0
"Укрінформ", 12 березня 2019
Від розп’яття та Воскресіння минуло 2019 років, однак ми щорік знов і знов проживаємо ці події. Чекаємо, обговорюючи підготовку до Воскресіння, думаючи про Піст, про сенси, гастрономічні нюанси, згадуємо власний духовний шлях, а він завжди супроводжується і певними харчовими «регламентами». Наша країна та весь пострадянський простір мали хвилю релігійного й духовного відродження, проходячи це разом із церквою та деколи – безальтернативно довіряючи її правилам.
Тільки останніми роками молоді священики та богослови (значна більшість – вже у Православній церкві України) почали ставити питання про якість посту (та й власне духовного життя), про різні його виміри.
Добірки Укрінформу про Великий піст завжди мали велику аудиторію, тому ми сьогодні друкуємо найбільш цікаві думки й ієрархів, і думки простих священиків, а також тих перекладачів та блогерів, які хоч і не мають офіційних посад, але визнані й шановані у релігійному сегменті Фейсбуку.
ВСТУПАЮЧИ У ВЕЛИКИЙ ПІСТ, УМИЙМО СВОЄ ОБЛИЧЧЯ – НЕ ПЕРЕД ЛЮДЬМИ, А ПЕРЕД БОГОМ
Святослав Шевчук, предстоятель УГКЦ:
- Спаситель каже нам готуватися до зустрічі – до зустрічі з Ним – із умитим обличчям у час Великого посту. Тому період Великого посту має бути не часом фарисейського сумування, а часом очікування радісної зустрічі з нашим люблячим, милосердним Господом, який спасає. Господь каже нам сьогодні, що найбільшим скарбом нашого серця не є земні блага, навіть не рай. А сам Господь Бог, який є джерелом і того раю, і того всякого добра. Він єдиний гідний бути твоїм особистим скарбом, скарбом твого серця.
Вступаючи у Великий піст, умиймо своє обличчя – не перед людьми, а перед Богом – і переживімо особисту зустріч із Ним у цей великий час. Тоді побачимо, що вийдемо з цього періоду Великого посту, як колись Ізраїль із пустелі – сповнений духу сили, любові, свідомості, що з ним є його Господь як найбільший скарб.
ПІСТ ДОЗВОЛЯЄ НАМ ЗАМИСЛИТИСЯ: ЩО НАСПРАВДІ Є ПЕРВИННЕ Й ГОЛОВНЕ, А ЩО – ДРУГОРЯДНЕ
Блаженніший Єпіфаній, митрополит Православної церкви України:
- Найперше і найчастіше, коли йдеться про піст, згадують про обмеження в їжі. Справді, церковна традиція настановляє нас у цей особливий період відмовитися від продуктів тваринного походження, зменшити кількість того, що ми споживаємо, надавати перевагу простій, не вибагливій їжі. Цим добровільним самообмеженням ми привчаємо себе до тілесного стримання, до того, щоб задовольнятися простим і необхідним, не дозволяючи вибагливості та надмірності заволодіти нашим серцем.
«Хіба є гріх у тому, що я з’їм м’ясо»? «Хіба Бог дивиться до мене в тарілку»? Такі запитання можна почути від критиків постового харчування. Безперечно, що їсти саме собою не є гріхом, однак – якщо ми на деякий час не можемо добровільно стримати себе від смачної та звичної для нас їжі, як ми зможемо себе стримати від гріховних звичок? Стриманість тіла допомагає нам опановувати наші пристрасті, виховує силу волі, привчає до того, що душа спрямовує тіло, а не тіло має душу за свою прислужницю. Адже ми їмо – щоб жити, а не живемо, щоб їсти, і піст дозволяє нам замислитися: що насправді є первинне й головне, а що – другорядне. Піст потрібен не Богові чи Церкві, а він потрібен нам самим, щоб ми, стримуючи себе, привчалися до кращого, щоб духовне ставили вище за матеріальне.
