6
Молюски і креаціонізм
На одній сторінці, що популяризує науку, між іншим геологію, написали коротеньку замітку про амоніти: «Амоніт – камінь біологічного походження. Всі віднайдені амоніти – це закам'янілі залишки молюсків, які жили на Землі сотні мільйонів років тому». І додається відео, де вчені в горах видовбують з каміння амоніт, розбивають його, а там всередині гарний візерунок закам'янілого молюска... Ці молюски були величиною від декількох сантиметрів до 2,5 метрів. Варто лише додати, що амоніт – це не камінь, а вірніше називати його «скам'янілістю».
Ці молюски з’явилися в тріасовому періоді, жили в юрському періоді, а також в крейдовому періоді. Перший почався десь 250 мільйонів років тому, другий – десь 200 мільйонів років тому і закінчився приблизно 145 мільйонів років тому. Третій натомість почався відразу після юрського і закінчився десь 65 мільйонів років тому. Разом з кінцем крейдового періоду закінчилася теж мезозойська ера, яка власне почалася 250 мільйонів років тому і складалася з цих трьох періодів: тріасового, юрського і крейди. Умовно можна сказати, що мезозойська ера - це був час життя на землі динозаврів. Найбільш примітивні з них з'явилися власне десь 250 мільйонів років тому, останні почали вимирати десь 65 мільйонів років тому, а остаточно вимерли в палеогенному періоді, вже наступної, кайнозойської ери, яка, до речі, триває дотепер.
Проте, цікава дискусія почалася під тією коротенькою інформацією про закам'янілі молюски амонітів. Один коментатор, якийсь Максим Лукаш з Ялти, пише: «Это брехня им не более 4000 лет». На питання, звідки в нього ця цифра, відповідь була: «Із Біблії». На додаткові питання, що він мав увазі, наш Максим пояснив: «Если изучить Библию она делится на три эпохи от Адама до ноя 2000 лет от Ноя до рождества Христова 2000 лет от рождества до нас 2019 год. Всего нашей Земле чуть более 6000 тысяч лет. Потоп Ноя был доказан ученными, это произошло чуть более 4000 лет назад, так же они сказали, почему не было уничтожено путем разложения животные моллюски и т. д., а очень часто встречаются большими группами окаменелости. Это возникает при быстром погружении в земле. То есть это возникло при потопе Ноя...».
Там виникла ціла дискусія. Спочатку було враження, що Максим Лукаш «прикалується», потім виявилося, що ні, це типовий «креаціоніст» (у негативному значенні цього слова), тобто біблійний фундаменталіст, який трактує цифри з Біблії дослівно, а перші розділи Книги Буття – як історичний та науковий опис повстання світу. Ось ще один його пояснювальний коментар з тієї дискусії: «Наука – это доказанная теология, основанная на неопровержимых доказательствах. Миллионы лет, как мы слышим – это догматизм, чаще всего основан на эволюционном этапе времени, что не является доказанным, а значит не является наукой. Сам Дарвин в конце своей жизни отрекся от своего учения, но надо же чему-то верить...».
Тобто люди, які вірять Слову Божому, одночасно вважають, що це Слово перечить науці, тобто проводять своєрідний чорно-білий поділ: правда і неправда. Правда – це Біблія, неправда – це наука. Думка про те, що і віра, і розум повинні бути комплементарними, або як писав Іван Павло ІІ на початку Енцикліки «Віра і розум», повинні бути «як два крила одного птаха», якось така думка досить важко дається ось таким адептам «шести днів творіння» і «7,5 тисяч років від початку світу».
У зв'язку з таким типовим випадком спору між «креаціоністами» та «еволюціоністами», варто подати деякі загальні уваги щодо перших розділів Книги Буття, тобто тих розділів, де є мова «про початки»: світу, людства, перші кроки цього людства і т. д.
Про початки: Буття 1-11
Книга Буття класично поділена на дві частини: Бут 1-11 і Бут 12-50. Друга частина – історична з елементами родових легенд. Натомість перша частина, Бут 1-11, має своїм жанром «біблійний міф». Джерелом для цих розділів є міфологія Близького Сходу, месопотамська, єгипетська тощо. Досить чіткі відгуки у Книзі Буття видно з міфу «Енума Еліш», чи епосу «Атрахазіс». Зокрема, шумерські міфи зробили свій вклад у повстання Бут 1-11. На приклад, три єгипетські міфи стали основою опису сотворіння. Декілька месопотамських міфів, на приклад «Епос про Гільгамеша» чи «Атрахазіс» стали джерелом для історії про всесвітній потоп. Особливо «Атрахазіс» (вавилонською), або «Зіусудра» (шумерською), чи «Утнапіштім» (ассирійською) – це один і той же шумерський епос у різних народів, який майже покривається з Бут 2-9, в тім теж з історією потопу.
