6
"Фотографії старого Львова", 27 лютого 2019
Восени, 7-го, 8-го і 9-го вересня 1933 року, о. Климентій вдруге взяв участь в унійній конференції у Пінську, вже IV-ій.
[Pamiętnik IV-ej Konferencji Kapłańskiej w sprawie Unji Kościelnej w Pińsku (7, 8 i 9 września1933 roku). — Пінськ, 1934. — 115 с.]
В останній день конференції о. Климентій написав рідному брату Олександру листа, з якого довідуємося, що дорога з Пінська до Львова лежала через Шістку на Підляшші, де була місійна станція монахів-студитів.
Пінськ, 09.09.1933 р.
Олександрові Шептицькому — Лабуні
поштова картка
МИР
Мої найдорожчі!
Дай мені знати, прошу (може, через Казя), чи Ти будеш удома в цих днях. У такому разі хочу Тебе попросити про коней до Замостя на третю вранці у четвер (потяг з Рейовця до Любліна). Про відповідь просять негайно за адр. Шістка під Межиріччям, к. Лукова у о. Ганущака. Сердечно всіх обнімаю й вітаю.
о. Климент
(Допис)
Коханий Казю! Якщо Папи випадково немає вдома, то дай мені знати, прошу, на зазначену адресу. Тоді на інший раз відкладу. Щиро Ваш.
Студити в цей час тут ведуть надзвичайно активну діяльність, яка полягала навіть у навчанні русифікованих місцевих українців української мови. У листі до Архимандрита Андрея Шептицького з тих часів ієроманах Кирило (Ганущак) писав із Підляшшя: «До нас приходить вже молодь — менша і старша. Молодших учу читати по-нашому, співати. По самоучки нашої мови приходять все і малі, і старі. Я мав 50 самоучків — 20 вже розійшлось. Діти роблять гарний поступ. Приходять старші від 20 літ — до 25 літ. Усіх тягнуть часописи «Неділя» й «Народна справа», бібліотека та охота научитися грати на інструментах. … Щодо музики, то я купив дві скрипки, гітару й мандоліну. Із тих інструментів така користь, що через інструменти наближаться до нас і пізнають щирість греко-католицьких священиків, за віру їх не чіпаю — віра сама прийде. Є надія, що через співаники й музику зискаємо всю молодь Шістки й Ворс. А як будемо мати за собою молодь старшу й діти — то вже буде надія на овочі».
[Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІА України у Львові). – Ф. 408 (Листи монахів Студитського Уставу з Підляшшя до Митрополита Андрея Шептицького (1933–1934 рр.)). – Оп. 1. – Спр. 224. – Арк. 6]
Ігумен Климентій Шептицький (сидить другий зліва) з духовенством на одній з унійних конференцій у Пінську у І-ій пол. 30-х рр. ХХ ст.
Для розуміння хочемо тільки зазначити, що з моменту відродження студійського чернецтва і до самої своєї смерті Митрополит Андрей був Архимандритом монахів Студійського Уставу.
Перша половина 1934 року відзначилася двома працями авторства о. Климентія, перша з яких під назвою «Zakon Studytów» була опублікована у польськомовному часописі «Oriens» у номері за березень-квітень.
[Oriens. — Краків, 1 квітня 1943. — річник 2. — зошит 2. — С. 47–50 ]
У новітні часи стаття була перекладена українською та опублікована під назвою «Студити» у збірці праць ігумена.
[Шептицький Климентій блаженний преподобномученик. Збірка творів [текст] / Упорядник Бойко Юрій ієрм. Юстин. — Львів: Колесо, 2014. — Серія «Історично-канонічні джерела Студійського чернецтва в Україні». Т. ІІ. — С. 145–149]
Навесні 1934 року, зокрема 26 травня, студитська спільнота на Поліссі отримала послання ігумена Климентія Шептицького. Документ складався із тридцяти пунктів та містив цілий комплекс заходів, реалізації котрих вимагала екуменічна праця. Послання також окреслювало основні форми православно-католицького діалогу й для поліських студитів стало теоретичною опорою у їхній місійній діяльності. У наш час ця праця ще раз була опублікована.
[Шептицький К., ігум. Послання о. Климентія, ігумена Святоуспенської Лаври в Уневі для монастирів на Поліссі / ігум. К. (Шептицький) // Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу / [Наук. ред. схм. Венедикта (Щурат-Глуха) та ін.]. — Львів, 2001. — Вип. 6. — С. 22 – 24; Шептицький Климентій…Збірка творів [текст]…. — С. 35–41]
Як закінчувався 1934-й для Шептицьких, довідуємося з листа о. Климентія до брата Олександра. Минув рік, як померла його дружина Ізабела з Собанських, і обидва брати у Львові згадали Її світлу пам’ять.
Львів, 01.12.1934 р.
