3Павло Павленко,
доктор філософських наук,
релігієзнавець
Традиційно християнське західне суспільство перестало бути, власне, християнським відтоді, коли в його межах перестали працювати євангельські цінності. Процеси поступової лібералізації міжлюдських відносин, започатковані ще десь у 2-й пол. ХХ століття, сьогодні призвели, власне, до розмивання, знецінення інститутів шлюбу, батьківства, сім’ї. Сучасна людина все більше розглядає шлюб як умовність. Це доводить і ряд статистичних даних, за якими все чимраз більше молодих чоловіків і жінок прагнуть бути “вільними” у своїх взаєминах, не прив’язуватись до партнера офіційними шлюбними зобов’язаннями, співживучи з ним (партнером) так званим “фактичним (незареєстрованим) шлюбом”. Від подібних відносин передусім страждають діти, оскільки, будучи народженими у “фактичному шлюбі”, автоматично стають наполовину сиротами. Ситуація обтяжується ще більше, коли партнерами у шлюбі (бодай і офіційно зареєстрованому) виступають особи однієї статі, представники так званих ЛГБТ-спільнот. Діти, які виховуються в системі подібних відносин, мало того, що не мають належної, природно батьківської (від рідної мами і тата) опіки (бо ж один із них, а то й обидва не є біологічними батьками дитини, оскільки є особами однієї статі або особами “третьої статі” (третього гендеру) чи трансгендерами), їхнє сімейне виховання постає викривленим, а дитинство — неповноцінним, а це не може не позначитись у подальшому на формуванні їхнього світогляду, на оформленні їхніх уявлень про шлюб і родину, материнство і батьківство.
Так чи інакше, але традиційні цінності західної цивілізації у своїй основі ґрунтуються на християнській традиції. Тому традиційне для західного суспільства розуміння шлюбу суто біблійне — це союз чоловіка і жінки з метою утворення сім’ї, народження дітей, спільного проживання та утворення спільної власності. Відтак будь-які спроби призвичаїти сучасний соціум до шлюбів між представниками ЛГБТ-спільнот, особами, які належать до “третьої статі” чи є трансгендерами будуть констатуватись, як відхилення від біблійних норм. А Біблія в цьому сенсі доволі чітка — відносини між особами однієї статі є неприйнятними. “...З чоловіком не будеш лежати, як з жінкою, гидота воно!” (Лев. 18:22; пор. 20:13). Загалом за Торою всі збочення статевого характеру (гомосексуалізм, інцест, зоофілія) караються смертю. Новий Завіт у цьому сенсі не закликає до фізичного знищення тих, хто чинити таке, однак визначає подібне, як “непристойність”, гріх, зло (Рим. 1:28). Згідно з Новим Завітом, одностатева поведінка — “ходіння за іншим тілом” — є “опоганенням тіла”, а тому вважається “розпустою” (Юда 7-8). Ось, що з цього приводу проповідує ап. Павло: “Через це Бог їх видав на пожадливість ганебну, бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові” (Рим. 1:26-27). Апостол повчає, що “неправедні не вспадкують Божого Царства... Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники... Царства Божого не вспадкують вони!” (1 Кор. 6:9-10; пор. 1 Тим. 1:9-10).
Між тим, у сучасному церковному середовищі можна знайти віруючих, які не просто живуть у системі одностатевих відносин, а воліють протягувати сповідувану ними гей-ідеологію до християнських громад, у будь-який спосіб прагнучи вписати її в координати новозавітного віровчення, нав’язати її іншим віруючим. У цьому контексті все частішими є випадки вінчань священиками (зокрема священиками-геями) одностатевих пар, схвалення усиновлень дітей такими особами. Безперечно, за бажання можна відверто нехристиянські речі видавати за християнські, неєвангельські істини — за євангельські, зрештою, можна взагалі змінити “під себе” все християнське віровчення. Проте подібний релігійний світогляд все-одно тільки досить умовно буде розумітись християнським. Але сьогодні отаке якраз і спостерігається в західних суспільствах: аморальність, статева розбещеність, статеві збочення все сильніше дають про себе знати, а особи, які практикують все це дедалі потужніше заявляють про свої права, позиціюють їх чи не в статусі загальнолюдських цінностей, прагнуть обґрунтувати окремими біблійними положеннями, означити їх як християнські.
