6
Павло ВУЄЦЬ
Главком, 24 липня 15:34
«Вселенський патріархат виходить з того, що є десятки мільйонів людей, які не бачать себе в межах Російської православної церкви»
Ймовірне отримання автокефалії для української церкви може стати для Петра Порошенка другим «безвізом» – беззаперечним історичним успіхом. А також особистим здобутком, який конче необхідний на фоні нинішніх хитких передвиборчих позицій Порошенка. Сам президент зазначає, що наразі немає жодних підстав вважати, ніби Томос уже у нас в кишені. Попри це ініціатори отримання автокефалії вже почули багато позитивних сигналів – зокрема, заяву Вселенського Патріарха Варфоломія про те, що Константинополь ніколи не визнавав влади Москви над українською церквою. Але про конкретні строки отримання Томосу воліють не говорити ані в Константинополі, ані в Києві. В Адміністрації президента церковним питанням опікується заступник голови Ростислав Павленко. Він розповів «Главкому», на якому етапі перебуває процес визнання української церкви та який спротив цим зусиллям чинить Москва.
«Зараз триває етап інформування інших церков»
Давайте повернемось до передісторії. Коли і у кого виникла ідея звернутись до Варфоломія? І чому зусилля у цьому напрямку несподівано активізувались навесні?
Цим питанням президент Порошенко займається з початку своєї каденції. Практично у перші місяці його президентства було спрямоване звернення до патріарха Варфоломія щодо надання автокефалії Православній церкві в Україні. Розглядалися різні можливості і сценарії для цього. Паралельно відбувалися важливі події в історії православного світу. У 2016 році на Криті зібрався Всеправославний собор, на який Вселенський Патріарх покладав великі надії. Російська церква на нього не прибула, і вона не має наміру визнавати Собор і його рішення. Це сильно загострило стосунки між православними церквами. Москва фактично кинула виклик вселенському православ’ю, демонструючи можливість порушувати домовленості, ставлячи під сумнів авторитет інших церков, і насамперед Вселенського Патріарха. Це не сприяє авторитету Московської церкви і слугує пересторогою іншим: готовність враховувати позицію та інтереси Москви зовсім не гарантує, що вона буде враховувати і вашу позицію. На тлі цих подій і у розвиток переговорів, що тривали між Вселенською Патріархією і президентом України, на зустрічі 9 квітня цього року між Вселенським патріархом і президентом Порошенком була досягнута згода щодо канонічного і законного шляху надання автокефалії. За традицією, такий шлях передбачає звернення світської та церковних влад і проходження певної процедури, яка має свої етапи. Зараз якраз триває один із них – інформування інших церков. Вселенський Патріарх демонструє іншим церквам, що йому немає чого приховувати: делегація Патріархату роз’яснює логіку і підстави надання автокефалії Православній церкві в Україні. Після завершення інформування на Синоді Вселенського Патріархату буде розглянуте звіт комісії, а за підсумками звіту – і питання про надання Томосу.
Тобто більша частина процесу була утаємничена від широкого загалу. І лише навесні процес набув публічного розголосу.
Я б радше назвав цей процес робочим. Треба було, аби у Вселенському патріархаті стало достеменно відомо про релігійну ситуацію в Україні. Росія докладає чималих зусиль для поширення міфів. Про начебто загрозу релігійної війни – хоча єдина війна, яка точиться в Україні – це російська агресія. Про «розкол у православ’ї» – хоча якраз поведінка Росії його провокує. Про «підтримку московської церкви більшістю вірян» – хоча є соціологічні дані всіх служб, які демонструють іншу картину. Про «утиски канонічної церкви в Україні» – хоча, окрім вигадок пропаганди, жодних доказів Москва навести не спромоглася. У Вселенському патріархаті дуже ретельно і прискіпливо перевіряють факти – тому зусилля Москви не мають того ефекту, на який сподіваються в Кремлі. Але вони продовжують старатися. Поширюють свої міфи серед інших церков, запускають відверту брехню і бруд в ЗМІ. Відповіддю на це зусилля є поширювати правду. Тим більше, що в інформаційному суспільстві приховати щось неможливо. І ті ж дані соціології, і справжня ситуація із ставленням до церков, і поведінка священиків і ієрархів різних церков, їхнє відношення до критичних питань: до війни, російської агресії, до ветеранів, до вірян зрештою – всього цього не бракує у відкритих джерелах. Все це формує у Вселенського патріархату розуміння, яким чином йти до надання автокефалії. Як сказав на переговорах один з представників цієї церкви – «я не розумію, як українські ієрархи можуть бути проти створення української церкви». До речі, треба зауважити дуже важливу річ. Бо часто одні й ті ж терміни можуть мати різне наповнення. І Вселенський патріарх, і представники Московського патріархату говорять про створення єдиної церкви, яка б об’єднала всіх православних в Україні, але вбачаються різні шляхи. Вселенський патріархат виступає за створення єдиної церкви, яка б об’єднала всіх охочих. До Патріарха з відповідним проханням звернулись представники Київського і Московського патріархатів і Української автокефальної православної церкви. Вони всі об’єднаються в єдину помісну церкву і таким чином розкол буде ліквідований. В той час як в Московському патріархаті наполягають на «каятті і поверненні» в його лоно. Але УПЦ МП фактично є невід’ємною частиною Російської православної церкви, з усім, що випливає з цього – поминанням патріарха Кирила, вирішенням принципових питань в Москві і тому подібним.
