21ZIK, 6 липня 2018
– Коли можна очікувати надання автокефалії Українській православній церкві? Які ще кроки залишилося зробити і які, можливо, ще є перешкоди на цьому шляху?
– Отримання автокефалії передбачає виконання кількох обов’язкових умов. З боку України вони вже виконані повністю. Маю на увазі і звернення до Вселенського патріарха ієрархів українських церков, яке підписали майже 60 єпископів різних православних юрисдикцій. Також є звернення Президента, підтримане парламентом. Тобто в української сторони є загальносуспільна підтримка цього рішення.
Тепер відбуваються процедури з боку самого Константинопольського патріархату. Наприклад, інформування і консультування з цього приводу з усіма помісними православними церквами. Зараз делегації Константинополя якраз їздять до всіх решта 13 взаємовизнаних православних церков. Цей процес іще не завершений. Але абсолютну більшість церков вони уже безпосередньо відвідали або делегації цих церков самі були у Константинополі. Залишилося ще кілька, зокрема російська церква. Найближчими днями делегація вселенського патріарха має бути у Москві.
Коли завершиться цей об’їзд, тоді будуть розпочаті необхідні офіційні приготування, узгодження самого тексту томосу, призначення конкретної дати проведення синоду. Тобто зараз вирішуються всі технічні моменти, щоб коли в найближчому часі – думаю, це можливо, місць-два – буде оголошено томос, не було жодних питань чи претензій щодо процедури і форми самого проголошення.
– Російська церква, наскільки відомо, не має наміру підтримувати надання томосу. Чи вплине її позиція на загальне рішення?
– Думаю, ніхто не сумнівається, що Росія буде проти. Абсолютно всі це розумують, бо для Росії визнання томосу – це одночасно прощання з її амбіціями як найчисельнішої і таким чином найвпливовішої церкви. Звичайно, ніхто свідомо не буде погоджуватись на те, щоб зменшили зону свого впливу. Тому абсолютно очевидно, що Москва буде проти. Вона це вже декларувала багатьма заявами своїх спікерів, зокрема митрополита Іларіона, керівника відділу зовнішніх церковних зв’язків, і заявами кількох ієрархів.
Але я вважаю, що недільна заява вселенського патріарха Варфоломія про те, що Константинополь ніколи не передавав Київської митрополії Московському патріархату на довічно, кладе край будь-яким ілюзіям щодо позицій обох сторін.
Тобто, з одного боку, всі усвідомлюють, що Москва не буде згідна і не піде на порозуміння з Константинополем у справі Української церкви. З іншого боку, Константинополь зробив настільки чітку заяву напередодні контактів у Москві, що таким чином його офіційна позиція є цілком доведена: Київська кафедра не передавалася Москві, вона перебувала, умовно кажучи, у тимчасовій оренді Москви. Це було зроблено в кінці ХVІІ сторіччя, коли Константинополь упав, коли через об’єктивні причини не міг ефективно керувати київською кафедрою. І тому на деякий час було погоджено можливість затвердження Московським патріархом київського митрополита при збереженні першості константинопольського патріарха над Київською кафедрою. І саме його ім’я повинно було поминатися в усіх церквах Київської митрополії першим перед московським патріархом. А оскільки всі церкви київської традиції, які підпорядковані Москві, не роблять цього, тобто не виконують умов томосу 1686 року, є всі підстави уневажнити томос, таким чином задекларувавши беззаперечну зверхність Константинополя як церкви-матері в сенсі духовної опіки над Україною і вирішити її долю, надавши томос.
Москва, звичайно, буде опиратися. Думаю, вона погрожує не просто невизнанням, а розколом і крахом усієї системи міжправославних стосунків. Але я би назвав це погрозами бандита перед тим, як якась велика справа буде звершена. Усі це розуміють і, в принципі, не бояться, бо якщо буде зроблений розкол, то він буде з вини Москви. І саме Москва опиниться в розколі і буде поза спілкуванням із основними православними церквами, зокрема з Константинопольським престолом.
– А які наслідки від надання томосу будуть, власне, в Україні? Чи УПЦ (МП) уже не зможе носити таку назву?
– Наслідком буде, по-перше, об’єднання. Сам процес отримання автокефалії спрямований на те, щоб сприяти об’єднанню українського православ’я. Якщо не всіх 100%, то абсолютної більшості тих, хто визнає примат власної оригінальної традиції і хоче бути у канонічній помісній церкві, яка перебуває в об’єднанні з усіма помісними церквами.
Зараз прихильники цієї ідеї роз’єднані у трьох юрисдикціях – у Київському патріархаті, в Автокефальній церкві і їх є абсолютна більшість також в УПЦ (МП). Завдяки томосу вони отримають можливість об’єднатися. Тому це процес на єдність, на знаходження порозуміння.
А якщо хтось не захоче об’єднатися, то, очевидно, він може створити нову церкву, яка буде прямо підлягати Москві. Наша Конституція і закон дозволяє це зробити. А яка назва буде – це вирішуватиметься вже після того, як буде зрозумілий томос. Є кілька законопроектів у Верховній Раді, які можуть регулювати це питання.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/71750/