Спеціалісти, аналізуючи ці древні твори, побачили дуже багато подібностей у первісних віруваннях пра-ізраїльтян і сусідніх народів. Деколи навіть досить конкретні деталі дослівно взяті з тих сусідніх міфів, на приклад висилання птахів з ковчега, чи надавання першою людиною імен тваринам, створення людини з «пороху земного». І так майже з усіма деталями: створення жінки з ребра Адама, ходіння Бога по раю (саду), коли там «повівав вітерець» і т. п.
Іншими словами, текст Бут 1-11 – це ТЕОЛОГІЧНИЙ текст, а не ІСТОРИЧНИЙ, тим більше, не про якісь історичні події чи особи, про їхнє життя, вік чи інші перші непорозуміння між ними. Головна теологічна ідея тексту Бут 1-11 це та, що є один Бог, який все сотворив, видиме і невидиме, все творіння – добре, а людина – вінець творіння і образ Божий. Це і ввійшло у Символ віри. Крім того, з натхненого тексту знаємо, що Бог не створив зла, що люди «на початку» згрішили, за це втратили рай (безгрішність і святість), і тому страждають і потребують Спасителя.
В Новому Завіті, на приклад у Апостола Павла, Ісус Христос є «другим Адамом», який на відміну від «першого Адама», тобто «людини, що згрішила» і тому помирає, є безгрішним і привертає життя. Каїн – це архетип чи уособлення «злої і несправедливої людини», Авель натомість архетип «справедливої». Автор Євангелія від Йоана взагалі реінтерпретує Бут 1-11, подаючи свій знаменитий пролог: «На початку було Слово... Ним все повстало...».
Отці, які вже відчули, що в Бут 1-11 маємо справу не з історією, але з теологією, це були, на приклад, Оріген у ІІІ столітті, потім Августин у IV-V століттях, і які алегорично інтерпретували ці вірші. Августина, до речі, критикував за це його пізніший прихильник, Мартін Лютер, який волів у Бут 1-11 бачити дослівність. Лютер твердив, що все що тепер бачимо, так Бог і створив, при чому, як написано в Бут 1-11, так воно дослівно і відбувалося. І звичайно, шість днів. Подібно Кальвін обстоював історичність «Книги Буття», в тім Бут 1-11.
Один інтерпретатор з XVII століття, Ісаак Пейрер, написав коментар до Книги Буття 1-11, і висунув теорію, що там мова про «два створіння»: цілого світу і ізраїльського народу, і що існувало плем’я «перед-адамітів», з яких і мав жінку Каїн. Адам був батьком пра-ізраїльтян, але не всіх людей. Це одна з форм полігенізму, проте пояснює, звідки взялася жінка Каїна. Звичайно, тут автор теж розглядає Бут 1-11 історично, тому і видумує такі дивні гіпотези.
Щодо часу написання Бут 1-11, то це, найправдоподібніше, сталося десь в VI столітті до Христа, скоріше за все після Вавилонського полону, коли ізраїльтяни побачили там релігійність вавилонян, і вирішили на основі цього та власного передання, а також деяких нових роздумів автора створити свій «епос про початки», «Генезіс».
Звичайно, ще й сьогодні не бракує прихильників дослівності Бут 1-11, особливо розділів 1-3, звідси маємо «креаціоністів», які завзято борються з «еволюціоністами», і становлять предмет насмішок для науковців, як також знецінення релігії як такої, в тім теж християнства.
Еволюція і віра: деякі пояснення
Звичайно, не всі відразу (а дехто взагалі дуже важко) може зрозуміти суть вищесказаного, що фрагмент з Книги Буття 1-11 – це не про історію, а це про богослов’я. Що це не про факти, а це певна алегорія, образ, притча, складена з декількох частин, ціллю якої є образно представити читачеві певну правду про Бога.
Так, перші 11 розділів Буття - це алегорія, а не хронологія в історичному значенні цього слова. Звичайно, богонатхненість при цьому не заперечується. Варто однак пам'ятати про Formgeschichte, тобто про «історію форм». А саме в таку а не іншу «форму» зодягнули богонатхнені автори Слово Боже. Головне, щоб відрізняти форму від суті. Дехто, на жаль, це плутає, і тому не розуміє, між іншим, про що йдеться у такому підході до тексту Буття 1-11.