Очевидно, що не всі та не однаковою мірою можуть поститися: хтось обтяжений хворобою чи важкою працею, хтось залежить у їжі від зовнішніх обставин, не маючи вибору – що буде поставлене на стіл. Низка об’єктивних причин дають привід для послаблення суворих правил постового харчування. Однак якщо ці обставини є, то найкраще не відмовлятися зовсім від постування, а разом зі своїм духівником, із парафіяльним священиком порадитися та знайти такий спосіб виконання постових правил, який, з одного боку, буде відрізняти час святої Чотиридесятниці від звичайних днів, а з іншого – не завдаватиме шкоди здоров’ю.
ЗВИКНУТИ ШУКАТИ БУДЬ-ЯКІ ПРИВОДИ ДЛЯ ПОДЯКИ ТВОРЦЮ. ВСЕ-ТАКИ – ВЕСНА І 2000 РОКІВ ТОМУ ХРИСТОС ВОСКРЕС ІЗ МЕРТВИХ
Ніл Ольсен, православний блогер, перекладач церковних текстів:
- У чому сенс Посту? В двох словах не скажеш. У текстах Тріоді пост – це і вираз покаяння, і "ліки від пристрастей", і "уподібнення янголам", і "десятина від днів усього року", тобто така собі жертва Богу й підготовка себе стриманістю до Страсного тижня і Великодня.
Колись це був пост оголошених (неохрещених), які мали прийняти хрещення у велику суботу, а разом із ними за компанію постили й хрещені. Потім, коли майже всіх хрестити стали в дитинстві, цей пост був переосмислений у все перераховане вище. Особисто для мене це, насамперед, час повернення втраченого контролю над бажаннями тіла.
Харчові заборони є практично у всіх релігіях, у більшості випадків їх походження губиться в століттях. Одні з них викликані, ймовірно, санітарними міркуваннями, інші – просто звичаєм (заборонялося їсти те, що не вважалося їжею), треті – незрозумілою волею богів.
У біблійному іудаїзмі всі харчові заборони "спущені зверху", деякі з них пояснюються (не можна їсти м'ясо з кров'ю, тому що "в крові – душа", щоправда, в якому сенсі – це ще питання), але більшість залишається без пояснень, що дало багату поживу для суперечок і думок у мудреців Талмуду. Приблизно таке ж становище справ – і в ісламі.
У раннє християнство з іудаїзму перейшли заборона на кров й ідоложертовне, а різні аскетичні дієти з'явилися набагато пізніше: "пісна дієта", "чернеча дієта", навіть особлива "схимницька дієта". Спочатку критерієм виключення з дієти тих чи інших продуктів було зовсім не їх тваринне походження, а те, наскільки їх вживання заважало ясності думки і увазі в молитві. Тобто колись пісною вважалася "легка" їжа, а не пісною – "важка". Наприклад, у деяких регіонах у давнину пісними вважалися молоко і навіть (о, жах!) свиняче сало. Ще одним критерієм непісного була дорожнеча.
Нинішнє розділення продуктів на пісні й не пісні за їх походженням більше нагадує вегетаріанство індуїзму, а не ранньохристиянський аскетизм або біблійні заповіді про кашрут. Така дієта з'явилася в палестинських монастирях і тепер чомусь вважається нормативною, хоча ще в ХIV столітті їй було багато різних альтернатив. Такі ось справи.
Чи хороша різка нерівномірність у способі життя, дієті, фізичних навантаженнях? Навряд чи. Але вона чомусь так популярна в церковному народі з його "заговінням", "розговінням" і "сухоядєнієм", до того ж – і премудрі, й богоносні автори пісних статутів її наказують. На відміну від них, апостол Павло говорив про сталість в утриманні, а також про його різнобічності, приводячи в приклад спортсменів: "Будь-який атлет утримається в усьому" (1Кор.9.25, переклад мій).
Кілька десятиліть церковного життя навчили мене не особливо заморочуватися пісної дієтою, тому що від цього нічого хорошого зазвичай не буває – лише підвищена нервозність, порушення метаболізму і сварки з близькими. Досить вибрати для себе якусь посильну стриманість у їжі (головним чином, у її кількості) і перенести основну увагу на придбання довгострокових корисних навичок, наприклад, щоб не зневажати нікого, не скиглити, не занудствувати, привчити себе бути більш уважним до тих, кому потрібна наша допомога й увага і т.п. І головне – звикнути шукати будь-які приводи для подяки Творцю. Все-таки, весна надворі, ми все ще живі й 2000 років тому Христос воскрес із мертвих.
