9У мене немає жодного сумніву, що протестантське свято «День подяки» на столичному Майдані минуло добре. Так, як хотіли організатори, а може навіть ще краще. Послухати Ніка Вуйчича, спеціально запрошеного гостя, зібрались сотні тисяч українців, частина з яких приїхала з інших регіонів. Це направду добре. Добре, шо реклама заходу спрацювала. Добре, що віруючі не полінились навіть приїхати з інших міст, витратити свій час, щоби показати свою єдність і вдячність. Добре, що прийшли представники інших конфесій, які щиро співраділи братам-протестантам і захоплювались тим, що спостерігали в центрі столиці. З рештою, у нас один Бог і подяка Йому від усіх є спільною.
Але гірким післясмаком свята стали обговорення у соцмережах, які не вщухають і далі, основний лейтмотив яких є «ну і паскудні ж пішли журналісти, що проігнорили цю подію всеукраїнського маштабу».
І коли я читаю десятки топіків з обговореннями цієї теми, виникає одразу два коментарі: християнський і професійний. Якою має бути реакція християн, завжди вдячних Богу (а не раз в рік на площі), на те, що відбувається. І друге - все таки важливий професійний аналіз медійного провалу (чи все ж таки ні?) святкувань. Ну і третє, просто риторичне запитання: а де: все ж таки, серед того всього Реформація?
Дуже дивує, як обурені ігнорацією свята віруючі у фейсбуках майже скандують: «розіпни їх», продажних журналістів, любителів геїв, що проігнорили таку важливу для суспільства подію. Ці повідомлення масово поширюють люди, які, як самі стверджують, вже давно не дивляться телебачення. Тобто - нє смотрєл, але осуждаю!
А в той самий час у деяких гілках дискусій представники прес-служби заходу б’ються як риба об лід, стверджуючи, що медіа написали/розповіли/показали подію, і, зокрема, Ніка. Тому звинувачення у зраді безпідставні, а медіа-супровід був достойним.
Так є зрада, чи нема? І чому організатори говорять про успіх, а цільові аудиторії про провал комунікацій?
В будь-якому разі, не залежно від того, хто правий, а хто помиляється, комунікаційним провалом вже є те, що така суперечка і звинувачення є значно гучнішими, ніж це маштабне свято і власне сама подяка Богу, яка була в центрі уваги віруючих і співчуваючих лише 2 дні тому. Подяка Богу, яка завершилась ледь не прокльонами на бік людей. Це вам нічого з Біблії не нагадує?
Сама теза звинувачень у бік журналістів, мовляв, «раз Ви не хочете говорити про те, як Бог нас любить, то получіть святим кулаком по грішній пиці», - у мене викликає дисонанс. Нік Вуйчич, основний спікер Дня подяки, який зібрав майже півмільйони слухачів, у виступі закликав аудиторію «ніколи не здаватися, прощати, навіть, коли не просять вибачення», а також просив українців «більше "любити українців"».
Натомість, найпалкіші послідовники Ніка вже наступного дня в соцмережах чинили з точністю до навпаки.
Сказати, що в ЗМІ не писали про Свято Подяки - було би дійсно несправедливо. Гугл підтверджує, що або анонси події, або пострелізи були у медіа, і термінів «протестанти» або «реформація» там зовсім не уникали. Інша річ, що окрім Ніка Вуйчича і цитування прес-анонса, пізніше переробленого на пост-реліз шляхом зміни закінчень, дуже мало про що ще було сказано. Але це вже не проблема замовчування події чи ігнорування протестантів у цілому. Тут скоріше питання професійної комунікації з журналістами, редакторами, знімальними групами. Питання зрозумілих для масової аудиторії повідомлень, без яких у журналіста немає навіть уявлень, як продати тему своїй аудиторії.
Немає зрозумілих месіджів, немає драми, а значить нема навколо чого будувати сюжет. А от у тому, що медіа, мовляв, проігнорували маштабний захід, драма є. І про це вже сказано багато як прихильниками, так і опонентами цієї тези. Шкода тільки, що в результаті ключовим публічними повідомленням після Дня Подяки стала не власне подяка Богу, аж ніяк не реформація, не «донесення до українців біблійних цінностей», не «привернення уваги влади та суспільства до соціальних проблем», і не «сприяння позитивним змінам в суспільстві», як читаємо в релізах організаторів. Але невміння протестантів будувати стосунки з медіа, бути зрозумілими для зовнішніх аудиторій, при всіх інших сприятливих обставинах: релігійній свободі, наявності людей, грошей і державної підтримки.
п.с. ну і кілька дописів щодо цієї теми з цікавезними обговореннями в коментарях. Думаю, на цьому тема не вичерпалась, але перейшла від емоційного, до професійного рівня обговорення, до якого варто ще раз повернутись ѓрунтовніше
</span></p> <iframe src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fsergey.kosyak.3%2Fposts%2F1822961984385209&width=500" mce_src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fsergey.kosyak.3%2Fposts%2F1822961984385209&width=500" width="500" height="778" style="border:none;overflow:hidden" mce_style="border:none;overflow:hidden" scrolling="no" frameborder="0" allowTransparency="true">
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/68326/