У цьому сенсі надто “революційними” виглядають заяви нинішнього Папи Франциска. Він заявив, що Римо-Католицька Церква в особі всіх її вірних зобов’язана вибачитися перед гомосексуалістами за ставлення до них у минулому. На переконання понтифіка представники ЛГБТ у сучасному світі не повинні піддаватись дискримінації, до них слід ставитись з повагою [27]. “Все питання в тому: якщо людина в цьому стані, але вона має добру волю і шукає Бога, то хто ми такі, щоб судити її?”. Згідно зі Святим Отцем, Церква не вчить тому, що самі по собі гомосексуальні тенденції є грішними, оскільки за гріх визнаються тільки гомосексуальні акти, а тому гомосексуалісти повинні прагнути бути цнотливими [12].
“Весілля між людьми однієї статі? Слово “весілля” має історичний контекст, - зауважує Папа Франциск. - Завжди і скрізь, не тільки в межах Християнської Церкви, шлюби були між чоловіком і жінкою... І ми не можемо змінити цього. Така природа речей. Давайте називати це (одностатеві шлюби — П.П.) “громадянськими союзами” [15]. Водночас тут слід наголосити, що, згідно з понтифіком, Церква не схвалює висвячення геїв на священиків: “Церква закликає, аби люди з цією тенденцією не займались богослужіннями і не йшли у священне життя”. Це стосується й лесбіянок, які хотіли б стати монахинями [13].
Як бачимо, за заявами Папи Франциска стоїть не зовсім заперечення одностатевих відносин — “хто ми такі, щоб судити”, — а, по суті, визнання права на їхнє існування, визнання, бодай і не в церковному значенні, правочинності одностатевих шлюбів. Не дивно, що цей понтифік нині є пошанованим представниками багатьох гей-спільнот. Водночас слід підкреслити, що досить ліберальна позиція Франциска щодо ЛГБТ, актуальних питань шлюбу і сім’ї повсякчас отримує різку критику з боку консервативних кіл Римо-Католицької Церкви [14].
Ми повинні розуміти, що подібні заяви понтифік робить на фоні численних гей-скандалів, учасниками яких є католицькі служителі, випадків сексуального насилля священиків над дітьми та монахинями. “Саме по собі зрозуміло, Папа дуже добре знає, до кого звертається, хоча і не називає адресатів: кардинали, церемоніймейстери, колишні держсекретарі, заступники, мінутанти і камерленго”, “80% священиків Ватикану — гомосексуалісти”, - зауважує французький соціолог і журналіст, фахівець з гендерної ідеології Фредерік Мартель. Згідно з його багатолітніми дослідженнями, “геї — зовсім не маленька непомітна група і навіть не сексуальна меншість, що перестала ховатися, а система, повністю інтегрована в римо-католицьку церковну реальність, до якої залучені всі країни” [3]. Ф.Мартель називає Ватикан “однією з найбільших гей-спільнот у світі”, де “50 відтінків геїв” приховані під благочестивою поверхнею. Цей таємний підземний світ спілкується в закодованих повідомленнях: за словами дослідника, бути геєм у Ватикані — це “бути частиною парафії”, належати до поборників поєднання сексуального і священного, а в ширшому розумінні — грішного і праведного [28].
