"Церкваріум", 16 травня 2019
Релігійні оглядачі стежили за конфліктом у новій українській церкві і чекали точки перелому – 14 травня. На цей день Філарет запросив до себе єпископів на облік своїх резервів. До речі саме з запрошень і почалася публічна стадія конфлікту – листи були написані на бланках скасованого Київського патріархату. Колишнього голову церкви приїхали підтримати всього 4 єпископа, троє з яких мають по кілька громад у Росії, і один управляє Херсонською та Кримською єпархіями. Багато зітхнули з полегшенням – Філарета підтримало лише пару єпископів, а значить розкол минув. Але це наївні уявлення. У 1992 р. досвідчений церковний функціонер був лише з одним єпископом – і все одно пішов напролом і домігся функціонування УПЦ-КП.
На наступній прес-конференції він і підтвердив це. «Мене не цікавить скільки єпископів мене підтримують» – браво парирував ієрарх, що розміняв десятий десяток. По ньому видно, що йому нічого не заважає і зараз повторити ситуацію 1992 року, тим більше вже є відпрацьована схема. Тільки ось ситуація змінилася і Філарет цього не зрозумів. На зорі незалежності він потрапив у мейнстрім національного відродження. Зараз же на цьому електоральному полі грають куди більше гравців. Конкуренція висока. Та й переконати паству піти за собою буде дуже не просто. Занадто багато вірян щиро вважають, що Томос це сама «Переможне перемога».
Філарет, подібно 1992 р. і нині утримує за собою контроль над церковними фінансами, а також намагається заручитися підтримкою влади. Чверть століття тому йому допомагав Кравчук, а зараз він хоче спертися на Зеленського. Згадка в одному ряду Порошенко, Зеленського і Коломойського, у заяві Філарета з'явилась не просто так. Це сигнал єпископам і священикам, хто буде з новою владою. Епіфаній асоціюється з Порошенко, який йде, а Філарет зумів моментально «перевзутися» і вже підтримує Зеленського. Старий церковний функціонер вірно вгадав момент – стара влада вже йде і не зможе його стримати, а новій ще не до церковних справ, якщо взагалі колись буде.
Причин сьогоднішнього положень кілька. Почнемо з суб'єктивних. Філарет навіть у свої 90 не готовий відмовлятися від керування і передавати кермо влади, навіть своїй людині, навіть на своїх умовах. Він понад півстоліття керував Українською церквою, жити по-іншому, без влади він просто не звик. Це виглядає особливо контрастним на фоні демократичного переходу влади в Україні від Порошенка до Зеленського.
Слід розуміти, що Філарет як особистість сформувався в епоху радянської номенклатури. Партійні діячі, яких з посади виносили вперед ногами, – це той образ людини при владі, який, мабуть, добре засвоїв почесний патріарх. Тому не слід так дивуватися тому, що він не збирається відмовлятися від керівництва церквою. На цьому власне суб'єктивні причини і закінчуються.
Об'єктивні передумови дещо глибше і полягають у тому, що формування нової автокефальної церкви – це дійсно історична подія, що повністю міняє церковну архітектуру України. Ліквідація Київського патріархату і створення Київської митрополії – це зміна не тільки осіб, але і систем. У новій церкві зі статусом митрополії немає місця патріарху, оскільки патріарший статус вище митрополичого. Це як не може бути у військовій системі з вищим званням генерал, особини з погонами генералісимуса.
Патріарх без патріархату, як генерал без армії.
Ліквідація Київського патріархату і створення ПЦУ можна порівняти з переходом від конституційної монархії до республіки. У республіці немає місця монарху, керує справами президент або прем'єр. Філарет нині поводиться як відставний монарх. У нього є титул, але немає посади. Це до речі багато у чому пов'язано з плутаниною навколо слова «патріарх».
У православній церкві «патріарх» це перш за все адміністративна посада. Якщо патріарх йде у відставку, самостійно чи ні, то за ним можуть залишити звання патріарха (зазвичай з добавкою колишній). Тобто іменування того чи іншого діяча патріархом залежить від того займає він керівну посаду чи ні. Так, наприклад Томос про автокефалію Елладської Церкви підписували відразу 5 колишніх Константинопольських патріархів. Не почесних, а саме колишніх.
Філарет же наполягає, що «патріарх» це не просто посада але і священний сан, а тому його не можна зняти. Хоча це не так, оскільки у православній церкві усього лише три ступені священного сану: диякон, священик, єпископ. А от прецеденти зведення патріархів до статусу митрополитів є, не кажучи вже про величезну кількість випадків просто відсторонення від патріаршої посади.
Так, наприклад, Патріарх Каллінік II був останнім Сербським патріархом (другого Печського патріархату). У зв'язку з політичними подіями у 1766 р. патріархія була ліквідована, а сам Каллінік зведений до рівня звичайного митрополита.
Грузинський патріарх-католікос Антоній II після скасування патріархату і перетворення грузинської церкви на митрополію у 1811 р. був зведений до рівня митрополита і пішов на спочинок.
Прецеденти аналогічні нашому випадку є, тому Філарету варто було б «красиво піти». Хоча б для свого місця в історії, не кажучи вже про долю церкви.
До речі Вселенський патріархат також не визнає патріаршого титулу Філарета. В офіційних документах про нього йдеться як про «колишнього митрополита Київського».
***
Що ж, з офіційних заяв видно, що ні Епіфаній, ні Філарет не збираються відступати від своїх позицій. Так, що загроза розколу все ще існує. Філарета підтримує меншість, а значить інституція під назвою «Православна Церква України» продовжить своє існування у тому вигляді, в якому вона зараз є. Статут порушений не буде, а отже Томос не відкличуть. А ось, що буде з самим Філаретом, поки не зрозуміло.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/75836/