«Кирило Королевський та дом Ламбер Бодуен: дві візії єдності Церкви на початку ХХ століття: «уніонізм» vs «екуменізм»

26.05.2018 19:22 3

24 травня в рамках відкритих семінарів філософсько-богословського факультету УКУ відбувся черговий захід – виступ Тараса Курильця, докторанта УКУ, координатора дистанційної програми Інституту екуменічних студій, який представив тему «Кирило Королевський та дом Ламбер Бодуен: дві візії єдності Церкви на початку ХХ століття: «уніонізм» vs «екуменізм».

Подаю свої нотатки на основі доповіді, а потім подальшої дискусії довкола неї.

Отець Кирило Королевський (1878-1959) більше відомий поціновувачам історичної літератури як автор книг, які українською мовою вийшли кілька років тому у видавництві «Свічадо» - «Уніятизм», «Митрополит Андрей Шептицький». Француз Жан Франсуа Жозеф Шарон (справжнє ім’я й прізвище о.К.Королевського), який в процесі своєї релігійної ідентифікації «захопився» мелхітським обрядом, був висвячений у Лівані патріархом Антіохії на священика. Ж.Шарон покидає там служіння за дозволом патріарха і по поверненні у Францію часто відвідує російський православний храм. Під час однієї з численних поїздок в Східну Європу, зокрема й в тодішню частину України – підавстрійську Галичину, зустрівся з Митрополитом Андреєм. З 1909 року стає працівником Ватиканської бібліотеки і трудиться в Конгрегації для Східних Церков на різних становищах.

Дом Ламбер Бодуен (1873-1960), бельгійський монах бенедектинсього ордену, професор богослов’я в Колегії св. Ансельма в Римі, в 1925 році заснував бенедектинський монастир візантійського обряду в місцевості Амей в Бельгії, який був перенесений згодом в Шевтань. В 1920-х роках усунений від управління монастирем, але служить ченцем в різних монастирях Франції. Поновлений на становищі у монастирі в Бельгії в 1950-х роках.

«Уніонізм» (сучасною мовою – це «уніятизм», однойменна назва книги К.Королевського) як офіційна позиція Католицької Церкви до II Ватиканського Собору. До її створення причетні папи Лев XIII, Бенедикт XV, Пій XI. Вона передбачала, що «відділені» християни вирішать індивідуально чи колективно повернутися до її лона.

Водночас мала місце подвійна політика Ватикану у ставленні до Східних Церков – поціновування Східних християнських традицій і система «уніонізму» щодо християн східного обряду.

Нові радикальні зміни в перші десятиліття XX ст. на теренах Російської імперії (революція 1905, 1917 років, згодом більшовицький переворот і переслідування Російської православної Церкви) активізували серед католицьких діячів і богословів наміри щодо започаткування католицької місійної діяльності в Росії.

До 1905 року перехід з православ’я на інше віровизнання вважався злочином. Потім це скасували «Указом про посилення віротерпимості». Після встановлення більшовицької влади шанси на поширення католицької місії були дуже мінімальними. У ватиканських колах хибно вважали, що радянська влада довго не протримається, а православна Церква буде знищена.

З поміж трьох стратегій Святого Престолу «католицького проникнення» в Росію виділимо ту, яку розробили Митрополит Андрей, о.К.Королевський та ін.: залучення великих монаших орденів Заходу як допомога у формації місцевих священиків і утворення спільнот ГКЦ в Росії. Отець Кирило Королевський був переконаний, що процесі «навернення» Росії треба використовувати винятково східний обряд (в широкому значенні цього поняття, не лише як літургійні практики). Велику роль покладали на монахів західного обряду, які повинні би були прийняти повністю східний обряд, а згодом й російську традицію. При цьому Митрополит Андрей бачив перспективу «масового навернення», як наприклад, християнізацію Європи, і в його візії «навернення» Росії було можливе в далекому майбутньому через м‘яку силу ідей, поступову працю тощо. На переконання Митрополита Андрея, орден бенедектинців міг би найкраще надаватися для служіння у східному обряді.

Бенедектинець дом Ламбер надихнувся зустріччю з Митрополитом А. Шептицьким в 1921 році. Розробив спільно з ним в 1925 році статут «Конфедерації східних і західних монастирів первісного монашого чину за всіма «правилами Отців». У візії Митрополит Андрея центром Конфедерації мав стати монастир «Студіон» у Римі. Його організацією мав би зайнятися дом Бодуен, але співраця з українським ієрархом була розірвана, бо, за словами о.К.Королевського, дом Бодуен мало розумівся на християнському Сході.

В 1928 році Комісією «Pro Russia» було видано документ, де Амею було приписано займатися лише «поверненням Росії до Церковної єдності». Дом Бодуен подав у відставку, адже він організував монашество в Амей у двох обрядах, вів діалог з лютеранами й англіканами і навіть видавав журнал «Іренікон». В монастирі Амей після усунення дом Бодуена сталося навернення декількох братів на православ'я, один з них був Лев Жиллє. В 1931 році з’явилася нова заборона працювати на загальнохристиянську єдність і вимога зосередитися на відкритті монастирів в Росії. Листування між о.К.Королевським і дом Бодуеном дає підстави для висновку, що їх відносини є своєрідним зіткненням двох світів: о. Королевський залишається вірним тодішнім ідеям ватиканського уніонізму, дом Бодуен представляє ідею про християнську єдність радше у термінах Другого Ватиканського Собору. Це підтвердив в майбутньому й св. папа Іван XXIII, який був особисто знайомий із дом Бодуеном.

В контексті візій єдності Церкви на початку XX ст. ще є ціла низка постатей Католицької Церкви, діяльність яких заслуговує на окремий аналіз.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/71262/

Следующая новость
Предыдущая новость

Блюда грузинской кухни с доставкой на дом в Харькове Ракетки для тенниса На Херсонщине духовенство обвинило главу сельсовета в намерении передать фирме с российскими корнями землю, на которой стоит храм УПЦ КП Организация вывоза мусора контейнером Последний айфон со скидкой

Публикации