15
"Принаймні половину варто прочитати, щоб бути в курсі справ, і щоб було про що поговорити у кулуарах конференцій чи на засіданнях кафедр", — радять експерти. За оцінкою Релігієзнавчої лабораторії, найкращими виданими в Україні книжками про релігію, стали:
Арістова А.В. Феномен релігійної девіації: теоретичні нариси. – К.: Інтерсервіс, 2017. – 182 с.
Релігійний фанатизм, педофілія в католиків, ставлення церкви до гомосексуальності – це лише кілька тем, які розглядає професорка А.В. Арістова. Як вказує назва, авторка не просто назбирала кільканадцять фактів з кожної теми для любителів неординарних сюжетів. У книзі йдеться і про теоретичне осмислення релігійної девіації. Читач отримає відповіді на запитання: що можна назвати девіантним у релігії, а які її прояви вважаються нормальними? що спричинює неординарну поведінку вірян? чи можна говорити про норми та патології в індивідуальному релігійному переживанні? У будь-якому разі, читання цієї книги стане непересічним досвідом.
Архімандрит Кирило (Говорун). Українська публічна теологія. – К.: Дух і Літера, 2017. – 144 с. (Сер. «Бібліотека відкритого православія»).
Хоча Кирила Говоруна навряд чи можна назвати релігієзнавцем, його книга заслуговує на увагу нашого брата. Перелік ключових тем книги у цьому переконає: йдеться про суспільно-релігійні та церковно-державні відносини, християнську антропологію та позицію церкви під час Революції Гідності. Остання подія дала поштовх до розвитку публічної теології в Україні, а тому до неї прикута особлива увага автора. При цьому у книзі розводяться публічна і політична теології, а також аналізується вплив ідеології на релігію. Усе це розглядається через призму історії церкви та із використанням понятійного апарату суспільних і гуманітарних наук.
Галагіда І. «І вас переслідувати будуть…». Штрихи до історії репресій проти Української Греко-Католицької Церкви в Польщі у 1944-1957 рр. – Львів: Вид-во УКУ, 2017. – 360 с.
Книги про історію українських церков – це особливі книги. Їхні автори не просто розмірковують про долю українського народу та його віри, вони зазвичай роблять це на підставі оригінальних історичних документів, які самотужки знаходять у архівах, бібліотеках або деінде. Книга І. Галагіди є оригінальною через те, що у ній мовиться про долю українських греко-католиків у Польщі. Сам автор є польським істориком українського походження, а його книга є перекладом його польськомовних статей. Ця книга буде корисною не лише через невідомий вітчизняним історикам релігії фактаж, але й як своєрідний приклад високих стандартів досліджень, що проводять у сусідній Польщі.
Ендшьо Д.Е. Секс та релігія: від балу цноти до благословенної гомосексуальності. – Львів: Вид-во Аннети Антоненко; К.: Ніка-Центр, 2017. – 304 с.
З усього списку ця книга продається найкраще. Адже що може більше цікавити, ніж поєднання двох «заборонених тем»? У пристойному товаристві табуйованими темами вважаються не лише релігія, політика та зарплата, але й секс. Однак заборонений плід солодкий. З книги норвезького релігієзнавця ви дізнаєтеся не лише про ставлення релігійних традицій до різних видів сексу, але й про те як адепти цих традицій (не)дотримуються встановлених приписів. Сумніваємося, що десь іще в україномовній літературі ви прочитаєте про надзвичайні можливості сексуального самозадоволення буддиських монахів або як протестантська молодь обходить заборону на дошлюбні сексуальні стосунки.
Казанова Х. По той бік секуляризації. Релігійна та секулярна динаміка нашої глобальної доби. – К.: Дух і Літера, 2017. – 264 с.
Якщо українці не читали книгу Хосе Казанови «Публічні релігії у сучасному світі», можна прочитти хоча б переклад його статей, що вийшли вже після публікації книги і які уточнюють та деталізують його концепцію деприватизації релігії. Казанова є не просто живим класиком соціології релігії, але й неодноразовим учасником наукових заходів в Україні, оскільки володіє українською мовою. Вже ці факти мусять зацікавити персоною дослідника і надихнути читати його статті.
Климентій К.Ф., Климентій І.Ф. За Віру, Царя і Кобзаря. Малоросійські монархісти і український національний рух (1905–1917 роки). – К.: Критика, 2017. – 305 c.
