48
В Івано-Франківському видавництві «Брустури» вийшла книжка про священиків, які з одного боку є звичайними душпастирями. А з іншого — у чомусь вони—надзвичайні.
«Ми звикли до того, що у ЗМІ та й просто у балачках чути переважно негативні історії про священиків, людей причетних до Церкви. Адже саме скандал, гріх викликає найбільше зацікавлення і резонанс, — ділиться видавець Василь Карпюк. — Водночас, основне покликання священика – служити Богові й людям. Більшість із них роблять це тихою щоденною молитвою і працею. Про них ми чуємо рідко, але саме їхнє життя є прикладом, який надихає. Такий стан речей спонукав мене до ідеї створення книжки “Звичайні незвичайні священики”».
«Це було кілька років тому. Я тоді звернувся до людей літератури, яким не чужа духовна тематика, і запропонував стати авторами, написати про тих, кого знають, про тих, про кого хочуть написати. Адже іншого критерію нема, — пригадує В.Карпюк. — Це не міг бути топ найчастіше згадуваних у пресі чи вибірка ще за якоюсь ознакою. Це добірка без ознак. Таких священиків не десять, таких— більшість, тисячі, а в нашій книжці близько трьох десятків. Але й таких книжок може бути кількадесят або й тисячі. А це початок».
За словами ініціатора, вони хотіли «написати про тих, про кого пише душа, і не пише преса».
Спочатку до книжки увійшли літературні твори, сповнені емоцій і особистого досвіду кожного автора. «У мене вже гарно укладалися твори Дзвінки Матіяш, Івана Ципердюка, Назарія Заноза, Романа Повзика, Євгена Мехеди, — розповідає В.Карпюк. — Аж тут настала майже дворічна пауза, спричинена різними клопотами. В розхристаному стані не хотілося працювати над такою книжкою. Але на все свій час. Згодом прийшло й інше, повніше, розуміння й уявлення книжки. Вона не може бути лише про тих, кого знають ті, кого знаю я. Вона не може обмежуватися певним жанром чи рівнем, вона має бути максимально відкритою. Тому видавництво «Брустури» оголосило про прийом рукописів відповідної тематики».
Це не був класичний конкурс, бо не визначали найкращі історії. Прийняли тексти всіх, хто хотів сказати. Деякі тексти переписувалися, щоби картинка ставала виразнішою. «Звісно, я не міг такого просити у Віталія Запеки, який свого героя бачив раз у житті, охороняючи блокпост у зоні АТО, а священик вимушено виїжджав із підконтрольної терористам території, бо був засуджений «владою» ЛНР до страти за свою проукраїнську діяльність. У цьому тексті відсутня біографія священика, але є дуже виразна життєва ситуація і коротенький діалог, який, зрештою, дозволяє сповна уявити священика. У даному випадку це коротке оповідання може сказати не менше, ніж професійний біографічний нарис».
Книжка містить твори різних жанрів. У Ярослави Тимощук, Юлії Боєчко — журналістські матеріали, у Люди Бублик і Галини Лицур-Щадей – нариси, Люба-Параскевія Стринадюк ближча до художнього стилю.
«Втискання такої теми в одні рамки було б насильством. Тим більше, що після оголошення прийому творів, прилетіло чимало несподіваних листів, які дуже доречно сформували цю книжку разом із попередніми текстами. Порядок розташування знову ж таки емоційний, інстинктивний. Майже всі герої книжки нині живі й діяльні, тому, сподіваюся, її прочитання – лише перший крок до знайомства зі священнослужителями. Другий – відвідини їхніх парафій, спільні молитви. Окрема подяка Назарієві Занозу, адже саме його текст допоміг сформулювати загальну назву книжки».
«З владикою Софроном Мудрим я знайомий ще з 90-х років, — розповідає автор есею про владику Іван Ципердюк. – Знайомство наше відбулося випадково, ще до моєї праці в українській службі радіо «Свобода». Владика дуже багатьох людей зі «Свободи» знав особисто і запрошував їх для того, аби записувати твори письменників «Розстріляного відродження» на аудіокасети. Отже після понад 30-ти річного перебування в Римі, владика Софрон якраз переїхав до Івано-Франківська, очолив тут єпархію. Тоді почалася наша співпраця і дружба. Він був неймовірно ерудованою людиною, справжнім інтелектуалом – знав 12 мов, доктор наук, бував у багатьох країнах світу. Словом, людина з якою було надзвичайно цікаво спілкуватися. Щодо розвитку УГКЦ, то владика Софрон зробив для цього надзвичайно багато, бо глибоко любив і розумів Україну та людей. Мав багато друзів по всьому світу і вони допомагали йому у різний спосіб. Тому відкривалися нові релігійні ЗМІ тощо. Загалом, для багатьох людей в Україні, на Прикарпатті, владика став близьким другом, отцем-духівником. І коли він відійшов, то відразу відчулося, яка це велика втрата».
Про двох особливих священиків, які мали чималий вплив на її світогляд, написала Марі Архе. «Це, перш за все, отець-василіянин Порфирій Шумило. Він володіє таким, як на мене, містичним даром і тому дуже допомагає людям. Домогтися його згоди на публікацію було, насправді, дуже складно. Ще один священик, про якого написала, це той, який зі мною протягом усього мого життя, – давав перше причастя, шлюб, настанови, отже, зробив найбільше для духовного розвитку – отець Мар’ян Атаман».
Отець Роман Гринів, який є автором есею про священика Івана Качанюка, долучився до створення книги «Звичайні незвичайні священики», бо йому сподобалася сама ідея такої книги. «Отець Іван, про якого я писав, є дуже діяльною людиною, він служив ще з тих часів, коли наша Церква була у підпіллі, — розповідає автор. – Він мав чималий вплив і на моє священиче покликання, надавав мені чималу підтримку, розуміння, бо має дар розуміння людей. Цікавим є етнографічний музей, який він створив».
І ще чимало цікавого про непересічних священиків різних конфесій знайдемо у книзі «Звичайні незвичайні священики». Це і про отця Петра з Вільногірська, що на Дніпропетровщині. Про православного священика – Ігоря Веретку-Казьмірчука з діаспори, який повернувся на Волинь. Свого часу він дав обіцянку перед іконою: «Якщо мама подолає рак – усе життя присвячу Богові». І коли йому виповнилося 18, як пише автор есе про нього, — повернувся на землю предків, щоб стати священиком.
Римо-католик, отець Ян Бурас в Любомлі на Волині об’єднав на молитви католиків і православних. Отець Ігор з Луганська – капелан, який допоміг не одному вояку на передовій. Ще один капелан, отець Віталій Папушой з Миколаївщини змінив фах лікаря на священика.
Про отця Івана Рибарука – колоритного і улюбленого багатьма священика з Криворівні – годі і говорити. До створеного ним духовного центру на Гуцульщині їдуть представники різних конфесій з України і світу.
І ще про не одного отця, якого варто згадати і залишити про нього пам’ять для багатьох поколінь, дізнаємося з книги «Звичайні незвичайні священники».
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/studios/announcements_of_publications/68246/
