0Про суспільство вільних громадян розпочали говорити ще Платон і Арістотель, а в часи відродження обдумували просвітителі, а згодом його старалися зрозуміти і в часи встановлення сучасних демократій. У чому причина, що в час формування демократичних інституцій говорити про формування громадянського суспільства?
Ще древні греки побачили визначили кілька слабкостей демократичного устрою: політичні партії, що боряться за владу, часто стараються маніпулювати своїми громадянами, створюючи штучні конфлікти. А лідери, що отримали владу, приймають такі закони, при яких вони б затвердили своє право панувати, обмеживши права і свободи громадян. В усі інституції вони стараються поставити не чесних і мудрих, а контрольованих осіб: від силових структур, до судів та медіа. Таким чином, створюючи псевдо-демократію: вибір без вибору. Тоді не народ стає джерелом влади, а інституції влади приватизовують право на владу навіть у найкращих демократичних системах.
Така ж ситуація породила і революції в Україні, коли влада закрилася сама в собі для особистого збагачення та панування, а не виконувала місії служіння для народу. Ми можемо спостерігати руїну основних суспільних інституцій, такі як сім’я, місцеві громади, середній клас. В тому полягала основна проблема циклічного занепаду та багатьох реформ, що люди, після революцій, в побуті і в житті продовжують користуватися послугами тих установ, власниками якими є ті ж, хто і створює різні схеми, при яких деформували місію: особисте панування замість служіння суспільному добру. А ті ж, хто і створював проблеми, то очолювали проведення реформ.
Чи є в Україні “громадянське суспільство”?
Громадянське суспільство завжди було навіть під час тоталітарних режимів. Завжди були спроби створення незалежних рухів, спілок та організацій, які були незалежні від існування державних органів. Навіть ті ж, що були засновані і фінансовані державою, такі як спілки письменників, поетів, інтелігенції чи церкви, теж виходили з під впливу держави в різні моменти. Це було на прикладі й Радянського Союзу. Тоталітарна система не задовільняла й нижчі ешелони комуністів, а крім того, утворювалися паралельні середовища такі як “цеховики”, які підпільно виробляли різні товари і послуги, які були більш якісні, аніж на державних підприємствах.
Незважаючи на тотальний контроль, держава не могла повністю вплинути на родини, які зберігали традиції та обряди, культуру та ідентичність. Все це посприяло для проголошення незалежності.
Громадянське суспільство було одним з рушієм двох революцій в Україні. Серед них: середній клас підприємців, церква, рухи добровольців, спортивні та патріотичні організації, освітяни, інтелектуали, регіональні еліти. Крім того, досі детально не досліджено вплив на революції та на формування нових громадських рухів останньої хвилі мігрантів, кількість яких досягає до 10 мільйонів. Саме вони “годували” свої родини та забезпечували їхній добробут незалежно від державних соціальних програм чи законів. Можна видумувати різні ідеї, але людина змінюється, коли побачить інші країни та їхній добробут, і запитає себе: чому в нас така ж демократична Конституція, але в них закон працює ефективно, а у нас ні? Тому що проблема не в написанні законів, а у наявності еліти та провідників, що бажають добра своєму ж народу та максимально дотримуються взятих на себе обов’язків. Крім того, громадянське суспільство в європейських державах має функцію ревізії і контролю, що не дозволяє багатьом зловживанням. Як не дивно, для формування громадянського суспільства сприятиме безвіз з Європою, коли громадянин матиме змогу порівняти системи та ефективність закону. Дуже допомагають різні програми обміну досвідом та навчання, взаємозв’язки між різними неприбутковими організаціями, співпраця по захисту прав людини і так далі. В Україні це все розпочалося ще з 1991 року і триває досі. Не можна сказати, що цей етап вже завершено: навпаки, він триває постійно, відповідаючи на різні виклики. Насправді, сказати, чи сформоване у нас громадянське суспільство, не є простим.
Активні громадяни досі не зуміли досягнути визначних високих результатів, а, зокрема, головну ціль - це демонополізація усіх сфер життя: від медіа до енергетики.
Медіа і громадянське суспільство
Одним з головних рушієм для просування ідей громадянського суспільства є інтернет. Сьогодні важко уявити молоду людину, що не користується інтернетом для пошуку інформації. Як не дивно, основним маніпулятором досі є ТБ, яке ставить акцент на пошук емоцій, але не навчає робити аналіз подій, ідей та осіб. Крім того, є проблема перенасичення інформації через інтернет-ресурси теж, зокрема системного поширення напів-правди чи фейків, які є частиною інформаційної війни, ціль якої - це зруйнувати здорові цінності та побудувати культуру солідарності заради монопольного панування.
Тому одним з рушієм для формування громадянського суспільства має стати забезпечення права на правду та встановлення відповідальності за інформацію.
