0
Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба написав у себе на сторінці 12 березня 2019 року між іншим наступне: «Сьогодні я хочу підняти питання, яке часто викликає серйозні дискусії в суспільстві. І недарма, адже це питання ставлення до дитини, яка ще ненароджена. Ці дискусії точаться в усьому світі. І думки кардинально різні». Крім того, він висловив свою позицію в даному питанні: «Дитина в утробі матері чи народжена не має права вибору. І завдання держави дати це право вибору дитини, а не повертатися до середньовічних часів, коли дитина була власністю батьків. І вони могли визначати жити цій дитині чи ні… Особисто для мене це індикатор того, наскільки ми є цивілізованим суспільством…». Проте в кінці завершив так: «Я розумію, що є різні думки щодо переривання вагітності і буду радий їх вислухати в коментарях».
Відгукнулося багато людей, більшість підтримала уповноваженого з прав дитини, проте з’явилося і декілька ектремістів, зазвичай з когорти радикальних феміністок. Я теж написав свій коментар з цього приводу, в якому подав таку думку:
«Йдуть дискусії про те, чи в лоні матері людина, а отже хтось інший, чи лише зародок, а отже частини її тіла. З правової точки зору, поняття «людина» починає функціонувати враз з народженням. Натомість, як відомо з історії, право не завжди має неомильну інтерпретацію дійсності, і тоді його змінюють, достосовують, враховують нові дані. ЩО (чи ХТО) є в лоні жінки – про це тривають дискусії, а отже не має остаточного рішення, як от, що людина після народження – це людина і має свої права, в тім теж право на життя. А тому, якщо тривають дискусії, і для всіх не очевидно, що там носить у своєму лоні мати, і невідомо отже, що це таке – тому і не слід робити абортів, бо НЕВІДОМО, чи ми втручаємося у тіло жінки чи вже в тіло іншої людини. Поки невідомо, має бути мораторій, бо людське життя – це не лотерея».
Це відразу скоментувала якась пані під псевдонімом «Хельга Бо», пишучи, між іншим, наступне: «…Жінка не повинна нікому жертвувати своїм правом, бо якісь чоловічки (які навіть ніколи не народжуватимуть і обмежені в такій функції) хочуть свої «дорогоцінні» гени продовжити. Аборти завжди були, і завжди будуть. Чоловіки звісно можуть влаштувати черговий геноцид жінкам. Але в кінці кінців вони ніколи вже не зможуть реалізувати свої злочинні прагнення репродуктивного насилля над жінками. Це наші тіла, і ви не в праві не те що висловлювати свої злочинні думки, а навіть роздумувати над тим, що з ними робити. І повторюсь. Як би ви не пінились, аборти будуть. І тут крапка».
Ось такий, «толерантний» підхід до дискусії: жодних дискусій, аборти є і будуть – і крапка. Ну і типове для представниць різних «мізогінних груп», тобто античоловічих, висловлювання про «злочинних чоловіків». На що я був змушений сказати: «Пані, не діліть людство на «хороших» і «поганих», на «злочинців» і «мучеників», тобто на чоловіків і жінок... Повторюю, якщо ви не почули, йдуть дискусії, чи аборт – це вбивство ІНШОГО, чи це операція на ТІЛІ жінки. Ви зайняли другу позицію. Не накидуйте іншим, в тім теж жінкам, своє бачення. Лише включайтеся в дискусію, а не пробуйте по-насильницьки пропихати свою позицію. Бо «крапки» ще немає у цьому питанні. Ви теж колись були живим ембріоном, і слава Богу, ваші батьки не поставили на вас крапки… Звичайно, можна по-диктаторськи тут комусь накидувати, що «це не дискутується». Але ми не в Ірані і не в Саудівській Аравії, так що хочеться вам чи ні, але дискутується. А якщо ви особисто дискутувати про це не хочете, лише ставити «крапки», то навіщо ви тут коментуєте? А тому дійсно, бувайте з Богом!».
Однак пані Хельга Бо не заспокоювалася: «Я вам ще раз повторюю, це не тема дискусії, тому я не дискутую. А стверджую, що аборти завжди були і будуть, не хочеш робити не роби, а хочеш роби. От тільки вирішувати це тим і ЛИШЕ тим, хто народжує, а не тим хто ХУ. КРАПКА». І далі закінчила: «Ви жінка? Можете народити? Нічого жінкам розказувати чи навіть дискутувати про те як би це їхнім тілом розпорядитися!... До речі, бога не існує! Не несіть маячні». Потім ще раз була згадка про «неіснуючого бога», про хрестові походи, про теракти, які завжди робляться в ім’я релігії, і ніколи атеїстами (?), про чоловіків, від яких всі біди, про рабство жінок, про релігії, які «всі мізогінні» і т. д. І нарешті, пані атеїстка-чоловіконенависниця самозабанилася.
Звичайно, кожний має право на свою думку. Але ось така представниця радикального фемінізму якраз і є доказом, наскільки членкині цих організацій прагнуть диктатури і заборон: у дискусійних питаннях вони ставлять «крапку» і «тут немає дискусій», на релігію вішають свої «мізогінні» ярлики, на чоловіків – всі біди жінок і взагалі світу, а з ненародженими дітьми (чи як вони це називають) – це жінці вирішувати: робити аборт чи ні. І всі, хто пробує про це говорити, чи дискутувати, чи висловлювати якусь іншу думку, оголошується автоматично ворогом і «мізогіном», тобто «жінконенависником».
Головне тут ось в чому. Звичайні дискусії з такими психічно зраненими і емоційно незрівноваженими особами мало що дадуть. Тут належить об’єднуватися нормальним людям, жінкам і чоловікам, і не дати себе втягнути в це «болото» і в ці дурні емоції. Але для цього потрібно мати серйозні аргументи, оперувати науковими даними, по можливості говорити мовою цих же своїх опонентів, але без ненависті. Можливо, не приводити біблійні аргументи, які дражнять цих представниць і представників «мізогінних груп», але базувати аргументи на антропології, на правах людей, а у випадку ненароджених – на тому, що «крапка» в цьому питанні ще не поставлена, що дискусії не закриті, що диктатура тут неприйнятна.
Питання абортів – це складне суспільне питання. Причин цього явища дуже багато. Християни повинні випрацювати якийсь механізм, як зарадити цій проблему, або – принаймні – зменшити її. Тут звичайна критика цього явища не допоможе, подібно як і звичайні «анти-аборційні марші». Бо це боротьба з наслідками, а не з причинами. Належить дослідити причини абортів і на цьому сконцентрувати свою увагу: що тут можна зробити, щоб цього ганебного явища стало менше. І не знеохочуватися ось такими радикальними і ворожо наставленими особами. Їх вже майже не переконаєш (хоча, у житті все можливе), а справу належить вирішувати не стільки дискусіями (вони, правда, теж потрібні, особливо, для «утвердження тих, що вагаються»), але діями. Такими діями, які дають шанс народитися зачатій людині.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/75145/