Цю книжку вже почали критикувати у мережі через назву, підозрюючи авторів у пропаганді російсько-імперського дискурсу. Насправді ж йдеться про радикальних монархістів та чорносотенний рух початку ХХ ст. в Україні та їхній зв’язок із православною церквою та українською національною ідеєю. Зокрема, про кооперацію чорносотенської організації «Союз русского народа» із Волинською та Холмською православними єпархіями, у тому числі Почаївською лаврою. Якщо думаєте, що ця тема маргінальна, то відзначимо, що почесним головою Почаївського відділу «Союза русского народу» був відомий та впливовий церковний діяч – архієпископ Антоній (Храповицький). У книзі, також йдеться про його відносини із митрополитом Андреєм Шептицьким. Автори книги показують, що звернення українського монархічного та чорносотенного рухів до української національної ідеї, культури та мови було необхідним для боротьби проти поляків та католицької церкви. У контексті антисемітських настроїв чорносотенців у книзі приділено увагу справі Бейліса.
Колодний А.М. Релігійне життя України в особах його діячів і дослідників. – К.: Інтерсервіс, 2017. – 740 с.
Чергова книга патріарха українського релігієзнавства вже відзначена премією Національної академії наук України. Але книга не претендує на цілісне концептуально витримане дослідження, вона радше складається із розвідок та нарисів, написаних у різні часи – деякі з них спеціально для цієї книги. Передусім книга є оригінальною через свій предмет – вона присвячена релігійним та релігієзнавчим персоналіям. Ви матимете шанс дізнатися як професор А. Колодний оцінює різні постаті: від Аскольда та Володимира Великого до митрополитів Андрея Шептицького та Онуфрія (Березовського), від М. Драгоманова та І. Франка до В. Танчера та Є. Дулумана. Також у книзі є нариси і про засновників окремих конфесій, деномінацій, релігійних напрямів – Йозефа Сміта, Раджніша Ошо, Сессо Асахару та інших. Звісно, можна не погоджуватися із окремими оцінками професора Колодного щодо тієї чи іншої постаті або події, але ігнорувати його науковий доробок все ж не варто.
Лавриш Ю. Церква у нових медіях України: проблеми і пріоритети комунікації. – Львів: Компанія «Імперіал», 2017. – 156 с.
Цю книгу необхідно прочитати просто зараз, оскільки за рік-два вона застаріє. У ній розповідається про актуальну аналітику медіатизації релігії у сьогоденній Україні. Зрозуміло, що книга залишиться важливим джерелом для дослідників проблеми взаємовідносин між релігією та медіа, а перший теоретичний розділ книги, ймовірно, привертатиме увагу академічних релігієзнавців доти, доки не з’явиться щось нове з цієї теми. Книга також є важливим інструментом для осягнення релігійного сегменту Інтернету, але ж ми всі знаємо, що там все дуже швидко змінюється… Рецензію на цю книгу можна знайти тут.
Макґрат А. Небезпечна ідея християнства. Протестантська революція: історія від шістнадцятого до двадцять першого століття. – К.: Дух і Літера, 2017. – 664 с.
Протягом дворічного святкування 500-річчя Реформації видано чимало книжок про протестантизм. Цю ми обрали передусім через всесвітньо відомого автора – А. Макґрат, професора Оксфордського університету, священика, історика і богослова, автора більш, ніж трьох десятків книг. У цьому тексті історія протестантизму розглянута через призму ідеї вільного тлумачення Біблії. Прочитавши його ви краще збагнете суспільний, культурний та інтелектуальний вплив протестантської Реформації на європейську історію та глобальну сучасність. Йдеться не лише про діяльність Лютера чи Кальвіна, а фактично про увесь 500-літній шлях протестантизму і навіть більше! Автор бере на себе сміливість зробити певні футурологічні прогнози щодо наступного покоління протестантів.
Халиков Р. Краткий путеводитель по оккультному таро (1781-1951). – К.: ФЛП Халиков, 2017. – 213 с.
Книгу Руслана Халікова взяли у рейтинг насамперед через незвичність тематики для українського релігієзнавства. В академічному середовищі є стереотип, що містика, езотерика і «прочая чєпуха» не варті уваги серйозних дослідників. Однак досвід Західної та Північної Європи спростовує цей «забобон»: у науці головне не що досліджують, а як досліджують. Книга Р. Халікова передусім є синтетичним та систематичним твором. Однак це той необхідний мінімум, який має підживити інтерес молодих дослідників до езотеричного та окультного і, врешті-решт, підштовхнути деяких з них до більш серйозних досліджень означеної тематики. Є надія, що й сам автор не зупиниться на такій вступній праці і вже скоро можна буде рекомендувати до читання його наступну книгу.
Фото Facebook
