0
"Духовна велич Львова", 3 серпня 2017
На сьогоднішній день ситуація в УАПЦ дуже непроста: розпалюється скандал навколо руїн Червоногородського замку, всі пам′ятають скандальні події, в яких брав участь Архієпископ Мстислав, Чернівецька єпархія відмовилась від поминання Предстоятеля й ініціює Помісний Собор стосовно питання відставки Владики Макарія. Про ці та інші події у відвертій розмові із Блаженнішим Макарієм – Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем УАПЦ.
– Ваше Блаженство, останнім часом громадськість, особливо навколоцерковна, дуже активно обговорює події навколо руїн Червоногородського замку. Ми чули вже різні версії подій. Хочемо також дізнатись Вашу думку, що ж там сталось насправді…
– Мушу сказати, що деякі речі, про які писали і говорили, є правдою… Варто говорити правду, що певні елементи комплексу будівель у Червоногородці було відчужено. Владика Мстислав був співзасновником ТзОВ, вніс у його статутний фонд руїни замку.
Владика Мстислав залучив до цієї справи також і мене, хоча теперішній власник руїн замку каже, що листа із моїм підписом не бачила, і він в справі не фігурував. Зрештою, листа за моїм підписом, як виявилось, і не було потрібно. Річ у тім, що мій попередник, Блаженнійший Владика Мефодій, так прописав Статут УАПЦ, що правлячий Архієрей може легко розпоряджатись майном єпархії. І без відома Предстоятеля, і без відома єпархіальної ради. Вони (теперішні власники) засвідчили, що не бачили цього мого листа. Попри це, Владика Мстислав такого листа від мене отримав.
Я думав, що людям, які носять панагії, – Архієреям, – потрібно вірити. І я вірив. Владика запевняв мене, що ТзОВ створюється, аби, відчуживши руїни замку і ГЕС, отримати кошти на відновлення костелу, зробити там храм і якнайшвидше почати служити. Я вважав, що це добра справа – тому погодився. Річ у тім, що ні Тернопільська єпархія, ні ціла УАПЦ не має стільки коштів, аби реставрувати той костел. Там потрібні мільйони. Хоча, сказати правду, в мене були питання наскільки доцільно відчужувати руїни ГЕС: там багато корисних справ можна було б робити… Але треба було немало коштів вкласти, а у нас їх нема.
Неправдою є те, що писали у пресі, начебто був проданий монастир. Ніякого там монастиря нема. Я туди їздив (колись покійний Митрополит Мефодій декілька разів пропонував туди мене звозити, але так і не було часу) – гарне місце, є водоспад. Але ніякого монастиря там не було… Як я побачив, є фінський будиночок, є якась капличка, іконостас, але все це запущено, заросло, там ніхто не живе, нікого не було. Були якісь монахи – два чи три але… ніякого монастиря.
Я вважаю, що цю інформація підняли до обговорення, аби вчергове збунтувати громадськість проти УАПЦ.
Про Владику Мстислава. Я не схвалюю його вчинків, але я дав йому шанс покаятись. Був випадок в барі… Згрішив, проявив людську неміч, я дав шанс на покаяння, він цього шансу не використав.
Але те, що сталось зараз, це вже у жодні рамки не вкладається. Гроші мали піти на реставрацію храму, а вони пішли невідомо куди…
10 серпня збираю Архиєрейський Собор, Патріарший суд і будемо щось вирішувати. Запрошуємо до Києва його і теперішніх власників руїн замку, будемо слухати. Три тижні працювала єпархіальна рада Тернопільської єпархії і ревізійна комісія, нічого так і не довідалися…
– Який зараз канонічний стан Владики Мстислава: він правлячий архієрей у Хмельницькому?
– Ні, він не правлячий архієрей в Хмельницькому, він настоятель храму при єпархіальному управлінні.
– Владико, попри все Ви підписали документ, яким дозволили владиці Мстиславу створювати ТзОВ і вносити в його статутний фонд руїни замку. Ці події спровокували реакції УАПЦ. Зокрема Чернівецька єпархія, на чолі із Архієпископом Германом, відмовилась поминати Вас як Предстоятеля і ініціює скликання Помісного Собору, на якому мало б обговорюватись питання Вашої відставки із посади Предстоятеля. Чи готові Ви до цього собору?
– Собор, згідно статуту, офіційно має відбуватись кожні три роки має бути, тобто в 2018 році Собор буде в будь-якому разі. Я не тримаюсь за Предстоятельство.
Бачите, яка гарна єпархія (Львівська – Л.Б.), багато моїми руками зроблено, я постійно тут трудився зі студентами тощо. Легко залишу Предстоятельство і з задоволенням служитиму у Львові.
