21
Першим богослужінням добового кола є Вечірня, саме вона розпочинає новий літургійний день. Українське слово безпосередньо вказує на час звершення цієї молитви, яка відбувається разом із заходом сонця. Історія Вечірні досить складна. Ми не можемо сказати, що протягом перших 200 років віряни мали усталені вечірні молитви, які вони молилися спільно. Але в Старому Завіті, з якого християни частково перейняли певні елементи богослужіння, описаний особливий чин запалення вечірнього світла у скинії (пор. Вих.27, 20-21; Лев. 24, 2-3). Кульмінаційною молитвою Вечірні є древній християнський гімн «Світло тихе…», одночасно у храмі запалюють свічки та світло, що символізують присутність Бога, Який є Світлом, що приходить на землю щоб просвітити темряву. Головно саме довкола цієї пісні протягом століть додавалися різні піснеспіви, які остаточно сформували богослужіння, що сьогодні відоме нам як Вечірня.
Згідно з семітським часовідліком, день починається з вечора. Такий світогляд має біблійну основу, а саме – у Книзі Буття сказано: «і був вечір, і був ранок, день перший» (Бут 1, 5). Коли природа поринає в темряву, Бог з’являється як світло, яке не належить до цього світу, але водночас діє у ньому, наповнюючи все життям. Господь є понад природні закони. Людині страшно залишитися в цілковитій темряві, тому вона запрошує в цю темряву (образ небуття) самого Христа, який долає смерть тобто просвічує темряву гріха.
Тема протиставлення темряви ночі до світла дня є однією з фундаментальних в християнському богослужінні. Ці образи часто символізують смерть та життя відповідно. Якщо ніч — це завмирання життя, стан невизначеного очікування, то світло і день – це присутність Бога, Він сам – «Світло світу цього» (пор. Ів 9, 5). Господь є світлом цього світу, але водночас не належить йому. Він просвічує нас, кожну хвилину життя, невизначене очікування перетворює на радісне передчуття остаточного звершення історії спасіння для кожної конкретної особи. Тому готуючись до ночі та сну, немовби до смерті, християнин прагне освятити ці останні «світлі години» присутністю Бога, запрошує Христа, який подолав смерть воскресінням. Вечірня містить в собі багато текстів, які оспівують красу всього сотвореного і постійно наголошують на зустрічі з Богом, вселяючи надію на остаточну зустріч з Ним у вічності. Церква навчає, що навіть у темряві ночі все одно присутнє світло, яким є Христос. Тому й не дивно, що «Світло тихе…» є кульмінацією Вечірні, у давнину саме в цей момент диякон заносив до храму запалений світильник.
Спочатку християнські вечірні молитви були особистими, можливо їх молилися в сімейному колі, коли запалювали світло ввечері.
Сьогодні Вечірню, як і більшість богослужінь добового кола, відкриває Початок звичайний, який має в собі три основні молитви «Царю Небесний…», «Пресвятая Тройце…» та «Отче Наш…». Наступним є 103 Псалом «Благослови, Душе моя, Господа…», який увійшов до Вечірні у VІІІ столітті. Цей богонатхненний текст, який, як і більшість псалмів, приписують авторству царя Давида, допомагає нам повернутися до часу сотворення світу і побачити первозданну красу природи. За допомогою цього псалма ми оспівуємо Бога-Творця, дивуючись тому, як все прекрасно і мудро існує в нашому світі, як все живе завдяки тому, що сам Господь є в усьому сотвореному і водночас поза ним.
«…Яка їх, твоїх діл, Господи, сила! У мудрості все ти створив, — повна земля твоїх створінь. Ось море велике, прешироке, у ньому плазунів без ліку, звірів малих і великих. Там кораблі проходять, є і левіатан, якого ти створив, щоб ним бавитися. Усі вони від тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом… Зішлеш свій дух, — вони оживають, і ти відновлюєш лице землі».
Під час співу 103 Псалма священик молиться 8 світильних молитов, які колись були розташовані у різних частинах Вечірні. Сама назва вказує на те, що в давнину існували особливі молитви, які єпископ промовляв над світлом, що запалювали чи заносили до храму під спів гімну “Світло Тихе”.
Далі слідує Мирна єктенія, яка з’являється у Вечірній значно пізніше і ставить акцент на людині та її цілком конкретних потребах. Це заклики до молитви у певних намірах, про які часто не згадують в особистих молитвах. Зазвичай кожне таке прохання закінчується «…Господу помолімся», тобто є закликом до молитви, наприклад, за країну, місто, церковну спільноту, здоров’я тощо. Існує припущення, що в давнину Мирну єктенію молилися на колінах.
Після Мирної єктенії під час Великої Вечірні, яку служать перед святами та неділею, читають «Блажен муж…» – це скорочення 1-ї Катизми із Псалтиря. Порядок читання катизм існує на кожен день тижня під час Вечірні та Утрені, це є прописано в уставі. Катизми складаються з псалмів у порядковій послідовності. У перекладі з грецької «катизма» означає «сидіння», отож молільники сидячи слухають та розважають над псалмами. Наша постава у часі богослужінь теж має значення: стояння – це урочиста постава, повага, готовність до зустрічі; сидіння – уважність, роздумування; великий поклін та стояння навколішки — покаяння, прохання.
Після читання Катизм слідує Мала єктенія – місточок до подальшої псалмодії, скорочена версія Великої єктенії. Наступна частина, а саме – 140 Псалом «Господи взиваю я до тебе…» та 141 Псалом «Я голосом моїм до Господа взиваю…». 140 Псалом є одним з найдавніших частин Вечірні та походить ще зі синагогальної традиції. Він відображає поступову зміну уявлення про жертву для Бога не тільки у формі жертвоприношення, але також доксології, тобто прослави Бога.