«Ніхто на бліц-криг не розраховував»
Просто складалось враження, що коли питання автокефалії вже винесли на публіку, то мали гарантію бліц-кригу. Але все виявилось не так просто…
Ніхто на бліц-криг не розраховував, бо ці процеси мають свою логіку та канонічний зміст. Питання було винесено на публіку тоді, коли були необхідні публічні кроки – звернення до Патріарха Варфоломія світської та церковних влад. Погодьтеся – важко приховати звернення президента, підтримане парламентом, а також звернення архієреїв, включаючи представників Московського патріархату. Але, звичайно, люди сподіваються на краще, і коли в питанні, яке лише в новітній історії обговорюється понад 20 років, пішов настільки активний рух, з’явилися очікування і сподівання. Проте саме зараз треба бути винятково спокійним і виваженим. Як каже президент, зараз час молитися, боротися і працювати. Процес отримання автокефалії рухається за своєю логікою – ми далеко не перші, хто його проходить. У свій час, до речі, автокефалію з рук Константинополя отримала і Москва. Зараз завершується цілком конкретний етап, пов'язаний з інформуванням Вселенської патріархії інших помісних церков. А заяви, які лунають з вуст Патріарха Варфоломія і ієрархів його церкви про те, що Україна є канонічною територією Константинополя, а не Москви; що необхідно сприяти єднанню українських православних і поверненню всіх їх до всеправославного спілкування; що обговорюється питання автокефалії, якраз і показують, що справа рухається. Просто завершення буде не відразу завтра.
Багато хто після оптимістичної для України і неприємної для Москви заяви Варфоломія, вирішив, що Томос вже в кишені. Які терміни його отримання ви наразі розглядаєте? Коли всі ці процедурні моменти будуть завершені?
Тобто, як заявив нещодавно Патріарх Філарет, вже цього року може бути?
Може.
Ви – світські люди і, напевно, у вас є певні обмеження для контактів з релігійними діячами. Яка ділянка роботи саме у чиновників?
Закон про свободу совісті і релігійні організації встановлює, що політика в сфері цих відносин виражається в допомозі в законних інтересах церков і релігійних організацій. В тому числі, через допомогу в контактах зі світовими релігійними центрами та іншими церквами. Це навіть не тільки наше право, а й обов’язок. Це й питання національної безпеки: звісно, церква має бути відокремлена від держави, але, як каже президент, тим більше вона має бути відокремлена від іноземної держави. Адже є багато конкретних прикладів, коли, на жаль, церква використовувалась Росією як інструмент гібридної війни. Тому навіть в логіці відбиття агресії держава не може залишатись осторонь.
Основний аргумент Московської церкви в Україні – УПЦ КП не є канонічною церквою. Чи це враховувалось Константинополем, коли він ухвалював звернення? Чи зіграли свою роль підписи кількох священиків УПЦ МП?
Вселенський патріархат виходить з того, що є десятки мільйонів людей, які не бачать свого перебування в межах Російської православної церкви чи УПЦ МП, яка є частиною РПЦ. Але цим людям не можна відмовляти від православного спілкування, долученості до світового православ’я. Якщо цей шлях лежить через створення нової церкви, то ним і треба йти. У Вселенського Патріарха є кілька унікальних прерогатив як у першого за честю серед предстоятелів православних церков. Найголовніша для нас – саме він та Синод Вселенського Патріархату визнає автокефальність інших церков. Це оспорює Москва, але вона тут в меншості. Знов-таки, вона сама отримала автокефалію, будучи визнаною Вселенською патріархією, але для нас чомусь цей шлях хоче заборонити. Друга прерогатива – Вселенський патріарх є найвищою апеляційною інстанцією серед православних церков. Коли на Патріарха Філарета була накладена анафема, він подав апеляцію, яка може бути розглянута в Синоді Вселенської Патріархії. І там якраз можуть відповісти на всі запитання щодо канонічності. Не державі оцінювати канонічність тієї чи іншої церкви. Але згадаємо цікаву деталь. У комюніке Синоду Вселенського патріархату в квітні цього року, коли було фактично оголошено про початок процедур із надання автокефалії, було зазначено: звернення до Вселенського Патріарха про автокефалію подали «церковні влади», а не якісь «розкольницькі групи». Тож, як би це не подавала Москва, «несприйняття» ані Київського Патріархату, ані УАПЦ у Константинополі не існує. Є цілком визначені канонічні процедури, які треба пройти – і православні України отримають свою, не від кого не залежну церкву, яка об’єднає більшість з них.