І все ж, незважаючи на те, що Папа Франциск ганьбить будь-які прояви аморальної поведінки серед служителів, по-християнськи негативно ставиться до випадків гомосексуальної поведінки як у Церкві, так і за її межами, всі його повчання “про це” зазвичай залишаються без належних висновків з боку “католицької гей-спільноти”, а все тому, що сьогоднішнє гей-лобі у Римо-Католицькій Церкві є, як ніколи, надто потужним [23; 18].
Тому між папським закликом поважати і не осуджувати гомосексуалістів та гомосексуальною поведінкою, між гомосексуальним партнерством та гомосексуальним актом дуже крихка межа і це не може не розхитувати її в бік визнання окремими священиками легітимності гомосексуальних відносин, доцільності освячення шлюбів між особами однієї статі. Так, кардинал Рейнхард Маркс, глава Єпископської конференції Німеччини зазначив, що, на його думку, священики повинні мати дозвіл в окремих випадках дарувати благословення одностатевим парам: рішення щодо цього має прийматись “священиком на основі окремого випадку, в індивідуальному порядку під душпастирським наглядом”. “Тут йдеться про душпастирську опіку в окремих випадках, і це стосується також й інших сфер, які ми не можемо регулювати, де ми не маємо встановлених правил”, зокрема й правил щодо благословення гомосексуальних союзів. Примітно, що як тільки-но парламент Німеччини проголосував у червні 2017 р. за те, щоб дозволити одностатеві шлюби, у цій країні зразу ж були проведені перші гомосексуальні весілля [8].
Йен Торренс, один з авторитетних богословів Церкви Шотландії зазначив: “Ми визнаємо, що як Церква часто не захищали особистість і християнське покликання геїв”. Інші теологи цієї конфесії закликали духовенство вибачитись перед геями “як особисто, так і від імені Церкви” [21]. Тому не дивуємося, що синод Шотландської Єпископальної Церкви першим з Англіканської спільноти у 2017 р. схвалив поправку до канонічного правила, за яким шлюб визначався виключно як союз чоловіка і жінки, і проголосував за дозвіл вінчатися в храмах одностатевим парам. То ж віднині в цій конфесії можуть вінчатися християни нетрадиційної сексуальної орієнтації з будь-якої Англіканської церкви [17].
У лютому 2017 р. одностатевим парам дозволили вінчатися і в Норвегії. Норвезька Лютеранська Євангельська Церква затвердила цей обряд більшістю голосів членів церковної ради [17]. А ось Пресвітеріанська Церква Шотландії пішла ще далі — представниками різних її громад із Шотландії, іншої частини Великої Британії, Африки та Азії у 2016 р. було ухвалене “історичне” рішення, за яким віднині дозволяється вступати в одностатеві шлюби священикам (щоправда, з умовою, що в колі церковних громад гей-весілля проводитись не будуть) [19].
Зрозуміло, практика благословення одностатевих відносин сьогодні ще далеко не масова, але сама тенденція не може не викликати занепокоєння. Папа Римський Франциск, незважаючи на те, що засуджує гомосексуалізм серед священиків, водночас визначає гомосексуалізм і гомосексуальні зв’язки як “віяння моди”: “У наших суспільствах гомосексуалізм перетворився на моду, що певним чином впливає на життя Церкви” [11].
Однак навіть, якщо маркувати гомосексуалізм як “моду”, то це може бути мода винятково на статеві розбещення, статеві збочення. Приміром, це добре розуміють у Фінській Євангелічно-Лютеранській Церкві. Так, незважаючи на те, що у Фінляндії вже діє закон “Про рівноправний шлюб”, за яким шлюб констатується як союз двох осіб, а не як союз чоловіка і жінки, Фінська Євангелічно-Лютеранська Церква ухвалила рішення не вінчати одностатеві пари [20].
Сучасне християнство в переважній масі віруючих уже давно перестало бути “світлом для світу” — воно, всупереч Євангелії, перетворилось на його (“світу”) частину, стало цілком мирським інститутом. Тому не дивуємося, що сьогодні традиційне християнське віровчення переживає ревізію, а біблійні тексти отримують своє “нове” прочитання, “сучасну” інтерпретацію, а то й взагалі відмінний від оригіналу виклад.