Визначення громадянського суспільства дають як сукупність недержавних організацій, які висловлюють і захищають права, волю та інтереси громадян. Перш за все, це природні інституції: сім’я та громада, а також різні об’єднання за інтересами та хобі. Крім того, сюди Крім того, сюди часто входять ті, хто програв політичні перегони.
Не слід плутати термін “громадянське суспільство” з терміном “суспільством”, яке охоплює усім жителів певної країни чи території. “громадянське суспільство” – це перш за все, організоване активне громадянство.
Громадянське суспільство орієнтоване на якість і мудрість, тобто на людину, яка думає своєю головою
З одного боку, активне громадянство дуже потрібне для державних установ, особливо в час криз, коли потрібна “патріотична праця чи самопожертва”, а з іншого, більшість державних установ це недолюблюють: добровольців та ідейних людей після виконання своєї місії часто “зливають” або “невтралізовують”, і знову влада повертається у руки попередніх або інших прагматиків, що вживають владу у своїх корисливих інтересах, формуючи виняткові права на владу та монополії. Чому? влада – це можливість реалізовувати свої фантазії за рахунок інших. У більшості випадків державна політика – це збирати податки і часто переходити межу - це розвивати дар клептоманії. Тобто ті ж самі політики спершу створюють проблеми, потім кажуть - ми знаємо вирішення цих проблем, але за ваш рахунок. Державна влада часто переходить межу: закон – це примус, і податки стають не просто оплатою за державний сервіс, серед яких безпека та забезпечення права, а постійними навантаженнями для утримання “еліти”, яка сама себе призначила. Таким чином відбувається криміналізація суспільства, тобто деформація місії: державні капітали не служать для суспільного добра, а для утримання та забаганок верхівки.
До політичних кіл і керівних органів приходять махінатори, які уміють створити політичну клептоманію, тобто, зуміти сформувати свою ідеологію так, щоб безкарно жити за рахунок інших. І це незважаючи на “соціалістичні чи ліберальні устрої”: “ліві” бачать сенс засісти у владні інституції, всі доходи збирати у державну казну і використовувати все на власний розсуд. А ліберальні коли передбачають вільне переміщення капіталів, при якому монопольне становище починають займати банки, а не суспільні установи.
Тому найбільші мислителі вбачали кілька функцій в формуванні громадянського суспільства. На Заході, на відміну від східних систем, вбачали доцільність у формуванні різних організацій, які б мали контролювати інституції влади. Бо визначення просте: держава створюється не для того, щоб побудувати рай, а для того, щоб життя тут не перетворилося на пекло.
Друга роль громадянського суспільства - це створення системи взаємної безпеки, зокрема і проти самих же державних інституцій, що можуть бути приватизованими різними політичними кланами.
Третя роль громадянського суспільства - це право на правду та гарантії приватної власності. Активні громадяни, завдяки праву на правду, можуть аналізувати державні закони свідомо та відкрито на їхню доцільність - це створені вони для суспільного блага, а чи просто є лобіюванням вузьких інтересів.
Громадянське суспільство – це перш за все, показник ефективності самих же державних органів. Бо як показує досвід, чим нижчий рівень розвитку громадянського суспільства, то тим більші монополії та колонії. Чисельність осіб, що задіяні в громадянське суспільство, переважно не є високою. У найбільших демократіях досягає до 20 %. Але якщо державні закони виконуються усіма (бо закон передбачає примус та покарання), то в участі у організаціях громадянського суспільства - це добровільна справа кожного щодо рівня та обов’язків. Можемо побачити на прикладі історичному: навіть в умовах тоталітарної системи, СССР, заснування навіть одної спілки (наприклад, Гельсинська спілка, дисиденти), це був виклик усій системі. Завдяки їм було продовжено боротьбу проти тоталітаризму, яка закінчилася крахом СССР, але переважне число старої номенклатури спокійно працювала вже в системі незалежної України, або і очолила її. В той час, коли дисиденти отримували великі терміни ув’язнення та не отримали жодної компенсації сьогодні. Лише деякі з них стали політичними чи суспільними діячами. В Україні завжди існувало поняття громадянського суспільства (віче, козацькі ради, громади, Кирило-Мефодіївське товариство, народовський рух, кооперація і т. д.).
Громадянське суспільство компенсовувало своєю діяльністю ті сфери життя, де державна політика була відсутня або деформована. Воно подає напрямки та корегує державний розвиток. Однією з характерних рис громадянського суспільства - це не хаотична діяльність різних індивідуальних мислителів чи діячів, а спроможність праці з громадою та в громаді, пліч-о-пліч з однодумцями. Той, хто визнає принципи громадянського суспільства, має бути здатний до взаємного діалогу та до здорових компромісів.
Дуже важливим аспектом громадянського суспільства - це створити передумови для висловлювання особистих думок. Свобода слова - це запорука формування вільної та творчої людини.
