6
У ці дні усім священикам доводиться трохи побути святими Миколаями. Але у нашій історії було багато Миколаїв, і корисно побачити значення Миколаїв в житті України.
З Миколаями інакше, першому історично зафіксованому українцю (ну, майже українцю ) з таким іменем уже тисяча сто років з гаком. Але, по порядку.
1. МИКОЛАЙ з сивої давнини – якого знають всі кияни – князь АСКОЛЬД чи Оскол(д) (+882). Постать цікава і загадкова, але об’єктивно легендарна - теперішня фантасмагорія з канонізацією за участі різних достойних людей з різних юрисдикцій… (моя приватна думка). Головне і важливо – ми знаємо теперішню Аскольдову могилу як місце, де на київській землі була чи не найперша церква (св. Миколая).
2. МИКОЛА ГОГОЛЬ (1809-1852). Зовсім мені не шкода, що росіяни вважають своїм. Але й ми пам’ятаємо «Київ не їхній, а наш», чи інші прояви його усвідомлення – що таке холодний Петербург, і як тепла й мила була Миколі Васильовичу Україна.
3. Микола Артемович Терещенко (1819-1903), знаменитий благодійник та батько знаменитого роду. Феноменальна реалізація закону: подай нужденному – Бог тобі дасть вдесятеро більше. Поєднання таланту глибокої молитви (наприклад, все життя - щоденна літургія з 4 до 6 ранку), патріарха могутнього роду та чесного олігарха. Те, що був надзвичайно чесний – знали всі сучасники. А як за зиждителя храмів та будівника (разом з родичами) дуже потрібних інституцій у Києві і всій Україні – мають молитися сотні тисяч (якщо не мільйони) українців. Наш новий мер Глухова – його прапраправнук.
4. Микола Костомаров (1817-1885). Чудовий історик, перший поставив питання (і добре відповів) про провіденційне значення існування української нації. Основний автор (разом з П. Кулішем) цікавого документу «Книги буття українського народу». Щиро віруючий християнин.
5. Микола Лисенко (1842-1912). На ниві мистецтва мусив протистояти антиукраїнському пресу цілої імперії (розквіт його діяльності – в цей час засилля боротьби з українством). Був для українського музичного мистецтва водночас Міністерством культури, Консерваторією, Союзом композиторів, державним симфонічним оркестром… Ще ми не дотягнемося ніяк, щоб стати гідними нащадками.
6. Микола Леонтович (1877-1921. Убитий чекістами). Не тільки «Щедрик», але й як церковний композитор. Один із перших, хто писав музику для Літургії українською мовою. До речі, активний діяч за незалежність української церкви. За це, можливо, і загинув.
7. Микола Зеров (1890-1937, Сандармох). Як на мене, найсильніша постать українського Розстріляного Відродження. Універсал, ерудит, з широким сучасним европейським та історичним мисленням. Був здатен започаткувати різні гуманітарні напрямки української науки, але рано пішов у "Небесну Україну".
8. Микола Куліш (19 грудня 1892 – 1937, Сандармох). Співбрат Зерова, цілком гідний свого побратима. Виріс із простого селянства до висот загальнолюдського універсалізму. Талановита драматургія, особливо видатні «Мина Мазайло» та «Народний Малахій», хоч і написані за супержорсткої цензури та брутального цькування.
9. Микола Хвильовий (1893-1933). Найталановитіший прозаїк того часу. Як митець, нервово, інтуїтивно переживав важку смугу історії України. Пішов з життя, не спроможний спостерігати Голодомор, і до чого все котиться.
Але ж є і не трагічні постаті..
10. Микола Боголюбов (1909-1992). Академік,геніальний математик і фізик (у 20 років захистив докторську дисертацію. Освіту ж мав – 7-річну школу 
🙂 ). Походив із священицької родини. Як вчений сформувався у Києві, багато працював в Україні, був першим директором прекрасного Інституту теор.фізики АН України (другим був Шелест – син 1 секретаря КП УРСР). Кажуть, приязно, з симпатією сприймав українську мову і культуру.
11. Микола Лукаш (1919-1988). Просто геній. Тичина і Пушкін перекладу. Неймовірно – як в умовах СРСР, постійно гнаним – вивчити два десятка мов, причому основними европейськими він володів шедеврально (чого вартий конгеніальний переклад «Дон Кіхота» зі староіспанської. Або «Декамерон» Бокаччо). Із екзотичних мов знав, наприклад, циганську (вивчив запросто, подорожуючи із циганами) та корнську (Уельс). Я мав щастя з ним спілкуватися. Вважаю, так, як він збагатив українську – нам ще потрібно засвоїти, те, що він зробив.
12. Микола Вінграновський (1936-2004). Дивовижний поет. Талановитий кінорежисер. Один із носіїв, як на мене, незбагненного метафоричного українства, яке не зводиться ні до чого іншого.
Ще, звичайно, МИКОЛА АМОСОВ (6.12.1913 – 12.12.2002). Будучи етнічним і культурним росіянином «до мізку кісток» та не маючи можливості, за способом діяльності, сприйняти в молодості Україну – схвалив її незалежність, ясно і позитивно сприймав різність української та російської ментальності. Великий росіянин і великий українець.
Ще, звичайно, Микола Руденко (1920-2004) - відомий український поет, письменник, філософ, правозахисник, засновник Української Гельсінської Спілки (УГС). Родом з Луганщини, з шахтарської сім'ї. Воїн, орденоносець. Самостійно став справжнім філософом, гостро і пронизливо ставив «межові» питання. Табори суворого режиму (7 років, мав уже далеко за 50), заслання. Безперечно, великий українець.
І ще багато...
ШАНУЙМОСЯ! Усіх зі святом
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/68390/