Наприклад, Елайджа Деніел, колишній мер американського містечка Хелл (hell з англ. “пекло”) переписав Біблію з метою зробити її “більш гейською”. Зазначимо принагідно, що останній втратив посаду через те, що заборонив гетеросексуалам відвідувати місто. Так ось, у своєму опусі під назвою “Свята Біблія..., але більш гейська” (The Holy Bible... but gayer) він повчає, приміром, про те, що Ріанна-Бог створила Адама і Стіва, але ті не послухалися її; що замість вина Ісус перетворював воду в мімози [30].
Е.Деніел свідомий того, що його гей-біблія є сатиричним твором і призначена, з його слів, “для таких же дивних дітей, як і він сам, яким не далося християнство в дитинстві” [9]. Виставлена на продаж в інтернет-магазині “Amazon” ця “біблія” отримала шквал схвальних відгуків від гейського товариства [23]. В одному з відгуків читаємо: “Я не бачив нічого більш гейського! Обожнюю її, це єдина біблія, яку я дам почитати своїм дітям! Баптист? Католик? Ні... Я — гей! Нарешті ми можемо жити у світлі нашої богині — Ріанни! Ріанна благословить тебе і всіх навколо, увійшовши в твоє життя! Біблія, яку я хотів, біблія, в якій я мав потребу, біблія, заради якої жив!” [9].
Е.Деніел зауважує, що йому “не далося християнство в дитинстві”. Очевидно, що проблема тут далеко не в християнстві, а у викладачах, методиках викладання чи в навчальному закладі. Однак замість того, щоб відкрити християнство для себе по-новому, він не просто перекреслив його, а поглумився над його Святим Письмом: “адаптуючи” його оригінальний зміст до запитів гей-спільноти, він у такий спосіб прагне популяризувати “моду” на гомосексуалізм. Його “Свята Біблія...” — на порядок жахливіший витвір навіть за “Сатанинську Біблію” Антона Шандора Ла-Вейа, оскільки це не антихристиянський трактат, а більше — це інструмент легкого (у популярній формі) поширення, нав’язування гей-культури.
Рух за гендерну рівність у західному християнстві з часом призвів до того, що церковний сан стали отримувати не лише жінки, а поруч і гомосексуалісти, лесбіянки, транссексуали, бісексуали, словом, особи, що практикують аморальний, сексуально-розбещений спосіб життя, а чи ж мають статеві порушення, розлади чи відхилення від так званої “статевої норми”. Новітня історія християнства доводить, що та конфесія, яка під тиском “культурних змін у суспільстві” легалізувала жіноче священство, в подальшому йшла на поступки і в питаннях ЛГБТ. Приклади — Об’єднана Методистська Церква Канади, Об’єднана Церква Канади (Методистська, Конгрегаційна, Пресвітеріанська), Англіканська Церква Америки (чи Єпископальна Церква США), Лютеранська Церква Німеччини, Євангелічна Лютеранська Церква Америки, Церква Норвегії, Лютеранська Церква Данії, Об’єднана Реформатська Церква Великої Британії, окремі “Церкви Христа” (“Учні Христа”), Лютеранська Церква Швеції, Голландська Старокатолицька Церква, Моравська Церква, Православна Католицька Церква Америки, Пресвітеріанська Церква Шотландії, Євангелічна Лютеранська Церква Канади, Англіканська Церква Австралії, Лютеранська Церква Фінляндії, навіть, що, можливо, виглядає доволі дивним, Євангельська Баптистська Церква Грузії. У всіх названих конфесіях поруч із прикладами висвячення у церковний сан жінок на офіційному рівні були визнані богоугодною справою також і одностатеві шлюби, більше того — ухвалені рішення про прийнятність висвячення служителів із числа тих своїх вірних, які є геями і лесбіянками [6].