Для учасників та прихильників громадянського суспільства - це формування системи вільної та незалежної самореалізації. Як показує практика, чим вища культура громадянського суспільства, чим вища самовідповідальність активних громадян, тим більше потребують форми влади, при якій вона виконує функцію не планування розвитку, а створення системи внутрішньої та зовнішньої безпеки. І навпаки, чим менший рівень прихильників та учасників громадянського суспільства, тим більше виникають монополії держав, розвиваються ідеології ролі державних інституцій (комунізм та соціалізм), а люди чекають на певних “соціо-політичних” месій замість того, щоб зібратися разом та зробити ті справи, які є в їхніх силах. Типовим прикладом є період українського історії Західної України з 1848 до 1939 рр.: Люди вийшли з панщини, але панщина не вийшла з них”. Спершу надіялися на реформи цісаря, і втрачали час. А потім взялися під проводом інтелігенції та священства відбудовували Західну Україну, породивши період національного відродження під проводом Андрея Шептицького. Завдяки йому, вже в період 1914-1939 рр. Галичину називали “громадсько-кооперативною республікою”, тому що у всіх сферах життя були засновані паралельні до державних інститутів різні організації, які краще відповідали інтересам людей.
У сучасній Україні В 90-тих роках багато представників інтелігенції бажали підмінити поняття “нація” на “громадянське суспільство” як пріоритет для формування культури та ідеї суспільних відносин та соціо-політичного розвитку. Проте не завжди вдало. Громадянське суспільство добре розвивається лише там, де є міцна інституція родини та сім’ї, культура діалогу та діяльності місцевих громад, та промоції солідарності між різними професійними та соціальними групами. І так чи інакше: ядром є нація. Іншою перешкодою є нездоровий консерватизм, коли люди на перше місце ставлять форми інституцій, які своє вже віджили, і для них їхнє банкрутство є занепадом усієї цивілізації, і забувають, що консерватизм - це дотримання цінностей на основі досвіду та науки, що показали і постійно показують свою доцільність та ефективність, але є відкритість до всього нового. Бо розвинуті народу живуть інноваціями, а відсталі народи традиціями, навіть не запитуючи себе - яка їхня місія чи роль. Бо велика трагедія багатьох людей та, що вони себе ніколи не запитали: а чого вони взагалі народилися на цей світ. В організації громадянського суспільства об’єднуються люди, які здатні до соціальною відповідальності та запитують себе: а що я залишу після себе своїм дітям? Який світ? Яку природу? Які перспективи?
Бо панщина може виникнути будь-коли…як писав Шевченко: неначе люди подуріли: німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть…
Є різні юридичні форми, що визначають громадянське суспільство: це волонтерський рух, профспілки, екологічні організації, освітні фундації, харитативні та благодійні, професійні, незалежні медіа, аматорський спорт та здорове виховання, кооперативи, асоціації по інтересах. Вони виконують функцію самоорганізації та противаги державним програмам. Крім того, громадянське суспільство виліковує та вирішує одну з причин людської бідності - соціальна ізоляція. Одним з сучасних прикладів в Україні - це ініціативна група “1 грудня”, яка зібрала релігійних та інтелектуальних авторитетів, що аналізували події та виклики в Україні. Не слід плутати з “псевдо-громадянським суспільством”, яке буцім-то є активним, але формує помилкові цінності та псевдо-інституції. У псевдо-громадянському суспільстві зацікавлені різні державні тіньові клани, що захопили владу та державні капітали. Через таку псевдо-стратегію вони невтралізовують здорові суспільні сили та створюють штучні конфлікти.
Організації громадянського суспільства стають майданчиком для формування альтернативних політичних лідерів та економічних інноваторів. Прикладом є Генріх Форд, Марконі чи Тесла, які йшли проти течії різних економічних чи наукових вчень того часу.
Громадянське суспільство може розвиватися в умовах сприятливої політики держави, або і всупереч неї. Основна характеристика - це участь людини, яка думає своєю головою. А на це здатне не більше 15 відсотків населення. Інші більше піддаються під вплив інших: від реклами до пошуку кумирів, які мають думати за них. Типова сучасна ситуація: кланові монополії в Україні не дуже є раді бачити громадянське суспільство, яке є основою для формування організованого середнього класу. Не політичні ідеології чи казки, а особи, що мають дар критичного мислення, творчі бізнесмени та науковці стають реформаторами та творцями нової України та промоутерами суспільного добра.
Справжні зміни розпочинаються з однієї чи кількох осіб, що об’єдналися та зрозуміли сенс та покликання їхнього життя.
Тому для формування громадянського суспільства потрібно усвідомити: як сказав Джон Кеннеді: держава розпочинається з тебе. Не питай, що держава зробила для тебе, а що зробив Ти для неї.
Зіновій Свереда
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/73232/
