18
Зокрема, о. Георгій Коваленко зазначив: «Напевно, ми вже були іншим поколінням. Для мене прихід в Церкву був приходом в філософію, в університет. Ми були першим курсом в університеті, де вже не читали науковий комунізм, історію КПРС. Ми були перші, в кого з’явився предмет «Історія, теорія релігії й атеїзму»… Першими, хто міг бути непартійним. І ми на той момент не були патріотами Радянського Союзу. Ми були, скоріше, тими, хто прагнув незалежності, хто голосував за незалежність, ми були студентами в той час. І для нас Церква здавалася гонимою — тією територією, яка була територією свободи. Ми багато чого не бачили, і, напевне, Господь закривав нам очі, бо ми були щирими і намагалися багато чого в цій Церкві зробити… Вже пізніше ми побачили, що в одному сосуді – пшениця і плевели, що в одній організації і гонимі, і гонителі. Бо насправді Церква, як і суспільство, більш складний організм. І питання, скоріше, в тобі, в кожному: на чиєму ти боці, кому ти служиш, кого ти боїшся, за ким ти йдеш, чого ти прагнеш».
За його словами, складність церковно-державних відносин відкрилася через роки, «коли я дійсно занурився, коли почав спілкуватися з людьми старшого покоління, коли я почув, в яких вони умовах жили, в яких я не жив... Ми були тими, хто прагнув іншого. А чи вдалося нам зробити систему іншою — це інше питання».
Повний запис програми можна подивитися за посиланням.