До речі, сучасна західна, зокрема європейська, “мода” на гендерну рівність, “мода” на нетрадиційну статеву орієнтацію прагне сьогодні проникати і в ісламське середовище, слід зазначити таки доволі закрите від сторонніх (немусульманських) впливів. У цьому сенсі примітною є така собі берлінська мечеть імені Ібн-Рушд — Ґете (названа на честь одночасно середньовічного арабського філософа і визначного німецького поета). Відкривши свої двері у червні 2017 р., вона стала осередком “примирення ісламу з європейськими цінностями толерантності та гуманізму” (принаймні, в цьому переконані її засновники). Імамом тут може бути жінка, а представники різної статі, конфесій і сексуальних нахилів вільно моляться поруч один з одним. “Ми хочемо реформувати іслам зсередини, - заявляла напередодні відкриття одна із засновників мечеті, а згодом її імам Сейран Атеш. - Нова мечеть в Берліні мусить стати духовним домом для тих жінок і чоловіків, які не відчувають себе комфортно в традиційних мечетях, для тих, хто не хоче, щоб їм диктували, як слід вірити. Ми виступаємо за толерантність, ненасильство і гендерну рівність”. Тому в Ібн-Рушд — Ґете радо приймають як чоловіків, так і жінок незалежно від конфесій і сексуальної орієнтації, пускаючи в будь-якому одязі, щоправда, крім консервативно-ісламського, бо хіджаб або паранджу тут розцінюють як “політичну заяву”. Консервативні мусульманські організації, із цілком зрозумілих на те причин, уже встигли засудити мечеть імені Ібн-Рушд — Ґете за порушення релігійних канонів. Проте подібна практика “реформування” ісламу отримує все більше прихильників і вже вийшла за межі Німеччини (адептів подібної традиції можна зустріти тепер в інших європейських країнах, у тому числі й Україні) [10].
Сьогодні ми спостерігаємо, як занепадають моральні цінності, як руйнуються інститути шлюбу, сім’ї, батьківства. А ще донедавна саме християнська традиція, християнські цінності були провідними для західного суспільства. Втрата у масовій європейській свідомості релігійно-моральної об’єктивної Істини поступово знецінює передусім поняття свободи — свободи як морального самопокладання. Вибір між добром та злом втрачає відтак об’єктивну безумовну значимість, оскільки самі поняття добра і зла значною мірою віддаються на відкуп індивідуальної совісті. Останнє, підкреслимо, і є тим лейтмотивом, яким скеровується рух сучасного людства до так званого нового плюралістичного суспільства. Наявна сьогодні дехристиянізація під гаслами модернізації християнства відкрила доволі похмуру духовну альтернативу: збочення до самообожнювання чи негативна свобода, яка потрібна лише для єдиного — для гонитви за матеріальними і псевдодуховними задоволеннями, для життя на грані гедонізму і відчаю [16].
Чимало психологів нині стають на захист одностатевих шлюбів, зокрема схвально ставляться до виховання дітей в одностатевих сім’ях, обумовлюючи це тим, що, мовляв, гомосексуальна орієнтація дорослих “не впливає … на формування сексуальних уподобань дитини”; що “аргументи тих, хто говорить про “виховання” гомосексуалізму та збочень в одностатевих парах, анітрохи не переконливі” [7]. Але, хто найбільше ратує за дозвіл на виховання дітей в одностатевих сім’ях, то це представники подібних родин і діти, які виросли в них. На їхню думку, “заборона усиновлення дітей одностатевими парами — чергова дурість” [1].
