15
"Варіанти", 2 липня 2018
Часи в постмодерному світі швидко змінюються, не встигнеш оком моргнути, як те, що колись вважалося ганебним уже встигло стати масовим і до біса популярним. Тепер нормальним пацанам із району майже не залишилось причин домахатись до якогось чергового фраєра.
Колись за цитування псевдоінтелектуальних текстів, наприклад, того ж Оксімірона, можна було хай хоч і не відхопити від аборигенів з місцевого столика, але бути осміяним – гарантовано. Але тепер те, що "все переплетено, но не предопределено" знають абсолютно всі. Колись за акуратну зачіску, бороду та стильний одяг можна було точно відхопити від поціновувачів вінтажного адідасу з колекції Базар-2002. А зараз такий час, що модно бути модним. Без цього ніяк. Соромно казати, але тепер навіть не всі пацани поділяють думку, що анімешники – нерди.
У зв'язку з різким підйомом популярності японської культури на пострадянському просторі в Україні з'явився новий соціальний феномен – Хікки. Хікка або ж хікікоморі – японський термін, що позначає людей, які відмовляються від соціального життя та прагнуть до крайньої ізоляції чи самотності внаслідок різних соціальних та особистих факторів. Така форма соціальної (не)взаємодії не є винятково японською фішкою і зустрічається в багатьох розвинених країнах. Як от в Америці це називають basement-dweller. Навпрочуд яскраво цю тему підіймає та розкриває як не дивно аніме NHK ni Youkoso!, яке цілком і повністю присвячене тематиці. Головний герой цього творіння має ім'я Сато і є клішованим японським хікікоморі.
Мало кому з хікків вдається досягти духовної рівноваги, не говорячи про славу та успіх, але буває й таке. Найяскравішим прикладом цього є олдовий галицький хікка, який відомий широким масам під ім'ям митрополит Андрей Шептицький. Із 24 червня по 1 липня в УКУ проходила VII міжнародна молодіжна літня школа, темою якої була "Соціальна думка митрополита Андрея Шептицького". 25 червня в межах програми свою лекцію про антропологію духовності Шептицького прочитав старший викладач кафедри богослов'я Українського католицького університету та за сумісництвом гуру богословського авангарду Олег Гірник.
Із його доповіді, особисто мені, стало зрозуміло, що лише завдяки своєму хікканству та властивим для них духовним самобичуванням, митрополит досягнув неймовірного успіху в релігійній кар'єрі та назавжди закарбував своє ім'я в історії.У своїй доповіді отець Олег Гірник виокремив два основних моменти в житті митрополита Андрея, які сам Шептицький пов'язував із певними святими: духовність уяви, яка асоціюється з Ігнатієм Лойолою та духовність божественного читання від Святого Бенедикта.
Ігнатій Лойола, перш за все, відомий у світі завдяки своїй книзі "Духовні вправи Ігнатія Лойоли". Під назвою "Духовні вправи" мається на увазі будь-який спосіб виконання іспиту совісті, медитації (роздумування, розмірковування, розважання, Богомислення), контемпляції (споглядання, молитви серця), молитви вголос (усна) і подумки (умової чи внутрішньої молитви) та інші духовні діяння. Саме через цю книгу та часті медитації, пише мати митрополита, Софія Шептицька, Андрей Шептицький узрів провидіння та вирішив стати василіанином. Такі духовні вправи називаються реколекціями. Для всіх католиків такі практики є обов'язковими та можуть тривати різні проміжки часу. Так, наприклад, у єзуїтів реколекції для монахів необхідно проходити аж цілий місяць.
Для сучасного хікки життя в затворі є абсолютною нормою. Перебування дома 247 та споглядання тлінності буття переросло з невинних католицьких духовних вправ до стилю життя та пошуку істини не в молитвах, а в аніме та комп'ютерних іграх. Та справжній переломний моментом у духовному житті майбутнього предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви стався у 1887 році. Саме цього року вийшла друком маленька книжечка одного з відомих в Україні єзуїтів Мар'яна Моравського "Про прочитання серця Христового" з якої, як згадує Софія Шептицька, митрополит дізнався про Катерину Сієнську. Ця середньовічна свята, покровителька Європи назавжди змінила його життя. "Вона мені стала дорожча, ніж рідна сестра. Я віднайшов її щойно тепер хоч завжди її любив людською любов'ю" – говорив Андрей Шептицький.
Дослідник біографії Андрея Шептицького Кирило Королевський зазначає, що після заслання в Росії у 1917 році він відкриває Собор католицької церкви східного обряду, щоб відновити духовне життя в Україні. Саме в той час до його діяльності приєднується родина Абрикосових. Це була родина досить заможних росіян, зокрема, Володимир Абрикосов, якого митрополит висвятив на священика, був власником мережі кондитерських. Анна Абрикосова, дружина (та двоюрідна сестра) Володимира Абрикосова, як зазначив лектор Олег Гірник й стала для Андрея Шептицького "Катериною во плоті". Саме завдяки Шептицькому Анна познайомилась із діалогами Катерини Сієнської та під їхнім впливом перейшла у Парижі з православної Церкви до католицької.
Якщо обирати духовних наставників, то тільки когось класного. Мабуть, такою логікою керувався Андрей Шептицький. Як і Катерина Сієнська, Святий Бенедикт, який асоціювався з духовністю Божественного читання є покровителем Європи та одним із засновників західного чернецтва. Божественне читання полягає в тому, що тіло того хто читає текст мало бути повністю пройняте тими ідеями, метафорами та образами, які викладені на папері; монах мав повністю пережити всі переживання про які читав, хороші вони чи погані. І однією з обов'язкових вимог для монаха-бенедиктинця було знання всього тексту напам'ять.
У 1888 році тоді ще Роман Шептицький відвідує один із бенедиктинських монастирів Монте-Кассіно, який знаходився у гірській місцевості. Його мати пише, що в той момент під час читання молитов у цьому монастирі майбутній митрополит пережив особливо сильне потрясіння від краси обряду та церковного розкоші. Він був вражений та навіть почав роздумувати про зміну свого обряду. Але, як личить справжньому хіккі, Андрей Шептицький чи то через нерішучість, чи то через ідеологічні переконання вирішив залишитись в андеграунді василіанського сповідання. Та досвід Божественного читання бенедиктинців залишився з ним назавжди. У майбутньому Шептицький неодноразово згадував про це у своїх працях та говорив, що Українська Греко-Католицька Церква для нього була духовним проектом, де можливо поєднувати та синтезувати традиції всіх християнських відгалужень.
Про особисте життя Андрея Шептицького відомо дуже мало. Як і сучасний хікка, який сидить в інтернеті через Тор з фейкового акаунту, митрополит радикально приховував свої переживання та поважав власне право на свободу особистісного. Про його кризи та злами відомо лише з мемуарів його матері Софії Шептицької. Із іншого боку така таємна вуаль висить над особистим життям Шептицького й через те, що його особою займались переважно історики, яким важлива лише дата, місце та подія.
Однак, на думку Олега Гірника, Андрей Шептицький створив свою, не схожу ні на одну з уже чинних філософій, і дав світові альтернативне етико-соціальне вчення. Його духовну спадщину, на жаль, ще не довели до розуму наших сучасниками, але вона має напрочуд високий потенціал. Дивно, що у Львові ще ніхто не написав книгу з саморозвитку та особистісного росту на основі життя митрополита Андрея. Де ж ти, наш галицький Карнегі?
пам'ятник митрополитові Андрею Шептицькому у Львові
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/71685/
