6
Декілька разів останнім часом була мова про насилля в родинах. Мова про агресію «сильної половини», яка не має виправдання і повинна бути засуджена. Але також належить шукати причини, чому до цього доходить?
Боротися «проти насилля» – це боротися з наслідками. А щоб боротися з причинами – це набагато важче, бо вимагає спочатку ці причини пізнати. Проте, це більш ефективно. Не говорячи вже про те, що краще коли насилля попереджене, аніж навіть коли слушно карають винуватого у насиллі. Жінці не сильно легше, якщо «насильник», тобто її чоловік, колись коханий, за якого вона вийшла заміж, бо полюбила, зараз став злочинцем.
Один знайомий недавно досить відверто і дещо різко сказав: «Бачили очі, що брали». І поділився власним досвідом. Працюючи якось переважно в жіночому колективі, наслухався історій, що в молодості і в юності майже у кожної дівчини був захоплений нею «хлопчик-зітхач» чи закоханий «стогни-душа». Проте, дівчина зазвичай потрактувала цього «хлопчика» як власне хлопчика, а вийшла заміж в кінці за «мужчину», сильного і вольового. Який потім час від часу і почав специфічно проявляти свою «силу і волю», тобто насилля.
«А що – кажуть жінки – виходити за шмату?». Жінка інстинктивно прагне мати другу половину сильною, яка буде опорою родини, на яку можна покластися. Звичайно, ні про яке насилля від цієї «сильної половини» жодна жінка не мріє. Ідіотське прислів’я «Б’є, значить любить» – це не з наших широт. Але, палиця має два кінці: сильний і вольовий – це теж чоловік з підвищеною кількістю тестостерону та натуральної чоловічої агресії, які допомагають цьому чоловікові дертися вгору через життєві затори. І час від часу ця агресія виливається не назовні, а всередині родини. Так, це відсотково не більшість, на щастя: у більшості випадків «сильні і вольові» чоловіки не дозволяють собі насилля над власною коханою. Проте навіть ця «меншість», ці відсотки, коли їх перевести у реальні цифри, то їх багато тисяч…
Звичайно, тут мова не про патологічних типів, агресія яких береться чи то з алкоголю, чи то з психічної неврівноваженості, бо ці нічого спільного з тими «сильними та вольовими» не мають. Цих належить лікувати. А що робити з тими «сильними»? «Як це що? – скажуть радикальні феміністки – притягати і карати!». Проте, це знову боротьба з наслідками, а не з причинами. Яка може і встановлює торжество справедливості, але остаточно нічого доброго не дає родині, дітям у тому числі. Не такого «фіналу» хотіла жінка, коли виходила заміж. Так, деколи вже перейдена «лінія неповернення» у цьому питанні, і виправити нічого вже не можна, належить сепарувати пару, на жаль. Але, хочеться вірити, що у багатьох випадках можна щось ще зробити.
Принаймні тим дівчатам, які лише вибирають собі другу половину, не йти на компроміси, і не закривати очі на певні «дрібниці»: любить випити, незрівноважений, вибуховий, деколи агресивний. Надіятися його потім виховати звичайно можна, але можу, як представник чоловічої статі поділитися секретом: це рідко коли приносить ефекти. Якщо чоловік сам не «навернеться» і не виховається, ніхто йому з цим не зарадить. Навпаки, це буде черговим приводом суперечок та агресії з його сторони.
Є ще одне не менш важливе питання. Жінки в наш час часто більш освічені від чоловіків. Та й статистично жінок з вищою освітою більше, аніж чоловіків. І тут знову з’являється укрита проблема: мало яка жінка на інстинктивному рівні прагне виходити заміж за менш освіченого чи менш розумного, ніж вона. Тому добре освічені жінки часто так довго не можуть вийти заміж: ті, які їм підходять, вже «розібрані», залишаються менш освічені. Тоді жінка звертає увагу на «останній козир» даного чоловіка, а саме на «силу і волю». Не має більшої чи хоча б рівної їй освіти, то хоча б дасть собі раду, бо «сильний і вольовий». І повертаємося знову до того самого, про що була мова на початку: сила часто проявляється не там, де повинна…
Закон проти насилля повинен діяти – без сумніву. Але ще більше, щоб взагалі не доходило до насилля, вже змалечку батьки повинні виховувати справжніх чоловіків. Повинні давати приклад любові і поваги. Якщо дитина бачила в родині насилля, то це може закарбуватися в пам’яті, і деколи стати, на жаль, як приклад «вирішення родинних проблем». Особливо належить звернути увагу батькам (мамам в тому числі) на «систему покарання» своїх дітей, в даному випадку – перш за все хлопчиків. Якщо їх завжди б’ють за певні провини, то це теж може стати пізніше приводом «помсти» вже у своїй власній родині. Особливо, коли покарання було несправедливим. Ні, не йдеться про «безстресове виховання», коли дітей взагалі не карають – це інша крайність, яка теж може мати негативні наслідки. Йдеться про любов, авторитет і справедливість відносно дитини. І про хороший приклад взаємної любові. Хлопчик, який виростає у такій родині і потім стає чоловіком, ніколи не дозволить собі насилля над коханою жінкою.
Чоловік-християнин, який живе зі своєю жінкою у Таїнстві Подружжя, тим більше повинен собі усвідомити що це таке. Це символ єдності Христа і Церкви. Чи Христос колись підняв би руку на свою Церкву-Невісту? Навпаки, так полюбив її, що життя своє за неї віддав. Зрештою, можна пригадати собі слова, які вимовлялися під час Вінчання у храмі. Наприклад, римо-католики говорять: «Я (ім’я), беру тебе (ім’я), за жінку (чоловіка) і присягаюся тобі в любові, вірності і подружній повазі, а також, що не покину тебе аж до смерті…». Цими словами належить жити, це не було колись, це актуальність, і буде актуальним «аж до смерті». Між чоловіком і жінкою повинні стояти не агресія і ненависть, а лише любов, повага і пробачення. І що «Бог з’єднав, людина хай не розділяє». В тому теж через насилля чи агресію.
P.S. В дописі немає мови про агресію жінок по відношенню до чоловіків, передусім психологічну, про яку теж часто пишеться, хоча вона не викликає такого суспільного резонансу, як фізична агресія чоловіків по відношенню до своїх жінок. Цей психологічний тиск, чи як кажуть деколи у поточній мові «пиляння», нерідко стає однією з причин агресії чоловіка. Проте це окрема тема, і варто її розглянути в іншому дописі, щоб не нагромаджувати тем, крім того – щоб не відволікати увагу від лейтмотиву даного допису.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/70489/
