9
Іван Фаріон
"Високий Замок", 06 серпня 2018
Оголосити автокефалію УПЦ Константинополь може уже наступного місяця
Андрій Юраш
Менш як за місяць, у перші три дні вересня, у стамбульському мікрорайоні Фанар, де розташована резиденція Вселенського патріарха Варфоломія, відбудеться знакове для України засідання Зборів єпископату Вселенського патріархату — так званий синаксис. За даними з навколорелігійних джерел, вище духовенство світового православ’я на цьому зібранні обговорюватиме питання, «пов'язані з Матір’ю-Церквою».
Люди, посвячені у тонкощі духовного життя, вважають, що йтиметься про статус Української православної церкви, для якої саме Константинополь, а не Москва (як чомусь вважає остання) є Матір’ю-Церквою.
Навколо цього питання гарячі суперечки ідуть не один рік. Особливо вони активізувалися у квітні, коли влада України, УПЦ Київського патріархату і УАПЦ звернулися до Його Всесвятості з проханням надати УПЦ автокефалію — щоб Українська православна церква нарешті стала Помісною, рівною серед інших.
На актуальну тему дня розмовляємо з директором Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України Андрієм Юрашем.
— Вам відомий порядок денний форуму у Фанарі? Чи слід розуміти, що на ньому буде порушено питання про томос для УПЦ?
— У Стамбулі відбудеться Архієрейський собор (по-грецьки — синаксис), який скликають раз на три роки. Невипадково його зібрано саме у цей момент, коли так гостро постало питання стосунків Константинопольського патріархату як Матері-Церкви щодо всіх українських християн. Важливо наголосити: йдеться не тільки про православних України, які хочуть Помісної церкви, а й навіть про греко-католиків. Патріарх УГКЦ Святослав недавно, під час відзначення 1030-ліття Хрещення Київської Русі, виступаючи на Володимирській гірці, сказав, що греко-католики також вважають Константинопольський патріархат своєю Матір’ю-Церквою. Тобто, коли це питання набуває особливої актуальності, збирається Архієрейський собор, щоб ці питання системно розглянути, виробити якісь універсальні підходи.
Водночас треба зауважити: питання томосу порушують на синоді. Він має розглянути це питання за поданням Вселенського Патріарха Варфоломія. Я не знаю (і не хочу гадати), чи порушать це питання на синоді у найближчі вересневі дні, чи це станеться на якомусь іншому синоді пізніше (а вони у Вселенській Патріархії відбуваються щомісяця). Але у мене не виникає сумнівів: Патріарх Варфоломій хоче зібрати всіх архієреїв своєї Церкви для того, щоб отримати від них формальні і неформальні месиджі щодо того, що він максимально активізує свою політику в українському напрямі. Саме це зібрання має стати базовим для впевненості Вселенського Патріарха у своїй правоті, у своїй концептуальній правочинності. Щоб потім переходити до наступних, дуже конкретних, безпосередніх синодальних кроків для проголошення томосу, його імплементації, створення відповідного підґрунтя в Україні та інших процедурних кроків.
— Яке значення для нашого суспільного, духовного життя матиме надання томосу, утвердження Української помісної православної церкви?
— Значення буде глобальним. Надання томосу — це кінець московських спекуляцій щодо того, що хтось є канонічним, а хтось — «неканонічним», що хтось є нібито «благодатний», а хтось — «неблагодатний». Ми і так все це добре розуміли, для українського суспільства це не потрібно було доводити. Але коли з’явиться томос, тоді і на формальному, еклезіальному рівні, буде зрозуміло, що всі перед Богом є рівними. І що релігійний вибір — справа культурно-цивілізаційна, яка пов’язана з глибшими, внутрішніми, свідомісними переконаннями людини, а не з накинутими зовні. Це буде вільний вибір, не пов’язаний з російсько-радянськими схемами.
