3Юрій Сандул
"Укрінформ", 31 липня 2018
Там, де Росія не може застосувати силу проти України, або Україна цю силу стримує – Росія обов’язково програє
Очевидно, що церковно-релігійний аспект того, що відбулося у Києві 27 і 28 липня – потонув у політичній значущості події. Простіше кажучи, відбулися проросійська та проукраїнська політичні демонстрації, в яких річниця хрещення Русі та власне хресна хода як форма вияву релігійних почуттів для абсолютної більшості учасників події стали лише приводом для вираження політичної позиції. (Тими, хто прийшов на промосковську акцію за “200 гривень”, знехтуємо; зрештою, це теж можна назвати своєрідною політикою - “аби гроші”, яка в Україні проявляється аж надто часто – і на виборах, і на інших масових акціях.
Отже, підсумки-висновки.
Найперший. Відмова Вселенського Патріархату взяти участь у церемоніях до річниці хрещення Русі, організованих у Москві; його ж відмова від участі у хресній ході у Києві 27 липня (Московського патріархату); прийняття Вселенським Патріархатом запрошення Президента України приїхати до Києва саме 28 липня - у день, коли хрещення Русі хресною ходою відзначав Київський патріархат; виступ у Києві глави делегації Вселенського Патріархату, в якому чітко заявлено про намір Вселенського Патріарха надати автокефалію Українській православній церкві – все це разом стало потужним підтвердженням того, що процес надання українській православній церкві статусу помісної (автокефальної) набрав незворотної сили, і кінцевий позитивний для нас результат – питання часу, не більше.
Другий важливий висновок. Демонстрації 27 і 28 липня показали більшу у кілька разів кількість учасників проукраїнської акції. Чим переконливо підтвердили вже усталену думку політологів і соціологів, що після розв’язання Росією війни проти України, після відторгнення від України Криму і частини Донбасу україно-російський електоральний баланс по країні, який доти був приблизно рівний, відчутно змінився на користь проукраїнської України. Стабільна перевага проукраїнських виборчих симпатій тепер вже доконаний факт, а це означає, що відверто проросійський кандидат на виборах Президента чи проросійська партія на виборах парламентських не мають жодних шансів на абсолютну перемогу. Інакше кажучи, повернути вплив на Україну в результаті виборів на Україні (як це сталося в 2010 році) Кремль вже не зможе.
Нарешті, ще один, третій важливий висновок. Демонстрації пройшли мирно, без провокацій, без найменших спроб силових зіткнень між представниками антагоністичних політичних позицій. Сьогодні особливо часто лунають “пророцтва” про неминучість кривавих громадянських конфліктів, мало не громадянської війни, якщо українське православ’я отримає незалежність від Москви і російську православну церкву гуртом виганятимуть з України. Звісно, можемо і мусимо подякувати українській поліції і нашим спецслужбам, однак, на нашу думку, є поважніша причина, чому 27 липня, під час проросійської демонстрації, все було тихо-мирно.
Йдеться, зауважимо, про провокацію, яка б “підтвердила” неминучість кривавих подій, якщо українська церква стане незалежною від Москви. Грубо кажучи, це мала б бути провокація з жертвами і з кров’ю. Очевидно, якби ФСБ Росії отримало наказ від Кремля на проведення такої операції, нам було б дуже важко їй завадити. Коли йдеться про масові акції, в яких беруть участь десятки тисяч людей, жодна поліція, жодна спецслужба не можуть дати стовідсоткову гарантію безпеки. Є більш вагома причина “миролюбності” російських спецслужб.
Справа в тому, що за тих умов, що склалися, терористична акція буде не на користь, а на шкоду Кремлю, і там це чудово усвідомлюють. Ніхто в світі не повірить, що до терору вдалися проукраїнські сили, навіть радикали з числа українських націоналістів. Їм це просто не потрібно, у справі надання українській церкві незалежності ми впевнено перемагаємо, а тому до збурення ситуації може вдатися лише той, хто програє, тобто – Кремль. Тому у даній ситуації терор викличе лише гнівну реакцію і світу, і України проти Кремля, причому реакцію настільки потужну, що російська церква ризикує втратити останні шанси на утримання за собою головних церковних святинь на Україні – Києво-Печерської та Почаївської Лавр. А якщо раптом ще й матимемо серйозний провал російських спецслужб (тобто, виявляться неспростовні докази російського “авторства” теракту), тоді все може закінчитися для РПЦ в Україні цілковитим і швидким крахом.
І загальний підсумок: ситуація в Україні об’єктивно розвивається таким чином, що Росія поступово, повільно але невблаганно втрачає тут свої політичні позиції. Час на нашому боці. Що вкотре підтверджує: у Кремля нема проти України інших аргументів, окрім грубої сили. І там, де він не може цю силу застосувати, або Україна її стримує – Росія обов’язково програє.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/72031/