Я звик служити, молитись і трудитись, не жити в інтригах. Інтриги – це не для мене. Інтриги не приносять користі душі, не сприяють Спасінню. Інтригам не місце в Церкві, а інтриги, які роблять духовні люди, це неподобство. Щоправда, на жаль, УАПЦ із 1989 року в інтригах жила і живе до сьогоднішнього дня. Вижили. І житимемо далі!
Я думаю, що Господь дасть, що вже недовго, до отримання визнання, якого ми так прагнемо. Зараз ми близькі до відкриття подвір′я Вселенського Патріархату в Україні, я наполягаю, аби це подвір′я очолював не Архімандрит, а Архієрей, щоб ми довкола нього будемо об’єднуватись, і буде започатковуватись канонічна Православна Українська Церква. Можливо не всі на це підуть, але я піду.
Думаю, що саме близька можливість такого визнання є причиною активних дій певних сил і звернення пані Наталі (Йдеться про голову Фонду пам′яті Блаженнішого митрополита Мефодія Наталію Шевчук – Л.Б.) до львівського духовенства із вимогою, слідом за Владикою Германом, перестати мене поминати і скликати Помісний Собор, аби мене відправити у відставку.
Я за владу не тримаюсь, але деякі розумні церковні люди сказали, що УАПЦ зараз, як ніколи, має бути сильна і те все перенести. Не знаю, як буде…
Я часто зустрічався із представниками Вселенської Патріархії, питав, чи продовжувати поминати Вселенського Патріарха поминати чи ні. Мовчали. Справа визнання нас, як Автокефальної Церкви, – далека перспектива. Хоча Київський Патріархат каже, що буде визнання… Дай Боже, я не проти. Але я за те, щоб входити в єдність із Вселенським Патріархатом через подвір′я, яке має бути відкрите в Україні.
Так вийшло, хоч мене звинувачують, зокрема й пані Наталя, що ми не об’єднались із КП. Я хотів об′єднання. Не вийшло, бо в Київському Патріархаті хотіли приєднання.
Якщо це вдасться, і на грунті подвір’я від Вселенського Патріарха буде започаткована канонічна Православна Церква, то думаю, що УАПЦ має деякі, може, невеликі, але переваги, бо зможе швидко, легко і без великих труднощів увійти в єднання із Вселенським Православ′ям. Тому зараз така напруга. Не знаю, коли це станеться, але якщо станеться, то ближче до цієї події буде ще більше інтриг, більше гоніння на УАПЦ, бо дехто, не боюсь сказати того слова, бажає, щоб до того часу її (УАПЦ – Л.Б.) не стало.
– Владико, який зараз стан справ у Тернопільській єпархії, чи надалі Ви є правлячим Архієреєм?
– Знаєте, прикро читати те, що пишуть в Інтернеті, що переді мною начебто закрили браму Кафедрального Собору в Тернополі. Я приїхав, служив на свято Петра і Павла. Відслужив, привітав отця-канцлера. Парафіяни, хористи вийшли на подвір’я, сказали мені, що хочуть бачити мене частіше у Тернополі. Друге – сказали, що хочуть, аби в Тернопільській єпархії був постійний Архієрей. Вони звикли до недільної архиєрейської чи святочної архиєрейської Служби Божої, і вони того бажають. Дехто з моїх Архиєреїв казав, що треба три роки на примирення в Тернополі. Інші, – і сам Владика Герман, хотіли очолити Тернопільську єпархію. Я не проти, але якщо в Тернопіль – то тільки туди і нікуди білше. Тернополяни заявляли, що хочуть повернути Владику Віктора (Бедя), інших Архієреїв, заявили мені, що ні. Ми питали людей, чи хочуть вони бачити цих Архієреїв, вони сказали, що ні. Інших кандидатів не маю, і, свже страша людина, мушу сам очолювати. Я розумію, що очолювати Львівьску єпархію, де 380 парафій, Тернопільську і Хмельницьку, і Дніпропетровську, то трохи забагато, може, дехто заздрить. В УАПЦ не така ситуація, як у інших Церквах.
Пам’ятаємо події, пов′язані із новим Житомирським Архієреєм УПЦ КП, – були протести, але попри все він і далі там. В нас по-іншому. Ми – Соборноправна Церква, але Соборноправність чи демократія має бути у межах статуту і канонів. До того, як я став Предстоятелем, не було жодного голосування в Архієрейському Соборі. Зараз по будь-якому рішенню є голосування, кожен може висловитись.