ПІСТ — ВУЗЬКИЙ ШЛЯХ, І РОЗБЕЩЕНІЙ ЛЮДИНІ ВІН ВИДАЄТЬСЯ НАДТО СКЛАДНИМ
Денис Таргонський, релігійний публіцист:
- Серця значної більшості сумлінних християн гризуть тяжкі думи про те, як узгодити гастрономічні вказівки Православного календаря на цей святий піст із реальними фінансовими можливостями середньостатистичного не святого вірянина УПЦ. Що можна споживати, а що на сьогодні не рекомендовано календарем, проте мусиш їсти, бо вибір у наших широтах пісних і дешевих продуктів – не великий? Як у піст годувати дітей? І що робити тоді, коли не всі в родині дотримуються посту?
В сучасних містах – дуже швидкий темп життя, величезні психологічні та інтелектуальні навантаження. У звичайного міського жителя ледь залишається часу на те, щоб навідатися в святу недільку до храму, не завжди хвилинка випадає, щоб почитати молитву на ніч. Приготувати собі пісний стіл за порадами православних книжечок типу «Постімося з користю для душі й тіла» можливо лише для одиниць нічим не зайнятих людей, які мають «надприродні» заробітки. Сюди можна віднести й архієреїв, які здатні дозволити собі морепродукти стільки і такої якості, що звичайному парафіянину практично недоступні…
Особливо важко людям похилого віку, які складають зараз більшість членів нашої Церкви. Рекомендовані Типіконом (Документ, написаний десь у V ст., що й до сьогодні регламентує постовий устав православної Церкви – автор) на Велику П’ятницю фініки, смокви та «укруха вина» відразу переполовинять їхню пенсію. Типікон писався у таких кліматичних зонах, де земля плодоносить цілий рік. Продукти, які там лежать під ногами, у нас продаються в супермаркетах за величезні гроші. В Україні на сьогодні риба часто дорожча, ніж м'ясо. Навіть фрукти й овочі, які ростуть у наших широтах, міським пенсіонерам потрібно купувати на базарі, а це знову ж таки гроші, яких і так ледь вистачає на оплату комунальних послуг.
Є, звичайно, християни, які мають неабияке здоров’я пережити такий довгий піст на фруктах і овочах. Але це одиниці подвижників, яких Господь, звичайно ж, не залишить без нагороди…
Піст — вузький шлях, і розбещеній людині він видається надто складним. Людська природа схожа на автомобіль із зіпсованим рульовим управлінням. Таким авто керує не водій, а дорога. Стаючи на вузький шлях посту, людина пізнає свою неміч і просить Бога керувати її душею, щоб вона сама могла керувати своїм тілом. Саме тому цей шлях видається вузьким, що його потрібно проїхати по своїй смузі й з обмеженою швидкістю, щоб дістатися до мети. Але ж так кортить дати по газам — і на всю дорогу... Дай, Боже, розуму в цей момент помолитись. Піст по суті й є тренуванням такої молитви.
Всі люди різні, й дорога в кожного своя, а тому піст ми проводимо по-різному і потребуємо кожен свого.
Для мене, крім усього іншого, вся гострота посту, що завдає душевних страждань, полягає у відмові від вафель «Артек» і гри на гітарі. Я утримуюсь від цього не тому, що це щось погане, а тому, що є дещо краще…
«Золоте правило посту, — писав блаженний Ієронім, — підтримувати свої сили». Я в юності зірвав собі м’язи в тренажерному залі, тому що тренувався за системою Арнольда Шварценегера, будучи по суті «чайником». У мене перед очами стояли тоді плакати славетних культуристів, як деяким християнам не дають спокою подвиги преподобних, які вкушали одну просфору на день. Нам варто приглядатись до тих любові й тепла, що осяювали святих нашої Церкви, а вже потім — до їхніх аскетичних висот. Ми повинні усвідомлювати свою міру можливостей. Адже логіка посту проста: вона веде людину через відмову від себе — до любові до ближнього. Чим менше ми закохані в себе, тим більше любимо інших. «Висота духовної досконалості, можливої для людини на землі, — писав преподобний Максим Сповідник, — це любов і милосердя».
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/75041/