У світоглядному сенсі томос стане наріжним каменем переборення нашої духовної, формальної залежності від Росії (бо неформально ми давно вже відірвалися від неї). Москва, як той сліпець, постійно кричить, що і далі є духовним зверхником. Надання томосу означатиме остаточний крах усіх ідеологем Росії. Крах ілюзій окремих людей, груп, окремих ієрархів в Україні, які і далі вірять, що благодать Господня лише може сяяти з Москви, з тих зірок на її Кремлі, якими вона замінила двоголових російських орлів.
Надання томосу означатиме прощання з Російською імперією.
— Багато антиукраїнських сил, зокрема у парламенті, у багнети сприймають процес надання автокефалії Українській православній церкві. Кажуть, що це питання — «не на часі», що воно може спричинити збурення у суспільстві, загострити політичну і соціальну обстановку. Чи можуть у Константинополі зважити на такі застереження і відкласти справу на невизначений час?
— У Константинополі усе прекрасно розуміють. Усвідомлюють, що надання томосу не спричинятиме розбрату, а, навпаки, слугуватиме ліквідації конфліктів. Ці конфлікти можуть створювати тільки свідомі провокатори, керовані Москвою вороги України, її незалежності, духовності. Той, хто пропагує такі ідеї, є свідомим чи несвідомим провідником тих ідей. Ці ідеї — маніпулятивні, вони є частиною гібридної війни проти України. Томос — це можливість об’єднатися всім, хто хоче Помісної церкви. Це можливість ліквідувати ті розколи, які існують. Переконаний: більша частина віруючих і духовенства УПЦ МП підтримають томос і віллються в єдину церкву. Про яке розділення може йтися?! Москва хоче зберегти свій контроль над головними українськими святинями і над більшістю церковної власності України. Йдеться не про розкол в Україні, а про «свящєнную борьбу руского міра» за збереження своїх матеріальних статків і церковних мурів у нашій державі.
— Недавно секретар РНБОУ Олександр Турчинов говорив про те, що вздовж українського кордону сконцентровано дуже велику кількість російських військ. Дехто передбачає, що Росія нарощує м’язи. Що приводом для чергового вторгнення в Україну може використати інспіровану провокацію на релігійному ґрунті. Чи знають у нашій владі про такі можливі сценарії? Чи зважають на них?
— Очевидно, що розуміють. Росія може використати будь-яку провокацію, необов’язково — церковну. Приводом може стати навіть блокування якогось російського банку чи інцидент в якійсь іншій сфері. Але світ змінився. І Україна вже не та, що чотири роки тому. Не думаю, що безумство керівництва Росії є настільки великим, щоби знову переходити до гарячої стадії. Українці готові обстоювати власну незалежність, свою гідність. І своє своє право на Помісну церкву. До речі, це абсурд, це одна з форм забуття, ментальної та історичної недосконалості, коли ми маємо зважати на якісь там тези від Москви, замість того, щоб реально будувати свою власну духовність. І це навіть ієрархи Константинопольського патріархату казали, зокрема митрополит Елпідофор, що не Москва нам — «мати», а Київська церква. Київська митрополія є материнською щодо тієї духовної традиції, яка у 1448 році відділилася від Києва, заснувавши власну лінію. Тобто ледь не як більше чотири з половиною століття раніше саме Київ був осердям духовності. І те, що зараз у безумних головах російських правителів, у тому числі церковних, зароджується категоричний спротив щодо прагнень України, є цілком зрозумілим. Ми розуміємо підвалини цієї політики. У випадку надання автокефалії Українській православній церкві Москва позбавляється ґрунту для ствердження своїх імперських традицій і виведення своєї історії від часів Володимира. Насправді російська історія базується на традиції північних князів доби Київської Русі, яка оформляється вже пізніше, в часи Івана ІІІ, Івана ІV, що на багато століть відкидає її від тієї риски, про яку вона віками говорила брехливо.
31 серпня, напередодні Зборів єпископату Вселенського патріархату, Патріарх Московський і всея Русі Кирило відвідає Стамбул, де проведе переговори зі Вселенським Патріархом Варфоломієм. Очікується, що на цій зустрічі обговорюватиметься питання надання автокефалії УПЦ. Відомо, що у цьому питанні керівництво Російської православної церкви займає вкрай негативну позицію.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/72156/