«Кампанія зі збору підписів проти автокефалії провалилася»
Президент неодноразово зустрічався з предстоятелем УПЦ МП Онуфрієм. Як відбувається цей діалог? Яка позиція Онуфрія?
Офіційна позиція УПЦ МП викладається в їхніх заявах. Не виключаю, що вона буде змінюватися під впливом обставин чи новин з Фанару. Головне, аби процес постання автокефальної церкви відбувався мирно і без присилування будь-якої зі сторін. І поки він іде саме так.
Але ви ж чудово бачите, що робить Московський патріархат та його прихильники на противагу вашим зусиллям. УПЦ КП навіть висловлювала протест щодо втручання Росії у церковні справи в Україні з метою перешкодити визнанню автокефалії.
Будь-які дії, які означатимуть або порушення закону, або будуть вести до насильства чи, не дай Боже, кровопролиття, будуть зупинятись. З якого боку вони б не виходили. Якщо говорити про інформаційні заходи, то держава роз’яснює свою позицію і для громадян, і для інших церков. Вселенський патріархат, інші помісні церкви мають достатньо широку інформацію про те, що насправді відбувається в Україні. І ті речі, на які покладаються противники автокефалії, не факт, що спрацюють. Залякування, тиск на ієрархів і священиків, поширення брехні (у ЗМІ чи через єпархії і парафії), намагання збити з курсу на автокефалію Константинополь, збір якихось листів – усе це переконує лише ініціаторів цих дій. Ми бачили, як провалилася кампанія зі збору підписів проти автокефалії: чимало священиків чи навіть владик з Московського патріархату відмовлялись брати в цьому участь.
Але найголовніша протидія брехні – це говорити правду. Роз’яснювати, що насправді відбувається. Які повноваження має Константинополь, і як їх застосовує, на якому етапі знаходиться процес, як ставляться інші церкви. До речі, всупереч прогнозам і заявам противників автокефалії, несприйняття з боку інших церков немає. Радше є бажання дочекатись офіційного рішення Фанару, його реалізації в Україні – і тоді вибудовувати стосунки з новою церквою. До слова, однією з найбільших православних церков світу.
Противники автокефалії лякають кров’ю через майбутній поділ храмів.
Вони завжди цим лякають. Але є всі можливості не допустити цього сценарію. Українці мудрі і уникали багато пасток, розставлених російським агресором. Переконаний, уникнуть і цієї – і завдяки діям держави, і завдяки поміркованості, пильності і терпимості громадян. Згідно з українським законодавством, визначення конфесійної належності – це питання громад. Думаю, після того, як буде ухвалено рішення про Томос, багато людей на місцях будуть визначатись, до якої церкви їм належати. Держава сприятиме тому, аби це було мирно та добровільно.
Але ж не уникнути конфліктів, коли буде 50 на 50 прихильників різних церков.
Законодавство передбачає на це відповідь. Є кілька варіантів, але всі вони засновані на діалозі – зокрема, почергове служіння. Можливо, треба буде внести уточнюючі зміни до законодавства, але його основа залишиться та сама.
Чи є якісь альтернативи отриманню Томосу, які б задовольнили українську сторону?
Тут питання лише в тому, чи може бути церква незалежна від центру в країні-агресорі, чи ні. Автокефалія – це шлях до абсолютно впевненої і переконливої незалежності.
Потенційне отримання Томосу розцінюється як потужний піар-хід для президента перед виборами. В Адміністрації прораховували, скільки відсотків це додасть Порошенку?
Питанням сприяння автокефалії Православної Церкви в Україні ми займаємось практично з перших днів президентства Петра Порошенка, тому це не електоральний проект. Для президента і його команди це – питання відновлення історичної справедливості, питання гарантування прав десятків мільйонів православних вірян, які не бажають асоціювати себе з московською церквою, а бажають повноцінного спілкування зі світовим православ’ям. І питання національної безпеки, адже церковне питання використовується російським агресором у «гібридній війні». Ось це – дуже серйозна мотивація.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/71928/
