6
Світлини з мережі Інтернет
Антуан Екзюпері тонко відчував людську душу. Його слова: "Усі ми родом з дитинства", – це глибока квінтесенція того, чим ми є. А ми – це набір спогадів, асоціацій, філій, фобій, штампів, стереотипів, почуттів і відчуттів. У кожному десь гніздиться маленький "Я", який формує наші рефлексії на світ і те, що в світі. Виключень у цій системі особистої ґенези немає. Тут, я, звичайно, не враховую метапсихологічного впливу Творця. Бо дія Божої благодаті не вписується у жодні людські системи: "Дух дише, де хоче". Отож, загалом, ми є модифікованими продуктами із нашого дитинства. А якщо дитину спитати, які вона знає свята, то, переконаний, що багато хто назве свій день народження, Різдво і Пасху, а ще Новий Рік і святого Миколая. Це ті дні, коли дух святкування максимально концентрується у кожному домі: від господарства, яке потрібно прибрати, до кухні, в якій у цей час царює мама. У крайньому разі, саме такі асоціації живуть у моєму серці, у тій його частині, яка пам'ятає дитинство.
Звичайно, що ми не можемо залишатись дітьми, бо нас тоді позначать не зовсім приємними термінами. Ми набуваємо знань, осмислюємо нематеріальні сенси життя, в тому числі життя календарно-обрядового. Та попри всі сакральні і містерійні догми віри Різдво немислиме для нас без святої вечері з кутею, варениками, борщем з вушками і ялинки чи дідуха, а Пасха – без великоднього кошика. Саме він – великодній кошик – був причиною всіх дитячих пасхальних мук. Бо наскільки важко було терпіти пахощі свіжоспеченої паски і свіжозвудженої ковбаски, настільки ж важко було чекати, поки наповнення цього "священного вмістилища", яке стояло на столі від Великої Суботи, немов ідол на постаменті, перенесеться на стіл святочного пасхального сніданку. А вміст його, всі знаємо, щедрий і багатий. До речі, такий щедрий і багатий він лише в Україні. Така вже наша душа!
Дуже важко й, фактично, неможливо, абсолютно точно дослідити як саме формувався великодній кошик українця. Швидше за все, на його вміст вплинули не лише релігійні переконання побожних християн, які воліли б освячувати все, що бачать у цьому світі, і навіть те, чого не бачать – у світі потойбічному, але і нехристиянські традиції, зокрема, язичницькі та юдейські.
Якщо проаналізувати молитви на освячення пасхальних приношень, які подає відповідна книга – Требник, то ми побачимо, що сучасна літургічна традиція передбачає освячення хліба (паски), пасхального ягняти (м'ясні страви), яєць та молочних страв. Заради справедливості зауважу, що в останній молитві Требник дає можливість підлаштовуватись під різні місцеві звичаї, бо, крім всього, згадує "й іншу поживу", дозволяючи наповнювати кошик усім, що приносить насолоду тілу і не оскверняє душу.
Якщо абстрагуватись від несерйозного і відволіктись від щорічних "кошикових змагань", то у наповненні пасхальної трапези справді можна побачити глибокий зміст. Він є первинним і вторинним. Первинний є доволі простий і, на перший погляд, банальний, як, зрештою, і все в Бозі (Бог складним не буває, але ми Його собі ускладнюємо): якщо перед початком Великого Посту ми маємо неділю м'ясопусну і сиропусну, коли Церква, поступово вводячи нас у піст, забороняє вживати м'ясну та молочну їжу (їжа тваринного походження), то, зрозуміло, коли той піст минає, Церква повинна дозволити знову цю їжу споживати. Що вона й робить через благословення великоднього кошика. Вторинний же можемо побачити, проаналізувавши, кожну страву.
Отож, паска (хліб). Хліб є символом Самого Христа, Який казав про Себе, що Він – Хліб, Який з неба зійшов. А якщо ми святкуємо саме Його, Христове Воскресіння, то присутність у кошику й на столі паски, як символу воскреслого Бога, абсолютно оправдана. Тим більше, що із Передання нам відомо, що вже святі апостоли під час своїх трапез після Вознесіння Ісуса ставили на столі окремий хліб, який був одночасно для Учителя і символом Учителя.
Яйце. Цей продукт птахівництва здавна вважався символом життя. Спаситель був покладений у гробі, який зовні був мертвим каменем, але з нього вийшло Саме Життя. А що краще може позначити цей процес, як не яйце? Воно також зовні виглядає мертвим, але в ньому зароджується і з нього пробивається у світ живе сотворіння.
Пасхальне ягня (м'ясні страви). М'ясо – це завжди знак жертви. Тому з одного боку, м'ясні страви в кошику – символ жертовної смерті Сина Божого, адже Він – "Агнець Божий, що бере гріхи світу", а з іншого – знак того, що ми також повинні вміти приносити свою жертву Богові. І основна парадигма цієї жертви – служіння ближнім.
Молочні страви. Взагалі молоко – це продукт, який дарований нам природою. Людина, фактично, не бере участі в його утворенні. Тому молочні страви у кошику – це нагадування того, скільки Бог нам дає як дар і одночасно німе запитання: як ми Божі дари використовуємо.
На цьому список необхідних продуктів великоднього кошика християнина-споживача закінчується і починається простір для благочестивої фантазії, а вона, слід сказати, досить таки широка. Проте, можна виділити ще кілька компонентів, які спільні для багатьох регіонів України: крашанки і писанки, сіль, хрін, зелень. Це, власне, ті складники, які перекочували у нашу Пасху із позахристиянських джерел. Якщо крашанки і писанки – це всього лиш "гламурні" яйця, облагороджені язичницькими символами, то все інше – результат тісного співжиття українців із євреями. Представників боговибраного народу було багато на всій території України, тому і впливи їх були повсюдними та всепроникними: від лексики до звичаїв.
Церковні піснеспіви називають новозавітню Пасху новою і святою на противагу юдейській – старозавітній, старій. Тож, природно, що нова Пасха – це видозмінена стара. Звичайно, що вона має новий зміст і суть, але рудименти минулого у ній все ж залишаються. Тим більше, що святкування юдейських і християнських пасхальних свят дуже близькі у часі. На столі єврейського пасхального седера ми бачимо хліб (маца), варене яйце (бейца), смажений кусок м'яса (зроа), гіркі трави (марор), пюре із фруктів, вина і горіхів (харосет), овочі і свіжа зелень (карпас) та посудину із солоною водою. Усі ці страви мають своє символічне значення для віруючого юдея. А нам вони цікаві тим, що гіркі трави, серед яких є хрін, а також сіль, перекочували і до нашого пасхального святкового столу, а зелень (у вигляді мирту чи бушпану) прикрасила великодній кошик. Але чи можна говорити, що ми повністю скопіювали пасхальний седер євреїв? Точно ні. Бо наш великодній кошик неодмінно викличе благочестивий жах у релігійному серці юдея, яке ніколи не дозволить замінити пасхальне ягня на свинячі ковбаси, полядвиці і шинки та не порушить правил кашруту, помістивши в один кошик, а, отже, і шлунок одночасно м'ясні та молочні страви.
Попри всі етнологічні розвідки, нинішній великодній кошик українця – це однозначно символ. І якщо не символ Світлого Воскресіння Христового, то точно символ статусу, символ ґазди, який зумів забезпечити свою родину багатими стравами, та символ доброї ґаздині, яка це все приготувала і належно прикрасила. Чи є місце у ньому для осмислення Воскресіння Христового – питання риторичне.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/neformat/70732/
