3
"Українська правда", 21 червня 2019
Фото: ksl.com
Події в Україні активізували владу Чорногорії у боротьбі за власну церкву.
Йдеться про відновлення автокефалії Чорногорської церкви. У відповідь "єдино канонічні" сербські священики зібрали вірян на багатолюдний собор у чорногорської столиці, а президент Сербії офіційно попросив чорногорське керівництво не чіпати тему власності на релігійні об’єкти.
Незважаючи на релігійну оболонку конфлікту, всі розуміють: йдеться не зовсім про суто церковні справи.
Просто геополітична трансформація Балкан триває не тільки у розрізі європейської та євроатлантичної інтеграції, але і у вимірі віри.
Нинішня проблема з автокефалією Чорногорської церкви тісно пов’язана із втратою незалежності Чорногорії після Першої світової війни.
В листопаді 1918 року Подгорицька скупштина (збори) ухвалила рішення про позбавлення влади чорногорської династії Негошів і дала добро на об'єднання Чорногорії із Сербією. 1 грудня 1918 року Чорногорія, позбувшись своєї державності, увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців (яке в 1929 році отримало назву Королівство Югославія).
Через 100 років, в листопаді 2018 року, чорногорський парламент визнав недійсними рішення Подгорицької скупштини. Відповідна резолюція була підтримана переважно депутатами з правлячої коаліції на чолі з Демократичною партією соціалістів (DPS), лідером якої є нинішній президент країни Міло Джуканович.
У резолюції, ухваленій депутатами в 2018 році, наголошується, що до, під час і після Першої світової війни, в тому числі і на момент зібрання Подгорицької скупштини, Чорногорія була суверенною і міжнародно визнаною державою, у відповідності до Конституції країни від 1905 року. Подгорицька скупштина 1918 року визнається неправомірною, тому що її зібрання не було результатом вільного волевиявлення громадян Чорногорії.
Визнання незаконності Подгорицької скупштини стало формальною правовою основою для визнання недійсності її рішень, котрі й без того були фактично скасовані після виходу Чорногорії зі спільної держави із Сербією та відновлення незалежності 2006 року.
Але є й інші аспекти листопадової резолюції.
Річ у тім, що після Першої світової війни незалежність втратила не тільки Чорногорська держава, але і Чорногорська церква, яка до того посідала окремий рядок в офіційному і визнаному всіма православними переліку автокефальних церков.
Натомість у червні 1920 року був виданий Декрет сербського регента Александра І Карагеоргієвича, яким була скасована автокефалія Чорногорської православної церкви, а її єпархії увійшли до складу Сербської патріархії.
Рух за відновлення своєї церкви чорногорці розпочали ще в буремні 1990-ті.
В 1993 році, на народному зібранні, яке назвали собором, в історичній столиці Чорногорії, Цетінє, була відновлена автокефальність Чорногорської православної церкви й обрано першого митрополита. В січні 1997 року митрополитом був обраний Міраш Дедеїч, який прийняв ім'я Михайло.
Від того часу рух за повноцінне поновлення автокефалії Чорногорської церкви ставав все більш помітним і все більш конфліктним.
Ось як описує релігійну ситуацію в Союзній Республіці Югославія в січні 2002 року "Радіо Свобода".
"На Святвечiр у Сербiї й Чорногорiї було як на фронтi. На честь Різдва стрiляли майже усi, хто має зброю, а неозброєних тут майже немає. Справжнє диво, що в цiй стрiлянинi нiхто не загинув. У Чорногорiї трагедiї уникнено лише завдяки полiцiї, яка розмежувала прихильників двох не дуже братніх церков. …У Цетiнє, iсторичнiй столицi республiки, двi урочистостi, за участю кiлькох тисяч озброєних мужчин, вiдбувалися на відстані кiлькох десяткiв метрiв. Мiж ними стояли шеренги поліцейських. Митрополити Амфiлохiй [Сербська православна церква] i Михайло [ЧПЦ] говорили про того самого Христа та про необхідність зберігати вiру предкiв. У мiстi Беране полiцiї не вдалося зберегти порядок. Заарештовано 16 прихильників сербської церкви. …Офiцiйний Белград впевнений, що йому вдасться приборкати чорногорських самостiйникiв. Дуже важливу роль у цьому мала б вiдiграти саме Сербська православна церква".