Олександрові Шептицькому — Лабуні
Недавно я отримав від Р. прислану тоді Тобі посмертну світлину Ізи. Нехай Господь тоді віддячиться за пам’ять — дуже гарну Ви вибрали фотографію і таку милу. Світ такий брудний все більше робиться й поганий, що часом хочеться заздрити тим, яких Г. Бог вже до Себе закликав і які вже на те все земними очима не потребують дивитися. Колись Р. хотів мені надиктувати від себе лист — вдячність Тобі, але писанина після інспекцій увесь час зайняла. За кілька годин я повертаюся до Унева, якщо Р. не напише окремо (бо бідачисько засипаний формально справами — і великими і малими), то нехай цей лист буде від нас обох. Із радістю зустрічали ми тут декілька днів тому Марильку і Стася — такі добродушні й добрі! Я радів, коли М. говорила, що Твоє здоров’я покращилось і відступив бронхіт — тільки з цими нічними переїздами вже дай собі спокій, бо коли стомлений, то застуда швидше приходить.
Багато найсердечніших обіймів і вітань. В Уневі починаються 8-денні реколекції, тому вже сьогодні прийми і найкращі побажання на 12 грудня.
Бог з нами. Твій о. Климент
Нині Національний музей ім. Андрея Шептицького у Львові. Фото з поч. 30-х рр. ХХ ст.
Початок 1935 року ознаменувався у житті о. Климентія Шептицького тим, що його було обрано заступником голови кураторії «Національного Музею у Львові», який нині носить ім’я Андрея Шептицького. Під кінець 1934 року був прийнятий новий статут Музею, що діяв як фундація, і в перших місяцях нового року обрано було його керівні органи. Слід зазначити, що до Кураторії в той час належали три брати Шептицькі: Митрополит, о. Ігумен та Леон, якого українська преса називає Левом Шептицьким. Повідомлення про цю подію надруковано в газеті «Діло»:
«Дня 17. листопада 1934. р. затвердило львівське воєводство статут Української Наукової Фундації «Національний Музей у Львові». Після поладнання деяких формальностей у зв’язку із введенням у життя нового статуту приступлено в лютому цього року до утворення нової Кураторії Національного Музею. Кураторія уконститувалася дня 1-го березня 1935. І почала свою працю. З уваги на новий статут Фундації «Національний Музей» бажаємо звернути увагу якнайширших кіл нашого громадянства на цю незвичайно важну установу та причинитися таким чином до більшого заінтересування нею. Передовсім кілька інформаційних дат і пояснень про те, як дійшло до утворення цієї установи.
Ще 29-го грудня 1908 року заснував теперішній галицький митрополит Андрій Шептицький окремим нотаріальним актом наукову фундацію «Церковний Музей у Львові». Завданням фундації було збирати й зберігати цінности українського культурного, зокрема церковного життя (…)
На основі затвердженого Львівським воєводою 17. листопада 1934 р. статуту Наукової Фундації «Національиий Музей у Львові», членами Кураторії стали: відпоручники Гр. Кат. Митрополії о. кан. офіц. А. Ковальський, Гр. Кат. Митрополичої Капітули о. кан. д-р В. Лаба, Монастиря «Студіон св. Івана Хр.» о. Ігумен Климентій Шептицький, Гр. Кат. Богословської Академії о. ректор д-р Й. Сліпий, Родини Основника ґр. Лев Шептицький, Т-ва «Просвіти» ред. В. Мудрий, Союзу Прихильників Національного Музею м-р М. Терлецький і директор Національного Музею д-р І. Свенціцький. Отсі члени вибрали на засіданні дня 22. лютого 1936 р. дальше членами представника української фільольоґії і письменства д-ра Івана Брика, українознавства д-ра В. Щурата, права през. В. Децикевича. На свому засіданні дня 1. березня 1935 р. Кураторія уконституувалася так: головою Кураторії вибрано през. В. Децикевича, заступником голови о. ігум. Климентія Шептицького, секретарем д-ра І. Брика. Членами Контрольної Комісії стали: о. офіц. А. Ковальський, м-р М. Терлецький, референтами: адміністраційним о. офіц. А. Ковальський, фінансовим м-р М. Терлецький, збірок д-р В. Щурат, виставок о. ректор Р. Сліпий, видавництв о. кан. д-р В. Лаба і д-р І. Брик, пропаганди ред. В. Мудрий».
