27
LVIV.com, 26 лютого 2018
На території ЛАЗу знаходиться занедбаний монастир Ордену Кармелітів босих, який раніше виконував роль актового залу. Дописувачам львівського форуму explorer.lviv.ua вдалося пробратись всередину і зробити чимало фотографій. В будівлі цікава історія. Якось там навіть знайшли скарб, залишений, імовірно, німецьким солдатом.
“Сьогодні була гарна днина для нас. Потрапили в приміщення старого костелу, незвичним способом. Зрештою, це зовсім не важливо, як саме, враховуючи що ми там побачили. Фактично, розконсервували приміщення костелу, зі всім старим радянським надбанням. Бо власне, вийшло побачити як колись обходились з колишніми святинями, бо дотепер такі або в дуже жалюгідному стані, або ж, вже відновлені”, – пишуть учасники вилазки.
На фронтоні костелу – слід від влучення артилерійського снаряду. Видно арку, де колись стояла фігура матері Божої. Кажуть, що вона закопана поруч, під стіною монастиря.
Характерна побілка для стін актового залу, крісла, запах, деякий реквізит. Сцена. Червоних стягів вже тут не побачити. Актовий зал виконував свої функції, очевидно за незалежної України.
Автентичні вітражі, ясна річ, були вибиті на початку становлення заводу ЛАЗ, та замінені на відповідні, з оригінальною емблемою.
Монастир Кармелітів Босих і Костел Матері Божої Шкаплерної розташований за адресою вул. Персенківка, 10. Костел збудували у 1938 році.
В часи Другої світової монастир зайняла радянська армія. Потім — німецька військово-будівельна команда (т. зв. Організація Тодта нім. Organisation Todt). В цей час відбувались активні перебудови і перепланування. Збудована нова сходова клітка, деякі келії переобладнано на ванні кімнати.
Площа перед костелом була зайнята польовою кухнею, частина площі заставлена тяжкою військовою технікою. 6 травня 1946 кармеліти остаточно покинули Львів у рамках програми репатріації поляків. Костел і монастир перетворено на магазин і станцію техобслуговування. Нині комплекс поділений між Львівським автобусним заводом і ВАТ «Укравтобуспром».
В інтерв’ю Варіантам головна редакторка ЛАЗівської газети “Автобусобудівник” Олена Муляк якось розповіла про знайдени на території храму скарб, імовірно залишений німецьким солдатом:
“1954 році рік для заводу розпочався досить оригінально – золотом. 4 січня у другій половині дня до директора Б.П.Кашкадамова зателефонував начальник ремонтно-будівельного цеху П. Орлов. “Борисе Павловичу, тут бригада, що поглиблювала підвал у монастирі, знайшла золотий скарб”. – “Та що ви там вигадали? Який зараз може бути скарб?”
Ще довго директор не міг повірити в те що йому говорили. Та коли прийшла уся бригада до нього в кабінет, почало ставати все на свої місця. Нагадаю, що часи тоді були не прості і директор чудово це розумів. Відповідно, зателефонував куди слід, від гріха подалі. Кашкадамов не пішов дивитись на скарб, чекав офіційних осіб. “Хай ним займаються офіційні особи. А я не хочу не те що його торкатися, навіть дивитися на нього. Воно має здатність бруднити”.
Чекати довелося не довго. За пів години було складено опис та акт знайдених речей.
За зовнішнім виглядом було зрозуміло, що вони награбовані. Скоріше за все, їх сховав якийсь німець, адже за часів окупації німці використовували монастир, що знаходився на території заводу до війни, під казарму. Сховав, а потім з невідомих причин не зміг забрати. Там були різні ювілейні медалі, іконки з зображенням Божої Матері, браслети, персні, сережки, дві з яких були розрізані, напевно, знімались з мертвих.
Було декілька речей великої художньої цінності. Два персні – чоловічий та жіночий. Однакової форми з однаковими дорогоцінними каменями світло-блакитного кольору, а також старовинний золотий ланцюг – дуже довгий, метрів на два, масивний, але тонкої ювелірної роботи. Загалом скарб важив 400-500 грамів”.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/70275/
