15
У заході взяли участь також єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський та єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович. До учасників симпозіуму приєдналися і семінаристи місцевої Вищої духовної семінарії Святого Духа.
Отець ректор городоцького Інституту богословських наук Віктор Білоус розповів про чверть століття плідної роботи цієї установи: через ці стіни пройшла майже тисяча осіб, багато з яких пов’язали життя з катехитичною діяльністю. Чотири спеціальності, які Інститут має сьогодні (подружньо-родинна, педагогічно-катехитична, сакральна музика та християнська журналістика), виникли не одразу, а народжувалися з осягнення практичних потреб. Симпозіуми, які тут відбуваються, – наприклад, про катехизацію дітей, про роль мови в євангелізації, про працю з людьми з особливими потребами – також орієнтовані на те, щоб відповідати на актуальні запити й не залишатися лише теоретичними розважаннями.
Наступний доповідач, отець Ігор Гнюс, керівник Навчально-катехитичного центру «Дерево життя» при Інституті святого Томи Аквінського в Києві, розповів про свій навчальний заклад, яким опікуються ченці-домініканці. Для цього осередку католицької освіти особливе значення має девіз Ордену проповідників: «Veritas» – «Істина». Особливість Інституту й водночас один із великих викликів, що перед ним стоїть, в тому, що тут пропонують католицький теологічний вишкіл людям будь-якої конфесії. У стінах цього осередку латинської цивілізації в Києві, як назвав його отець Ігор, відбувається міжконфесійний і міжрелігійний діалог.
Тим часом Катехитичний центр, який працює при Інституті святого Томи та роботу якого презентувала Ірина Максименко, орієнтований уже більше на католиків обох обрядів. Тут готують катехизаторів і сімейних консультантів. Доповідачка детально спинилася на досвіді сімейних консультацій, підкресливши, що в Україні потрібне професійно подане богослов’я сім’ї. Щоб давати користь, воно мусить бути зрозуміле, вчасне та щире. Не просто готувати пари до шлюбу, а й супроводжувати їх на дорозі до Бога, уміти допомогти тоді, коли вже укладена сім’я прийде в ситуації кризи. Ця праця – утім, погодилися учасники, як і кожна теологія, яка хоче бути плідною, – має стати свідченням життям.
Отець Сергій Хитрий, відповідальний за педагогічно-катехитичний напрям, говорив про виклики щодо християнської етики у школі та катехизації – двох різних напрямків роботи з дітьми. Щодо християнської етики, не так давно запропонованої як шкільний предмет, досі є більше питань, аніж певності, відзначив доповідач. Зокрема проблеми стосуються браку методу, фахівців і визначеної мети. Що ж до катехизації, то її мета доволі зрозуміла: катехизація покликана залучати всю особистість у повноту християнського життя. Отець Сергій презентував нові зошити для катехизи, видані під патронатом єпископа Леона Дубравського.
У доповіді Галини Глодзь ішлося про двобічну взаємодію: про доцільність використання художньої літератури як об’єкту теологічного осмислення і про те, як і чому богословська рефлексія може зацікавити секулярну культуру. На важливість такої співпраці звертав увагу ще Другий Ватиканський Собор, отці якого підкреслювали важливість занурення в культуру для розпізнавання голосів і знаків часу. 
Доповідь отця Миколи Мишовського стосувалася роботи в медіа. Він звернув увагу на поширений і хибний стереотип, ніби достатньо бути католиком, аби бути католицьким журналістом. Робота з церковними ЗМІ вимагає серйозної підготовки та значних ресурсів, необхідні миряни і священики, які розумітимуть виклики часу та вмітимуть про них говорити, пам’ятаючи про своїх адресатів.
Отець Ярослав Росочинський, який в Інституті богословських наук Непорочної Діви Марії відповідає за напрям сакральної музики, говорив про музику літургії. За його словами, християни співають не на месі, а месу, і розуміння цього мало б сприяти плеканню високої музичної культури. Але, як зауважив доповідач, в Україні досі нема жодного музичного вишу латинського обряду, церковні музиканти зазвичай працюють за ідею, а вибір достойного пісенного супроводу для літургії залишається на совісті священиків. Часто виникає спокуса звернутися до мелодій, натхнених сучасною популярною сценою, особливо коли йдеться про дитячі служби. Але, як наголосив отець Ярослав, варто докладати зусиль до того, аби прищеплювати літургійний і музичний смак із раннього віку.