Але, якщо це “дурість”, тоді за такою логікою що мусить вважатись “мудрістю”? — А ось, що… Наприклад, незважаючи на те, що в США законодавство не всіх штатів дозволяє реєструвати одностатеві шлюби, але Держдеп цієї країни, аби не порушувались права гомосексуалістів в офіційних документах, віднині зобов’язує не прописувати традиційні “мати” і “тато”, а застосовувати “гендерно нейтральну термінологію” — означення, які на українську слід перекладати, як “родитель 1” і “родитель 2” (англ. “Parent One” and “Parent Two”) у сенсі “один із батьків №1” і “один із батьків №2”. У Держдепі США подібний крок пояснюють тим, що гендерна ідентифікація батьків застаріла. А оскільки в США з кожним роком зростає число одностатевих сімей, в яких виховуються маленькі діти, то в документах у дітей, які виховуються в таких родинах не слід прописувати відразу два тата або дві матері. Утім треба зазначити, що подібне не отримало одностайного схвалення з боку представників нетрадиційної орієнтації, багато з них не проти і колишньої ідентифікації — “мати” і “тато”, бо ж насправді мова йде саме про “два тата”, якщо це шлюб між двома чоловіками, чи “дві матері”, в разі, коли у шлюбі дві жінки. Примітно, що слова “мама” і “тато” в сучасному законодавстві все більше підпадають під ті, що мають “сексистське” смислове навантаження [5; 2; 25].
Подібні впровадження фіксуються і ряді європейських країн. Приміром, Національні збори Франції ухвалили поправку про заміну понять “батько і мати” на “родитель 1” та “родитель 2” (фр. — “parent 1” et “parent 2”) в шкільних формулярах. Це пов’язане, в тому числі, зі зростанням числа французьких сімей, в яких діти виховуються батьками однієї статі [24]. Практично така ж тенденція спостерігається й у Великій Британії [26]. А ось в Італії подібні визначення батьків не прижилися — їх скасували під тиском захисту “природної сім’ї, що заснована на союзі між чоловіком і жінкою” [29].
Рада Європи в ході боротьби з сексизмом, рекомендувала країнам-членам поступово вивести з офіційного вжитку слова з сексистським відтінком, зокрема слова “мати” і “тато”. Так, у Шотландії медперсоналу клінік заборонили вживання слів “мати” і “тато”, оскільки вони ображають гомосексуальні пари з дітьми. Більше того, в медичних установах країни стали розвішувати плакати, які, по суті, популяризують одностатеві сім’ї з дітьми [4].
Весь “позитив” системи дитячого виховання в одностатевих сім’ях вибудовується передусім на запереченні християнського світогляду і, як наслідок, на руйнації тих сенсобуттєвих принципів, які ще донедавна для західного суспільства були значимими, парадигмальними. Гей-культура — це не “мода”, а стиль життя, світогляд, ідеологія. Якщо не спинити її поширення сьогодні (а час для цього допоки ще є), то завтра західна цивілізація перетвориться на суцільне “содомське” болото.
Розгнуздані пороки, довільні морально-етичні норми і, як наслідок, нівеляція інститутів шлюбу, сім’ї, батьківства ніколи не призведуть до позитивних зрушень, не піднесуть людину до висот моральної досконалості, не стануть запорукою її духовного гартування. Тому кризу, в якій сьогодні перебуває західне суспільство‚ справедливо визначити передусім як кризу самої людини. І в цьому контексті неабияким “рятівним кругом” для нього (суспільства) може стати процес його повернення назад до засад християнської традиції, оскільки саме християнські цінності були покладені свого часу в основу західної цивілізації. Як це краще робити, якими методами — то вже тема іншої розмови. Не виключено, що для цього слід буде змінитись і самому християнству — стати відкритим, зрозумілим для сучасної людини, але водночас не втратити при цьому своєї євангельської оригінальності. У противному разі зі спотворенням таких понять, як шлюб, сім’я, батьківство, дитинство людина Заходу ризикує бути закутою у ниць гей-культури, яка, якщо й здатна на щось, то тільки на морально-світоглядну деградацію, психофізичну дегенерацію людини, а в остаточному рахунку — на винищення людства.
Список використаних джерел:
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/75359/
