0
Сайт "Є"/ «Сімейна газета», 28 квітня 2019
Отець Микола Мишовський вже понад 10 років працює в сфері медіа. Фото надане о. Миколою
Католицький священнослужитель розповів про своє життя та власний погляд на політику.
Головний редактор католицького видання «CREDO» отець Микола Мишовський вже понад 10 років працює в сфері медіа. Окрім діяльності в ЗМІ, він є настоятелем у Калинівці (Вінницька область). Також католицький священик викладає студентам журналістику в Інституті Богословський Наук (м. Городок, Хмельницька область). А ще отець Микола має 11-тисячну онлайн-парафію та німецьку вівчарку «Ґрету». Про своє покликання до священства, участь у Революції Гідності та методи євангелізування через соціальні мережі поділився Микола Мишовський з читачами «Сімейної газети».
– Звідки ви родом?
–Я народився у Шаргороді. Це невеличке містечко на півдні Вінницької області.
– Отче Миколо, коли ви відчули, що маєте покликання до священства?
– Однозначно, важко сказати. Коли мені було 14 років, я їздив зі священиком як міністрант. Я тоді став помічати, що священик має дуже багато справ і постійно зайнятий. Він не встигав посповідати всіх охочих, а ще їздив до парафій у навколишніх селах. Тоді у мене почали з’являтися думки, чи не стати мені священиком і допомагати людям. Потім подібні думки приходили десь на початку 90-х років. Тоді, у час зневіри та депресії, я хотів щось змінити. Я думав, що змінити щось ц суспільстві може або політика, яка сьогодні одна, а завтра інша, або духовний шлях. Я вибрав друге…
До мого вибору стати священиком батьки поставилися з розумінням. Батько сказав: «Твоє життя – твій вибір, лише ти за нього відповідаєш». Мама, попри те, що є дуже побожною жінкою, мій вибір активно не схвалювала. Лише коли мене вже висвятили на диякона, змирилася з моїм вибором і сказала: «Раз вже взявся, то хай тебе Бог благословить».
Під час навчання в семінарії у мене не виникало багато сумнівів стосовно вибору життєвої дороги. Я не відчував жодного тиску батьків і розумів, що це лише мій вибір. Зараз батьки пишаються, що їхній син – священик.
– Ви не звичайний священик. Ви є редактором католицького інтернет-часопису «CREDO». Розкажіть про своє дітище.
– Коли я навчався в семінарії, нам часто казали, що ми повинні посвятити себе духовному служінню. Однак теорія повністю розбивається об реалії щоденного життя. Навіть попри те, що я їздив у школи навчати дітей Закону Божого, все ж відчував, що особисто для мене цього недостатньо. Я розумів, що немає сенсу бути священиком, аби лише відправляти служби і нічого поза тим. Потрібно робити щось, аби більше людей почули про Христа. Тоді, а це був 2003 рік і інтернет у широкому вжитку лише подекуди з’являвся в Україні, я зрозумів, що я маю писати статті. Починав з місцевої преси. Писав про те, чому варто ходити на служби Божі і як варто по-християнськи святкувати Великдень.
Згодом єпископ відправив мене на навчання до Любліна, де я навчався медіа-освіті. Не закінчивши навчання, я був призначений редактором журналу «CREDO». Крім п’яти літер власне назви цього видання, в принципі не було нічого: ні приміщення, не техніки, не людей. Відтоді минуло десять років. Журнал «CREDO» трансформувався в католицький інтернет-часопис та став одним із перших релігійних видань в Україні. Щодня нас читає близько 11 тисяч людей, які є моєю онлайн-парафією, з якою потрібно працювати.
– На вашу думку, чи можна євангелізувати через соціальні мережі?
– Не просто можна, а й потрібно. Способи проповідувати Христа змінюються. Треба промовляти до людей за допомогою тих методів, якими вони користуються. Якщо сьогодні це соціальні мережі – чому б і ні.
– Чи має бути щось спільне між церквою та політикою?
– Спільними є люди. Не можуть ані політика, ані церква бути поза суспільством. Натомість церква не може приймати котрусь із політичних сторін, адже політичне життя конкретної фігури досить короткотривале. Сьогодні мало хто з українців пам’ятає, хто був першим секретарем компартії України у 1991 році. Так забудуться і нинішні політики. Натомість церква є, була і буде! Зникатимуть держави, зникатимуть народи, змінюватимуться цивілізації, однак церква залишиться.
– Під час Революції Гідності Ви були в епіцентрі подій. На Вашу думку, чи вплинули події на Майдані на наше суспільство і чи смерті багатьох людей були варті того?
– Я дуже часто згадую ті події. На мою думку, це був один із найпрекрасніших моментів у сучасній українській історії. Під час Революції Гідності ми скинули радянський баласт, який був сатанинським.
Завжди будуть люди, готові себе посвятити, і завжди будуть люди-глядачі. Будуть готові давати і здатні лише приймати. Будуть незадоволені з того, що їм дали недостатньо. Багато хто з нас хоче швидких змін, але на них не варто чекати. Зміни потрібно робити щодня. Для цього не обов’язково йти в політику. Головне, аби кожен із нас добросовісно, якісно та без фальші виконував свою роботу. Потрібно щодня виборювати свою країну…
Отець Микола викладає журналістику в Інституті Богословських Наук у Городку на Хмельниччині
– Ви ще маєте домашнього улюбленця. Розкажіть, будь ласка, про нього.
– Коли я прийшов на парафію, не було жодної охорони і тому вирішив завести німецьку вівчарку. Окрім того, що про тварин потрібно дбати, я зрозумів, що вони показують нам, що варто радіти простим речам.
– У день Великодня що побажаєте читачам сайту «Є»?
– Щиро бажаю всім пам’ятати, що Великдень – це великий день, адже воскреслий Христос переміг смерть. До цього дня всі були дезорієнтовані, а після воскресіння Ісус нам показав, що повинна завжди бути надія. Тому на своє життя потрібно дивитися з перспективи вічності. Я щиро бажаю усім зустріти Воскреслого Христа, познайомитися з ним особисто і, святкуючи Пасху, пам’ятати, що це не свято застілля, а духовна перемога над злом.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/75663/