Отець Микола Лучок, сертифікований консультант позитивної психотерапії, розповів про зв’язки богослов’я та психотерапії. Його душпастирський досвід підказує, що по духовну допомогу іноді приходять люди, у яких є ще й серйозні психологічні проблеми – і якщо для спасіння достатньо прийняти Ісуса Господом, то для покращення якості життя необхідно лікувати те, що зранене всередині. Для потужної дії благодаті потрібна здорова натура, і духівникові важливо вміти розпізнавати, коли прості «інструменти любові» не діють, сказав отець Микола. Він нагадав учасникам, що в центрі теології стоїть Господь, який відкриває себе через воплочення. Втілення – це вихід Бога до людини з її конкретними стражданнями. У світі, де психічних захворювань усе більшає, богослов’я в жодному разі не може втрачати з поля зору цілісної реальної особи, яка завжди була перед очима Христа. Увага до стражденної людини та прагнення допомогти їй – це те, що об’єднує теологію та психологію, наголосив о. Микола Лучок.
Про активну допомогу говорили також отець Олександр Коцюр та Ігор Шторм – військові капелани, які працюють на сході України з «Християнською службою порятунку» (ХСП). Їхня робота на передовій – це і матеріальна підтримка, і входження у простір страждання людей. Євангелізаційний напрямок діяльності ХСП, за словами отця Олександра, полягає в тому, аби проголошувати Христа, як уміємо: такі безпосередні свідчення виявляються особливо цінні там, де очевидна близькість смерті. Служба співпрацює з акцією «Папа для України», довозячи матеріальну допомогу людям, які живуть під постійними обстрілами, та виконує функцію посередників між армією й мешканцями зони АТО в межах цивільно-військового співробітництва (CIMIC). Крім того, ХСП працює з людьми, які повернулися з того боку фронту. Отець Олександр процитував слова Папи Бенедикта XVI про те, що милосердя Бога – це участь у стражданні людей. А брати участь у стражданні означає не лише чекати закінчення війни, а й жити далі з людьми, які щоденно її досвідчують. У зоні АТО богослов’я набуває надзвичайно практичного виміру, адже перед кожним постає запитання: чи готовий ти вмерти за те, у що віриш?
Викладачка Хмельницького національного університету Ірина Сашко говорила про те, що у студентів часто виникають запитання, на які не можуть відповісти стандартні світські курси. Тому вона організовує регулярні конференції під загальною назвою «Духовний розвиток особистості в контексті слов’янської філології». Ці екуменічні зустрічі приваблюють світських студентів. Активна участь молодих людей в обговореннях показує, що вони шукають віри та любові, потребують авторитетів, прагнуть спільноти, яка буде до них уважна. Викладацьке свідчення життям іноді допомагає студентам прийти до Бога.
Отець Сергій Хитрий, віце-ректор городоцького Інституту, підкреслив необхідність співпраці мирян і священства у справі євангелізації. Секулярний простір значно відкритіший для світських богословів, аніж для людей у сутанах і хабітах. Отець запитав Ірину Сашко, як священики можуть увійти в це середовище, на що отримав відповідь: хотіти, бути достатньо освіченими, комунікувати.
Після кожних двох доповідей відбувалися обговорення.
Зі співпраці мирян і духовенства розпочав підсумки дводенного симпозіуму й ректор Інституту отець Віктор Білоус. Він згадав історію Папи Павла VI, який на завершення 1967–1968 Року віри зачитав визнання віри, написане світським католицьким філософом Жаком Марітеном. Це зразок довіри між духовенством і мирянами, якої в сучасній Україні часто бракує. Симпозіум іще раз довів, що якісна теологія потрібна для того, щоб нормально жити, щоб запропонувати якусь альтернативу релігійному фаст-фудові, – а для цього необхідно виховувати католицьких інтелектуалів.
Отець Віктор висловив думку, що для розвитку Церкви потрібно піклуватися про богословську формацію рухів та засновувати католицькі профспілки – наприклад, викладацькі чи лікарські. Оскільки ж для обох цих ініціатив необхідна хороша освіта й високий інтелектуальний рівень, ректор перейшов до третьої ідеї: аби вважати когось представником католицької інтелігенції, дивитися потрібно не на диплом – на жаль, у сучасних реаліях це не показник, – а на прояви мудрості та здатності до розпізнання.
Єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський наголосив, що плоди симпозіуму проявляться поза стінами Інституту, коли учасники повернуться до своїх повсякденних середовищ, де потрібна формаційна робота з вірними. Єпископ Леон і єпископ-помічник Радослав Змітрович нагадали, що формація починається з родини, презентувавши проекти, спрямовані на виховання в молоді здорового розуміння сім’ї й анонсувавши найближчі заходи щодо душпастирства сімей, які відбуватимуться в дієцезії.
Далі учасники змогли долучитися до вручення дипломів випускникам Інституту богословських наук Непорочної Діви Марії. Завершився симпозіум, як і розпочався, – євхаристією.