Після відокремлення Чорногорії від Сербії рух за відновлення автокефалії Чорногорської церкви отримав політичне підґрунтя – поновлення державної незалежності мало стати поштовхом для поновлення і релігійної самостійності. Але Сербська церква не збиралася здавати позиції, намагаючись після розвалу спільної держави утримувати разом часточки колишньої єдиної країни за допомогою віри.
Невипадково сербська церква була ледь не ключовим опонентом вступу Чорногорії у НАТО, погрожуючи чорногорцям неминучою "братовбивчою війною".
Саме тому за визначенням чорногорського президента Міло Джукановича, Сербська православна церква в Чорногорії "сприймає чорногорську національну ідентичність як неіснуючу, вважає, що чорногорців не існує як нації, що не існує Чорногорської православної церкви, немає чорногорської ідентичності, що незалежна Чорногорія є тимчасовим творенням". Знайома ситуація, чи не так?
Саме тому на форумі правлячої Демократичної партії соціалістів 11 червня Міло Джуканович заявив про мету відновлення автокефалії Чорногорської православної церкви, пояснивши свої слова неможливістю існування в незалежній Чорногорії "великосербської інфраструктури".
На його думку, так само, як була "втрачена держава" в 1918 році, була втрачена і "наша церква в 1920 році". З 2006 року Чорногорія є незалежною країною, і тому повернення незалежності її церкви, як вважає Джуканович, є цілком правильним рішенням.
Важливим аспектом церковного конфлікту в Чорногорії є майнові питання. В останні роки серед чорногорських активістів та прихильників ЧПЦ дуже популярною є тема про необхідність повернути у власність держави релігійні об’єкти, якими останні 100 років користується Сербська церква.
У травні чорногорський уряд схвалив проект закону про свободу віросповідання. Згідно з ним, усі церковні об'єкти, побудовані до 1918 року і щодо яких у релігійних громад немає документів на право власності, мають бути передані у власність держави Чорногорія.
Питання ще буде розглядати парламент, але вже тепер Сербська церква б’є в усі дзвони, щоб не допустити запровадження цього рішення.
15 червня більше тисячі людей зібралися перед храмом Воскресіння Христового в Подгориці на Троїцькій Собор, організований Сербською православною церквою. Головна вимога – відкликати урядовий законопроект про свободу віросповідання. Зібрання пройшло доволі миролюбно, але сам факт його проведення став доволі чітким попередженням владі – в разі чого, СПЦ закличе вірян захищати церковне майно.
Паралельно із протистоянням Сербської церкви і чорногорської влади почалася суперечка і на рівні керівництва Чорногорії та Сербії.
Після ухвалення Подгорицею суперечливого урядового закону президент Сербії Александар Вучич заявив, що будь-яка загроза власності сербської церкви в Чорногорії неминуче призведе до погіршення добрих відносин між двома країнами, і попросив чорногорську владу не підтримувати запропонований закон.
Втім, у відповідь уряд Чорногорії подякував Вучичу за пораду, нагадав йому, що Чорногорія є суверенною державою, яка самостійно створює свою законодавчу базу, враховуючи інтереси кожної людини та спільноти в цілому. А що далі? Швидше за все, процес відновлення автокефальності для Чорногорської церкви буде не менш довгим та важким, ніж той, що нещодавно пройшла Україна.
Майже 90-річне життя в одній державі із сербами призвело до того, що сьогодні абсолютна більшість православних вірян країни є відданими прихожанами СПЦ, а всі знакові релігійні об’єкти країни - монастир Острог, монастир Морача, Цетинський монастир - знаходяться під керуванням Сербської церкви.
Здається, навіть повернення державної незалежності та вступ до НАТО стали для чорногорців більш легкими завданнями, ніж відродження власної церкви.
Як виявляється, релігійні спільноти, ця "м’яка сила №1", є більш непохитними, ніж держави, і не менш потужними, ніж військові союзи.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/76234/