Наприкінці псалми починають переплітатися зі стихирами. Як ми вже зазначали у нашій попередній статті, стихири – це короткі тексти, які оспівують спасительну дію Бога (часто конкретні свята літургійного року), Богородицю чи святих. Нерідко ці тексти мають навчальний характер, адже висловлюють правди віри. Їх сформували здебільшого в чернечих середовищах Лаври св. Сави у Єрусалимі та Студіону св. Теодора Студита в Константинополі. У певній мірі стихири це не тільки доксологічна прослава Бога але й своєрідні малі проповіді під час Вечірньої.
Всюдиприсутність Богородиці – визначальна віха візантійського обряду, тому після 140 та 141, 129, 116 псалмів та стихир на «і нині» виконують стихиру Богородиці. У цих текстах знаходимо правди віри, пов’язані з приснодівством, пренепорочністю Марії та з воплоченням Христа як Богочоловіка.
Центральним моментом Вечірні є внесення світла, яке у давнину було справжнім входом спільноти молільників або ж священнослужителів до храму. Раніше це і був початок Вечірні.Ознайомившись з попередніми частинами, можна легко пересвідчитися, як кожне богослужіння добового кола змінювалося шляхом додавання нових богослужбових частин. Під час Входу віряни разом зі священиком співають пісню «Світло тихе…», яка є найдревнішою піснею Вечірні, хоч і не має біблійного походження, тобто не взята безпосередньо зі Святого Письма.
Наступним є Прокімен (грец. «той, що йде першим, попереду») – форма скорочення псалма. Його також можна почути під час Божественної Літургії. На Великій Вечірній після Прокімена є читання уривків зі Старого Завіту, які називають пареміями. У часі Великого Посту паремії читають також і на повсякденній Вечірні. Колись вони служили катехитичною підготовкою катехуменів (оглашенних) до таїнства Хрещення. Потім слідує Єктенія усильного благання та молитовний гімн «Сподоби Господи», який є результатом переспіву псалмів. Далі слідує Єктенія прохальна і Стихири на стиховні – стихири, які співають зі стишками псалмів, що відповідають конкретній події в історії спасіння чи житті певного святого.
Завершальним акордом Вечірні є пісня Симеона «Нині відпускаєш…», яка передає радість свята Стрітення, зустрічі творіння зі своїм Творцем, цілковитої певності у спасінні людини, яка зустрілася з Живим Богом. Це яскравий приклад, коли слова з Євангелія стають літургійним гімном. Співаючи цю пісню, християнин ніби передає себе в руки Бога, подібно до того, як Христос передав себе у руки Симеона. Цей доволі драматичний момент у Євангелії від Луки (Лк 2, 22-40) який дуже яскраво висловлює мету нашої віри – зустріч з Богом, Який дарує спасіння та вічне життя. «Нині відпускаєш…» — цією молитвою ми висловлюємо тверду віру в те, що ми побачили світло серед темряви ночі, ми можемо без страху зустріти смерть, бо після неї нас чекає вічність у Божому Царстві:
«Нині відпускаєш слугу твого, Владико, за твоїм словом у мирі. Бо побачили очі мої спасіння твоє, що приготував ти перед усіма народами. Світло на просвіту поганам, і славу люду твого, Ізраїля».
Завершуємо Вечірню, як і розпочинали – молитвами Початку звичайного. Таке «молитовне коло» також вказує на нескінченний характер молитви як спілкування з Богом у нашому житті та житті багатьох церковних спільнот в усьому світі. Молитва має своє видиме завершення, але ніколи не завершується у духовному сенсі.
Повсякденну Вечірню служать щодня, Велику Вечірню – перед неділею та святами, які не мають Литії, Велику Вечірню з Литією служать перед великими празниками церковного року. Коли під час Вечірні служать Литію, тоді ця частина стає центральною. Слово “Литія” має два значення: усилена молитва або ж молитовний похід. Про Литію знаходимо перші згадки у ІV столітті, у часах св. Івана Золотоустого. Цей святитель використовував Литії як один зі способів передачі правд віри. Він навіть організовував Литійні походи в Константинополі, під час яких співали богослужбові тексти несучи запалені смолоскипи. Тепер далеку алюзію на такі походи ми можемо побачити, коли під час Литії священик з хором та вірними переходять до частини храму, ближчої до виходу та розпочинає молитву зі запаленими свічками, поступово просуваючись до тетраподу, де стоїть трисвічник та підготовлені для освячення хліби, зерно, олія та вино. Сьогодні освячення хліба і вина, які потім роздають після Вечірньої, – це далекий відгомін давньої агапи, спільної трапези християн. Олію освячують на помазання, яке часто називають “мируванням”. У давнину олією помазували хворих, що не могли брати участі у спільних богослужіннях, пшеницю ж роздавали бідним. Іншими словами, усе, що освячують під час Литії, покликане стати плодами благодійності та служити людям на освячення і духовне оздоровлення, яке тісно пов’язане з фізичним здоров’ям.
Вечірня — це чи не єдине богослужіння, яке може бути злученим із Божественною Літургією. Таке поєднання відбувається в Навечір'я Різдва та Богоявлення, Великий Четвер, Велику Суботу та коли Благовіщення випадає на Велику П’ятницю. Особливим окремим богослужінням, є Літургія Передосвячених Дарів — це по суті Вечірня з Чином роздачі Причастя, яку служать в середу та п’ятницю під час Великого Посту.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/spiritual_culture/lithurgy/liturgical_day/evening/75119/