[Діло. — №63. — 12 березня 1935 р. — С. 1–2]
Брати Шептицькі з проводом пластового табору на Бойківщині в околиці Підлютого
Літо 1935 року брати Шептицькі проводили на Бойківщині, у Підлютому. Як пізніше писала преса, саме цього року було прийняте рішення про побудову глибоко в горах церкви та монастирz студитів. Монастир буде збудований трохи пізніше. Натомість до будови церкви приступили негайно — і вона була збудована вже наступного 1936 року. Із невідомих причини, однак, дальше будівництво владою було заборонено. Репортаж про це знаходимо у газеті «Діло»:
«Отець Митрополит дбайливий за добро душ своїх вірних, бачив лісових робітників узимі, в горах, на лісових роботах. Тоді вони віддалені є на десятки кілометрів від своєї оселі та церкви, їм хоче Отець Митрополит дати духовну поміч — і для тої ціли постановив збудувати глибоко в горах, на Лешані, церкву та монастир Отців Студитів. А ченці студити мріють про ту ролю у Карпатах, яку відіграють у швейцарських горах, на горі св. Бернарда, тамошні ченці. Тамтого року, сам Отець Митрополит враз із Ігуменом Отцем Климентієм вибрали прегарне місце, а цього року вже станула стилева деревляна церква. Коло неї лежить цілий склад уже обробленого дерева, готового на будову монастиря та захисту (йдеться про захоронку для дітей-сиріт — І. М.).На жаль влада заборонила дальшу будову. Дерево лежить, доки його добрі люди (бо й такі є в горах) не розкрадуть. А причина заборони? Ми не втаємничені, не знаємо причини. Може, цим загрожена безпека держави?»
[Діло. — №191. — 26 серпня 1936 р. — С. 5]
Наприкінці серпня 1935 року була розпочата ще одна сторінка історії студитських монастирів. За благословенням митрополита Андрея Шептицького та ігумена Климентія Шептицького, а також за згодою владики Григорія Хомишина, зі Святоуспенської Унівської лаври приїхало в село Дору на Гуцульщині двоє студитів, щоби заснувати тут монастир. Монахами-студитами були єромонах Андрій-Йоан Абрагамович та брат Созонтій Телішевський. У жовтні 1935 року до них долучився ще брат Петро Чучман.
Уродини Андрея Шептицького. Ліворуч від митрополита стоїть Любомир Полюга. Підлюте, 1935 р. Джерело: [http://pc.studyty.org.ua/content/view/16/9/]
А восени 1935 року Галичина святкувала 70-ті уродини Митрополита. У згадках преси про цей день, серед священиків, які служили в наміренні Галицького Владики Літургію, знаходимо і о. Климентія, якого вже іменують протоігуменом, тобто старшим серед інших ігуменів:
«70-ті роковини уродин Митрополита Андрея святкували аж у жовтні на день Покрови Пречистої Діви Марії. 13 жовтня по вечірні парохія складала привітання, а наступного дня у наміренні Владики служили Архиєрейську Службу Божу. Серед повідомлень про цей урочистий день знаходимо також згадки і про о. Климентія, який був серед тих, хто служив у соборі Святого Юра Святу Літургію:
«Достойного Ювилята архиєрейську Службу Божу Преосв. Кир Никита Будка у співслуженні оо. мітратів: ректора д-ра Й. Сліпого й Ол. Базюка, оо. Прогоігуменів: Климентія Шептицького Ч. С. Т. С., о. Віталія Градюка Ч. С. В. В. й о. Де Фогта Ч. С. І. та крилошинина й пароха о. Дам’яна Лопатинського. На Службі Божій виголосить проповідь сам Достойний Ювилят».
[Діло. — №271. — 11 жовтня 1935 р. — С. 6]
Слід зазначити, що о. Климентій насправді не був протоігуменом монахів-студитів, а виконував скромну функцію ігумена Лаври в Уневі. Його авторитет, однак, був настільки великим, що світські кола приписували йому канонічну владу над всіма студитами та їх монастирями. Щодо авторитету Ігумена Климентія, то преса тут мала рацію, але щодо канонічної влади над студитами, то тут світські кола помилялись. Найвищу владу над монахами-студитами мав Андрей Шептицький, який був їхнім Архимандритом. Так само преса помилялась, коли називала студитів монашим Чином. Подаємо це як факт, підкреслюючи, що структура монастирів і внутрішні правила цієї монашої спільноти були відмінні від монашого чину, яким були, на приклад, монахи-василіяни.
Дора. Вид на село з гори Боярин. Поштівка з фондів цифрової бібліотеки Polonіa
1 березня 1936 р. у с. Флоринці (нині ґміна Ґрибув на Малопольщині) при церкві св. Миколая засновано нову станицю монахів-студитів. Настоятелем монастиря Студитського Уставу було призначено отця Іларіона Денищука. 13 березня він і ще кілька монахів виїхали на Лемківщину.
[детальніше на цю тему див.: Войтюк О. Місійні станиці
студитського чернецтва на українсько-польському пограниччі / О. Войтюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича / [голова редколегії Ярослав Ісаєвич, упорядники Микола Литвин, Василь Футала]. — Львів, 2008. — Вип. 17: Українсько-польське-білоруське сусідство: ХХ століття. – С. 501–507]
Цією подією закінчуємо ще один розділ із життя блаженного священномученика о. Климентія Шептицького. До теми розбудови монастирів студитського Уставу повернемося з нагоди освячення монашого скиту у Підлютому. У наступні роки о. Климентій зосередиться на підготовці теоретичного матеріалу для братів-монахів та затвердження Святішим Престолом «Великого Типікону», спільного для всіх осередків студитів. Ще одним викликом для о. Климентія стануть його піклування й допомога Митрополитові, здоров’я якого щораз погіршувалось.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/74887/
