66В контексті майбутнього надання Томосу про автокефалію Вселенським патріархом, розпочалась справжня битва за вплив на Помісні Православні Церкви. Я вже раніше описав позицію Сербської Церкви. Якщо коротко – вона під впливом проросійської риторики про переслідування УПЦ (МП) «режимом в Києві». В принципі це не дивно, адже серби завжди орієнтувались на Росію та вважали її своїм союзником, і церква тут не є виключенням. Хоча Печський патріархат (друга назва Сербської Церкви) вміє приємно дивувати. До прикладу напередодні Всеправославного Собору на Криті у 2016 р. вони лякали Константинополь, що підтримають РПЦ і не приїдуть, однак в останній момент таки змінили свою думку і приєднались до Собору. Однак в ситуації по Україні, ймовірно, серби гратимуть на російський стороні, адже це питання великої політики чи навіть геополітики, як сказав президент Порошенко.
На цьому фоні цікаво спостерігати за делегаціями Московської патріархії чи їхніх посіпак. Так у ЗМІ потрапила інформація, що 4 травня народний депутат від Опозиційного блоку Вадим Новинський разом з керуючим справами УПЦ (МП) митрополитом Антонієм та заступником голови ВЗЦЗ (а де-факто одним з провідних спікерів цієї церкви) прот. Миколою Данилевичем відвідали митрополита Варшавського Саву, очільника Польської Православної Церкви. Так, візит у церковних справах здійснював той самий політик, який послідовно і принципово протестує проти втручання політиків у справи Церкви.
Основним завданням вояжу було заручитись підтримкою поляків по питанню автокефалії, а точніше її не визнання та блокування. Пізніше з’явилась інформація, що православне духовенство Польщі м’яко кажучи не вдоволено візитом такого роду політиків і втручанням їх у церковні справи.
Більше того, цей вояж був спеціально розрекламований в українських ЗМІ. Робилось все це з метою роздратувати українців і спровокувати їх на негативні висловлювання на адресу польських братів по вірі. Однак ця лицемірна спецоперація провалилась – українці помудрішали і не повелись на такі провокації.
А от вже 9 травня Архиєрейський Собор ПАПЦ оприлюднив реліз основних рішень для преси. Там серед іншого був такий абзац, подаємо у власному перекладі:
«Відповідно до листа Його Високопреосвященства, митрополита Київського і всієї України Онуфрія, який інформує про поточний стан Православної Церкви в Україні, висловлюємо чітку позицію Польської Автокефальної Православної Церкви, що церковне життя канонічної Православної Церкви повинно опиратися на принципи догматичної науки – канонів Православної Церкви. Порушення цього принципу приносить хаос у життя Церкви».
В перекладі з церковно-дипломатичної це означає, що ми поки утримаємося від судження, а далі буде видно. Теза про необхідність дотримання канонів – риторичний прийом, коли треба не демонструвати позицію. А-ля дитяче "я в доміку". Проте дуже важливо, що православні єпископи Польщі не повторюють пропагандистські гасла про неканонічність визнання неканонічних, не лякають розколом православ'я і не заявляють про порушення Конституції. Позиція поляків дуже зважена і вже за це їм можна подякувати.
В цьому контексті важливо розуміти, що українська боротьба за автокефалію тісно пов’язана із Польщею. За наслідками Першої Світової Війни Галичина, Волинь та західна частина сучасної Білорусі опинились у складі Другої Речі Посполитої. Це були землі з переважно православним населенням. Польський уряд не хотів, щоби його піддані у церковних справах були залежні від Москви, а тому просив у Константинополя автокефального статусу для православних. І Вселенський патріарх відгукнувся на це звернення. Він видав у 1924 р. Томос про автокефалію для Православних у Польщі. Цікаво, що обґрунтування цього рішення полягало в тому, що Київська митрополія (від якої поширилось православ'я цими землями) була неканонічно відірвана від Вселенського патріархату, а тому патріарх відновлює історичну справедливість і надає частині Київської митрополії незалежний статус. Звичайно, що Москва не визнала цього і після встановлення контролю над Польщею після Другої Світової Війни змусила «добровільно» відректися від цього Томосу і церковної незалежності. Однак в Москві вирішили брутально не анексувати цю територію до складу РПЦ, а вчинити хитріше. Вони самі надали власний Томос про автокефалію Польщі 1948 року, для того, щоби мати на одну контрольовану церкву більше на між православній арені. Це подібно до того, як УРСР та БРСР були засновниками ООН наряду з СРСР, при тому, що власної зовнішньополітичної суб’єктності ці республіки не мали. Однак в сучасній позиції ПАПЦ ми бачимо, що ця церква дрейфує в сторону від Москви.
А якщо ж Новинський зі своєю компанією і далі будуть працювати так "вдало і плідно", то сумнівів у визнанні української автокефалії ні в кого не буде.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/71120/
