6
«Знаю, що ця тема дуже делікатна й широка. За більше як 50 років свого дозрівання, осмислення в нашій Церкві вона набула різних вимірів: емоційного, наукового і навіть суспільно-політичного. Я не можу зараз проаналізувати всіх аргументів за і проти, але моїм завданням є спонукати вас до дискусії, а відтак до серйозної праці, аби той патріархат, який нам заповідав патріарх Йосиф, який ми маємо обов'язок розвивати і збудувати, можна було осягнути, як цю корону на главі нашої Церкви, про яку писав патріарх Йосиф», – сказав Святослав.
Архієрей представив учасникам дискусії текст Заповіту патріарха Йосифа і звернув увагу на чотири документи, які, на його думку, є надзвичайно важливими і цінними щодо теми патріархату УГКЦ. Зокрема, це лист ще митрополита Йосифа Сліпого до папи Павла VI, датований 19 серпня 1963 року, в якому тодішній митрополит просить надати українським греко-католикам патріархат, і документ наших єпископів, учасників Другого Ватиканського Собору, котрі звертаються до Папи в контексті соборових діянь з проханням про патріархат. Також глава УГКЦ нагадав про душпастирський лист свого попередника - верховного архієпископа УГКЦ Любомира Гузара від 2004 року, який сьогодні вважається мостиком із 1960-х років до сучасності.
Святослав нагадав, що патріарх Йосиф писав: «І вас, мої любі діти, прошу ніколи не відмовляйтеся від патріархату своєї страдної Церкви. Ви ж живучі існуючі її діти...» Під цим листом і дальше він уже підписувався як «патріарх Йосиф». «Наступна фраза є надзвичайно важлива, тому що вона висловлює внутрішній онтологічний зміст нашої Церкви: «Тому заповідаю вам: моліться, як дотепер за Патріарха Києво-Галицького і всієї Руси, безіменного і ще невідомого. Прийде час, коли всемогутній Господь пришле його нашій Церкві і оголосить його ім'я. Але наш патріархат ми вже маємо…» І саме на тих словах, що ми патріархат уже маємо, я б хотів застановитися на основні тих документів і листів до Святішого Отця...» – додав предстоятель УГКЦ.
За його словами, патріарх Йосиф бачив єдиний патріархат в Україні. Він розумів його екуменічне значення і екуменічний вимір. «Це Заповіт. І тепер перед нами завдання, як його розуміти і як його втілювати», – вважає архієрей.
«Патріарх Йосиф говорить, що ми вже є патріаршою Церквою. Говорить про різні етапи історії українського християнства Київської Церкви, згадує різного роду дискусії, які велися унійною і православною частиною Київської Церкви. Відтак певні змагання, певні думки, наміри, які зроджувалися в різних європейських столицях, зокрема у Ватикані, аби довести, що ми є патріаршою Церквою. Ми маємо всі необхідні права й ознаки, яким відповідає Церква, яку можна назвати патріаршою. І так і казав: «Тому, Святіший Отче, прошу надати нашій Церкві патріархат», – розповів предстоятель.
Глава УГКЦ також заявив про абсолютну актуальність пастирського листа Любомира (Гузара), датованого серпнем 2004 року про утворення устрою Української Греко-Католицької Церкви. «Блаженніший Любомир у цьому листі говорить так. Наш патріархат – це не є самоціль, наш патріархат – це є дорога. А що є остаточною метою? Остаточною метою є розквіт і повне життя Київської Церкви. Патріархат – стан душі, як найвищий вияв суті і покликання Церкви. Тому прагнення нашого народу в минулому і тепер встановити патріарший устрій слід розглядати по-церковному, по-божому, а не як самоціль», – зазначив духовний лідер греко-католиків.