– Ви говорили, що духовенство і вірні не проти, і що Ви хочете постійного Архієрея на Тернопіль: то чи не було б все-таки виходом призначення Владики Віктора?
– Це, можливо, але є в нього і багато вад. Друге – Архієрей має бути на місці, а не «доїжджати». Зі Львова є 120 кілометрів до Тернополя, а де Ужгород…? Знаєте, я сам всього не осягну. Я це прекрасно розумію. Але я думаю, що УАПЦ повинна упорядкувати всі свої єпархії Архієреями, котрі будуть сидіти у своїх єпархіях, але, на превеликий жаль, нема кандидатів.
– Тобто, проблема в тому, що Владика Віктор не хоче йти із Закарпаття?
– Так, він не хоче йти із Закарпаття, хоче бути в двох єпархіях – і в цьому проблема. Він сказав, що три роки треба, щоб примирити Тернопіль. Ми домовлялись, що він тимчасово йде туди.
Ми самі голосували, що він буде очолювати Тернопільську єпархію, але паралельно буде вікарний єпископ призначений. Я на це погодився, бо розраховував, що вікарний єпископ буде сидіти на місці, в Тернополі, а він (Владика Віктор – Л.Б.) може як досвідчений архієрей доїжджати і примиряти єпархію.
Але, чесно кажучи, нема кого там примиряти, бо і конфлікту нема. Священики всі на місці, всі на парафіях, працюють на парафіях, будували і, може, зараз ще будують… Там потрібно працювати, і потрібно Архієрея. Саме в Тернопіль, а у владики Віктора і Карпатська єпархія, і тепер парафія в Чехії… Думаю, насамперед, слід наводити порядок в себе, в своїх єпархіях, а потім за кордоном щось робити, адже тут є безліч невирішених справ.
– Владико, бачимо є багато проблем: Тернопіль, руїни замку, Закарпаття, Чернівецька єпархія, яка відмовляється Вас поминати… Ви вірите, що УАПЦ пройде ці потрясіння і буде жити надалі?
– Життя УАПЦ від 1989 року нерозривно пов′язане із проблемами і труднощами. Потрясіння були завжди. Слава Богу, я вже зараз маю десять архиєреів. Ну відійде один чи два, з чотирма парафіями, то не дуже багато (це про Буковину). Не боляче буде, якщо він так вирішить. І якщо вирішить Собор, що якщо він не поминає предстоятеля, то може бути виведений за штат. Але це не буде боляче.
УАПЦ не загинула, коли Патріарх Димитрій лишився із Владикою Ігорем (Ісіченком) вдвох, вона вижила. Потім мене третього висвятили, потім Мефодій долучився. Це все життя. Я знаю, що мене недолюблюють, я Архієреям все кажу у вічі. Сам собі деколи кажу, бо я, може, не такий Архієрей, як потрібно.
У мене є багато недопрацьованих справ та промахів. Бо якщо щось стараєшся робити, то помилки є. Може, якби не робив, то б не помилявся…
– Владико, наостанок хотіли б спитати про єдність із Київським Патірархатом: як просуваються справи в цьому напрямку, і чи не була б виходом для УАПЦ ця єдність?
– Я не протии єдності, я ініціював об′єднавчий процес. Потім шкодував, бо мене звинувачували у всіх смертних гріхах.
Часто ми, владики, самі є джерелом проблем. Дякую священникам, вони відбудовували Церкви, я будував. А Архієреї жили в інтригах – одні приходили, інші відходили, треті ще щось робили. Вони зляться, я їм кажу, що від початку УАПЦ винні у розколах та незгуртованості, роз’єднанні не священники чи миряни, а Архієреї. І я зокрема…
А щодо об’єднання – я не проти…
УАПЦ витерпіла все: і від своїх, і від чужих. Київский Патріархат звинувачував нас, що ми зірвали об’єднання, казали, що я брав гроші у Вадима Новинського, але Бог бачить, що такого не було. УАПЦ не виходила з об’єднувального процесу. Хто вийшов – нехай повертається, УАПЦ готова до реального об’єднання.
Деяким Архієреям, може, й тяжко об’єднуватись. Патріарх Філарет сказав, я єдиний архієрей УАПЦ, який не був у КП… Всі інші були. Знаєте, повертатись може важко, а мені не важко об’єднуватись, не важко вести розмову з Патріархом Філаретом, тому що я за все життя в УАПЦ, скоро вже 30 років, я нікуди не ходив, а послідовно був як священиком, потім Архієреєм, постараюсь бути послідовним, коли я очолюю УАПЦ.
Я хочу об′єднання, хочу єдиної Церкви. Не хочу посад. В Києві я в гостях, у Львові – вдома.
