45
"Радіо Свобода", 14 грудня 2019
Голова УПЦ (Московського патріархату) митрополит Онуфрій (Березовський) у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року
(Рубрика «Точка зору»)
Після визнання Православної церкви України (ПЦУ) з боку Александрійського патріархату пройшов місяць, а публічної реакції з боку Російської православної церкви (РПЦ) так і не було. При попередньому визнані Елладською церквою Московський патріархат миттю розірвав стосунки з греками. Більше того, по всіх важливих міжнародних питаннях українська філія всього лише дублювала рішення РПЦ, але стосовно Александрії у Києві проявили самостійність. Чому раптом в УПЦ (Московського патріархату) вирішили розірвати відносини з Александрійським патріархатом, чому зробили це раніше від Москви і навіщо було ухвалювати спеціальну заяву?
Минулого року Вселенський патріарх надіслав до Києва двох екзархів, а потім скасував акт про передачу повноважень над Україною Москві і поновив у духовному сані Філарета, Макарія та все духовенство. РПЦ у відповідь на це розірвала, спочатку частково, а потім і повністю, євхаристійне спілкування з представниками Константинопольського патріархату. У Москві заборонили не тільки брати участь у спільних таїнствах, але і в конференціях та взагалі будь-яких зустрічах. Пізніше УПЦ (МП) просто продублювала ці рішення. Причому спочатку теж частковий розрив, а потім і повний.
Суто по датах. РПЦ частково розірвала стосунки із Константинополем і заборонила співслужіння на рівні єпископів і священників 14 вересня, УПЦ (МП) зробила те ж саме 25 вересня. Далі йде повний розрив відносин: 15 жовтня у Москві, і 13 листопада в Києві.
Через рік відбулося перше визнання автокефальної ПЦУ. Його зробила Елладська церква. РПЦ поспішила розірвати з нею відносини, але точково. Тільки з тими єпископами, які послужать із ПЦУ. Їх, до речі, внесли до чорного списку єпархій, куди росіянам заборонено їздити в паломництво. Покарали, рублем, так би мовити. Однак УПЦ (МП) не продублювала для себе цих рішень. Хоча і без цього вони є для неї обов’язковими. Всі рішення Синодів РПЦ обов’язкові і для УПЦ (МП), більше того саме через Москву український філіал має співпричастя з іншими церквами. Про це сказано у Статутах РПЦ та УПЦ (МП).
Однак, на наступне визнання в Москві не відреагували. Вже пройшов місяць після визнання Александрією ПЦУ, а реакції РПЦ все немає. Це зрозуміло, адже вони зрозуміли, що їхня тактика з Елладською церквою не спрацювала. Залякування – не той метод, яким потрібно вести переговори з греками. Більш того, в Александрійському патріархаті, юрисдикція якого поширюється на всю Африку, причому переважно на південь від Сахари, немає особливо популярних туристично-паломницьких маршрутів. Грубо кажучи, Москва не може загрожувати фінансово, мовляв «тепер ми не будемо пускати до вас своїх прочан». Туди і так ніхто не їздить. А зайвий раз розривати відносини – позбавлятися союзників і в перспективі можна залишитися в ізоляції на міжправославній арені.
Тому в РПЦ вирішили не рубати з гаряча, а зняти реакцію на потенційні дії. Саме тому перервали відносини в українському філіалі. Москва зараз вивчить реакцію і вирішить, чи варто самій йти на цей крок. До того ж такою тактикою вони створюють ілюзію самостійності УПЦ (МП) і в неї з’явиться ще один привід говорити, що їхній центр ухвалення рішень – у Києві, а тому перейменовувати їх на Російську церкву не потрібно.
До речі про перейменування. Хоча тактично такий крок для УПЦ (МП) і вірний, але у тексті їхньої офіційної заяви раз у раз прослизає підсвідоме. Вся логіка тексту ще раз переконує читача, що УПЦ – це частина Московського патріархату. Ось наприклад їхня цитата:«Стало очевидним, що ця криза є не лише проблемою двосторонніх відносин між Константинопольським і Московським Патріархатами...»
Тобто все-таки визнається юрисдикція Москви над УПЦ. Всі потуги митрополита Онуфрія і його команди довести, що вони нібито не Московського патріархату, руйнуються виринаючим на поверхню проявом підсвідомого.
Фактично те, що ми спостерігаємо – це не повноцінний розрив відносин. Це скоріше надрив. Оскільки розрив – це повна відсутність відносин, коли немає ніяких зв’язків. А надрив, це коли є зв’язки з одними, але відсутні з іншими.
У відповідь на гібридне визнання ПЦУ, Московський патріархат відповідає гібридним розривом відносин. Воістину світове православ’я переходить у нову фазу гібридних відносин.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/78183/