Крім того, належить пам'ятати одну фундаментальну річ, про яку чомусь мало хто пам'ятає: Біблія – це Слово Боже і слово людське також. Головне – не плутати одне з другим, і відрізняти одне від другого. Також, по-різному належить трактувати древні міфі і «біблійний міф». Біблійні автори, хоч і використовували часто ті ж самі форми, що і наприклад Гомер та інші міфописьменники, проте, на відміну від Гомера, писали під натхненням, і тому їм вдалося поміж тих різних форм вставити натхнене Слово Боже.
Говорячи про «форму», в даному випадку Буття 1-11, варто підкреслити, що Слово Боже проявляється не настільки поміж цю форму, як через неї, тобто в тих формах чи за посередництвом різних форм та жанрів. Один з постулатів Formgeschichte саме в тому, що форму не слід відокремлювати від змісту, і вже сама форма є носієм змісту і ключем до розуміння. Як на приклад розпізнавання форми (притча, чи псалом і т. д, легенда, міф) вже прокладає стежку до розуміння. Але цю форму належить інтерпретувати, коментувати, а не брати дослівно, і твердити, що «ось так воно все і є, як написано чорним по білому», бо сама форма не передбачає дослівного тлумачення.
Щодо перших людей, то той, хто скоїв первородний гріх, тобто якась людина, теж існував. Але напевно не 7,5 тисяч років тому, напевно не в околицях річок Тигр і Євфрат, напевно не називався «Адам» по імені, бо це збірне ім'я людини. «Адам» згрішив, тобто якась перша людина. У Біблії гебрайське слово «адам» означає: «людина», «особа», «хтось», «люди» і т. д. Тобто десь, колись, на самому початку, якісь наші пра-пра-предки згрішили.
Виникає питання: чи є все-таки щось з реальної історії в Буття 1-11? Проблема в тому, що історики не підтверджують про події, описані в Бут 1-11. По суті, Книга Буття звичайно, що говорить правду. Йдеться про форму. Бо сучасні історики не мають ЖОДНИХ історичних доказів всього того, що пишеться про Адама, про Каїна, про Ноя, про потоп, про Вавилонську вежу і т. д. Не говорячи вже про те, що Адам жив 7,5 тисяч років тому, тоді коли найстаріше місто світу, Єрихон, було побудоване 9 тисяч років тому. Хто його будував? Не мавпи ж! Або, наприклад, представники субарійської культури, що жили перед шумерами у Межиріччі 8 тисяч років тому – це були хто? Не люди? Бо Адама ще не було? Тому я і написав в кінці посту, про що йшлося ПО СУТІ у перших розділах Книги Буття, не зважаючи на подібну ФОРМУ опису, як то було у сусідніх народів.
Виникає однак інше питання. Текст, який міститься в книзі Буття є лише продуктом свого часу, спробою описати світ, а отже практично не має стосунку до реальної природи матеріального світу. Тепер питання: як такий текст може прояснити природу Бога, чому ми маємо довіряти йому в плані найважливішого «спасіння наших душ», якщо він явно застарів в плані елементарної фізики чи історії?
Відповідаючи на це питання, передусім варто лише зазначити одну важливу річ, якщо йдеться про текст Писання: у католицькій теології вже давно застосовується метод «і-і», замість «або-або». Тобто, це не так, що в Книзі Буття або лише дослівність, або лише міф. Або лише опис того, як було на початку, або брак такого опису, бо наука все вже спростувала. Книга Буття – як, зрештою, і все Святе Письмо – це Слово Боже І слово людське. Там є і опис сотворіння Творцем всього видимого і невидимого, поданий щоправда в алегоричній формі, і використані людські форми цього опису, доступні тодішнім авторам, тобто епоси про початки. Проте, ці форми не повинні нас зупинити, і ми не повинні з цього приводу сказати: У Бутті 1-11 вже не має Слова Божого, там лише міфи. Зовсім ні! Так як Христос промовляє до нас за посередництвом притч, і через притчі подає нам істинне Слово Боже, так і у Книзі Буття автор за посередництвом «біблійного міфу» доносить читачеві Слово Боже. «Біблійний міф» – це форма, це щось людське. Правда про Бога Творця всього, видимого і невидимого, і що все сотворене є добре – це Слово Боже, вічне і незмінне. Коротко кажучи, не текст застарів, подібно, як не може застаріти притча чи народна мудрість, застаріла натомість дослівність у підході до форми даного тексту, якою колись (та ще й тепер, як видно) деякі зловживали. Суть натомість, яка і є Словом Божим – та сама.
Що з цього виникає? Що сучасна теологічна думка відмовилась від «дослівної космології» і занурилась тільки в ідею створення світу Богом? Але ж, здається, це все тоді виглядає дуже загально, до того, що «світ створеним Богом чи має єдиного Творця» можна дійти і цікавлячись платонізмом, якщо ми зредукуємо Біблію тільки до рівня притч (можливо даних Богом, але лише притч), то в чому оригінальність Біблії? Хіба в Корані немає схожих думок, якщо його теж «очистити» від космології і культурних «забобон», здається у Ведах, якщо відкинути їхні сонми богів, теж буде єдиний творець.