За його словами, тут проглядається нотка полеміки інструментуалізувати тему патріархату з політичною метою. «У цьому листі, – вважає глава УГКЦ, – Блаженніший Любомир говорить, що екуменічний вимір є чи не найважливіший. Можливо, найбільш болючий. І скажімо собі відверто, це єдина причина, чому ми ще сьогодні не маємо патріархату». Тоді Любомир перелічив п'ять причин, закидів, чому греко-католикам не визнають патріаршу гідність. При цьому опоненти патріархату їх подають як аксіому і не передбачають жодних інших точок зору.
Глава УГКЦ нагадав ці закиди: «Перше – патріархат УГКЦ послаблюватиме сопричастя з наступником святого апостола Петра. А отже, послаблюватиме зв'язок з усією Католицькою Церквою. Другий закид – патріархат означатиме створення націоналістично забарвленої Церкви, яка сіятиме ненависть супроти всіх інших. Третє – патріархат УГКЦ став би великою перешкодою для об'єднання християн в Україні. Четверте – створення патріархату УГКЦ означало б нехтуванням прав Московського патріархату, який вважає Україну своєю канонічною територією. І п'яте – патріархат УГКЦ призвів би до збереження уніатизму, який був засуджений як невідповідний шлях для досягнення єдності між усіма християнами».
«Годі проти кожного з цих пунктів полемізувати, – додав глава УГКЦ. – І навіть Блаженніший Любомир не хотів цього робити. Блаженніший підкреслював, шо ніхто навіть не поцікавився, хто такі греко-католики. Ніхто не приглянувся до тої Церкви, яка хоче бути собою. Я б хотів відповісти на це лише у світлі сучасних дискусій про створення єдиної помісної Церкви в Україні. Бо тоді тих п'ять пунктів можна звести до двох, які, де-факто, повторюють ієрархи православних Церков в Україні».
Перший міф, за словами Святослава, каже, «ну в принципі, дивіться, Греко-Католицька Церква в єдності з Ватиканом, як і УПЦ з Московським патріархатом. Тобто, на думку таких полемістів, є абсолютна відповідність, мовляв, чому ви кажете нам від'єднуватися від МП, якщо греко-католики успішно тримаються Ватикану».
«І тут показується, – відзначив Святослав, – абсолютне нерозуміння ролі Святішого Отця як Вселенського Архієрея. Тут абсолютно бачиться проекція такої, я б сказав, ще не дуже розвиненої православної еклезіології на поняття Вселенської Церкви. Є одне чітке непорозуміння. Тому, гадаю, наш патріархат має велику місію, аби православному світові пояснити сутність служіння наступника апостола Петра. Абсолютно не послаблюючи нашого з ним сопричастя».
У чому полягає це свідчення? «Звертаючись і пояснюючи, хто ми такі як патріарша Церква в сопричасті з Римським Апостольським престолом, ми маємо сказати: браття православні, ми не є частиною латинського патріархату. Ми будуємо свій. Ми хочемо бути в сопричасті з Римським Апостольським престолом як повноправна помісна Церква свого права, яка несе свідчення єдності Христової Церкви першого тисячоліття, як у сопричасті з Римським Апостольським престолом у першому тисячолітті був Антіохійський патріархат, Єрусалимський патріархат, Константинопольський патріархат і всі інші помісні Церкви», – наголосив предстоятель УГКЦ.
«Московський патріархат, – переконує Святослав, – цієї церковної пам'яті не має, тому що він зародився і виник уже після так званої великої схизми. Тому їм важко це збагнути. Я ніколи не чув, аби Українська Православна Церква змагалася за свій патріархат. Бо ніколи жоден з теперішніх православних патріархів не претендував і не претендує на роль вселенського архієрея».
Наступний аксіологічний міф, за його словами, полягає в тому, що єдина помісна Церква в Україні може бути тільки тоді здобута, коли греко-католики відмовляться від сопричастя з Римським Апостольським престолом. І лише тоді може відбутися єднання усіх спадкоємців Київського християнства. «І тут, гадаю, є велике завдання нашої Церкви свідчити і православним Церквам в Україні, і так само Римському Апостольському престолові, як наш патріархат допоможе справі єднання Церков», – наголосив глава УГКЦ.
