись ікону, я нічого не знайшов. Але ж трапляються випадки, коли автограф закамуфльований. Тому зробив 32 фотознімка окремих частин полотна, щоб після повернення додому збільшити зображення за допомогою комп’ютера та ретельно дослідити. Як виявилося, на мене чекало відкриття”.
За словами науковця, коли він побачив образ, вразило те, що на Божій Матері та на Сині Божому намальоване намисто та інші прикраси — саме українські. Жадько розповідає, що неможливо було одірвати очей від милого українського обличчя Діви Марії з дитятком на лівій руці в художньо мальованій кольоровій шаті. На Божій Матері, як дар пошани і любові українському жіноцтву, пишалися низки коралів і пацьорів (намист). З корони на голові спускалися пасма різнокольорових стрічок. За православними канонами іконопису цього не повинно бути.
“Збільшивши зображення, помітив у медальйоні на грудях Ісуса літери «Ш» та «Т», а також дату — «1846». Саме восени цього року Тарас Шевченко як член Археографічної комісії поїхав у відрядження на Волинь, щоб зробити малюнки історичних пам’яток, записати народні перекази, пісні, казки, та й завернув у Секунь. Цікава деталь: ініціали автора вмонтовані всередину обрамлення так, що візуально виглядають як герб України — тризуб. Після цієї виняткової знахідки я відшукав у архіві Почаївської лаври книгу «Опись церковного имущества», що заведена у Секуньському храмі ще 1806 року — це опис майна, події релігійного змісту: весілля, похорони, свята… Навпроти запису «Образ Божої Матері за Престолом» зазначено: «В 1846 году образ сей рештаврирован проезжим живописцем Тарасіем Шевченком». Так я отримав ще й такий доказ Шевченкового авторства”, – каже Віктор Жадько.
Шевченкознавець зазначає, що секунська ікона – незвичайна і вибивається з канонічного ряду. Обличчя Божої Матері на іконі – одне й те саме, що й на портреті Бони. Саме тому на образі Богоматері зображені атрибути монаршої влади: корона, мантія, хрести й медальйони у золотих підвісках.
Коли Шевченко взявся реставрувати ікону, їй було понад 300 років. “Підстави назвати цю цифру дає те, що мені вдалося з’ясувати в архіві Почаївської лаври: від початку це була не ікона, а кімнатний портрет королеви Бони з одним із її синів. Бона — дружина Сиґізмунда I Старого, польська королева, за походженням герцогиня Міланська, Неаполітанська принцеса, дочка міланського герцога Джана Галеаццо Сфорца та Ізабели Арагонської. Королева Бона займалася на Волині благодійництвом, її шанував та молився на неї простолюд. Там і нині є гора Бона, її ще називають «Замкова»”, – поясює Віктор Жадько і розповідає, що у Почаївській лаврі відшукано не тільки важливі документи про ікону Божої Матері, але й сфотографовані місця, де Тарас Шевченко малював види та краєвиди цієї святої обителі. За зроблені відкриття отримав від церковників право три доби на рік безкоштовно жити в готелі на території монастиря.