Однак, не ціла Біблія – притча. У Біблії є різні літературні жанри, історичні в тому числі, тобто опис подій, які мають підтвердження в історії. Оригінальність Біблії в тому, що ВСЕ сотворене Богом – добре, що Бог не є творцем зла. Крім того, що доповнює потім Новий Завіт, Бог не перестає бути Творцем, Він продовжує творити, тобто творіння не «було колись створене», лише процес творіння відбувається дотепер і відбуватиметься до кінця світу... Не говорячи вже про те, що нічого дивного в тому не має, що багато елементів в основних світових релігіях часто є подібні. Це ранні Отці Церкви називали «насінням істини», що розсіяне одним і тим же Святим Духом по цілому світі, поза християнством і перед ним теж, і ця спільність є теж підставою діалогу між представниками різних релігій.
Існує ще така проблема. Теорію еволюції використали свого часу комуністи, щоб доказати, що «Бога немає і бути не може». І в той же час повідали, що якимсь дивом все живе і матеріальне постало по-суті з нічого. Я згоден, що багато чого із серії «звідки все пішло» поки невідомо. Тоді чому відкидати теорію креаціонізму як антинаукову і приймати за наукову теорію еволюції?
Так, «теорія еволюції без Бога» – це те, з чим Церква не погоджується. Особливо в перспективі логічного розвитку всього живого, що не може відбуватися у результаті «сліпого випадку», чи якогось законів, які невідомо звідки взялися і чому існують. З іншого натомість боку, креаціоністи твердять, що світу 7,5 тисяч років, і що не було ніяких змін у творінні: все, як Бог сотворив на початку, так і залишилося до наших днів – ось у цьому проблема, бо це повністю перечить даним геологів і інших науковців. Натомість теорія еволюції цілком співставна з правдою про сотворіння світу Богом, про це і папа Франциск кілька років тому говорив, і його попередники теж.
Креаціоністи часто критикують теорію еволюції, бо вона «не відповідає Біблії». Вони твердять, що Біблія не заперечує науку, але навпаки – нібито все більше біблійних фактів з кожним роком підтверджується науково, а інформацію стосовно еволюції багато вчених піддає сумніву, отже вона на 100% не є точною, як мінімум.
Ну, таким чином розмити можна все що завгодно... Але так не можна! Чи креаціоністи хочуть переконати весь світ, що йому лише 7,5 тисяч років? Чи що Бог творив світ дослівно за 6 діб, кожна з яких мала 24 години? Чи що не було впливу сусідніх народів на форму написання перших розділів Книги Буття? Крім того, такі ідеї креаціоністів йдуть абсолютно в розріз з науковими даними, між іншим, віднайдення кісток тварин, яких находять, і яким десятки мільйонів років. Твердження креаціоністів про «7,5 тисяч років світу» – це ніщо інше, як повне розмиття даних науковців?
Інколи креаціоністи говорять, що «наукові дані» є теж предметом віри. Наприклад, люди «вірять, що динозаври жили 100 мільйонів років тому» і т. д. Проте, наукові дані – це не одкровення. Бог дав людині розум, щоб сама до цього доходила. До чого не можна дійти розумовим шляхом, те і дається в Одкровенні. В те, що там щось існувало 100 чи 200 мільйонів років тому не треба вірити, бо це не Об’явлення. Це наукові дані, які верифікуються і уточняються, але напевно не є предметом віри.
Коротко кажучи, віра не повинна суперечити розуму, в даному випадку науці. Не можна «в ім’я віри» нівелювати наукові дані, або взагалі ставити їх на той самий рівень, на якому стоїть віра, тобто, що науковці також вірять у те, про що говорять. Це є звичайна нісенітниця. Науковці оперують доказами і фактами. Коли доказів і фактів їм бракує, вони говорять про «гіпотезу». Коли вже цих доказів достатньо, мова вже йде про «теорію», яка має дуже велику вірогідність. І це все належить брати до уваги, коли розглядаємо у святому письмі історичні дані чи космологічні дані, як от «історія сотворення світу і його початків». Зрештою, еволюційна теорія ніяк не завадила вірити в Христа ні Тейяру де Шардену, ні Феодосію Добжанському, ні Френсісу Коллінзу. Бо Бог, який є подателем, як віри, так і розуму, не може перечити сам собі. А отже, нашим завданням є ці дві сторони людського досвіду гармонійно поєднувати в єдине ціле.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/75237/
