Волонтер, пастор, кухар

05.03.2020 5:59 0

Волонтер, пастор, кухар

Єлизавета Гончарова

Журнал «Український тиждень», № 9 (641), 27 лютого 2020

У нього на стіні висить іменний прапор, червоно-чорний, а в кутку зірка Давида. Ну й позивний на івриті — Дава — теж на ньому. Каже, подарували друзі по зброї, які з 2014-го називали його бандерівцем. «Але там ще префікс по­переду, — сміється Дава. — Самі розумієте який».Як Даву звати насправді, знають тільки його близькі друзі. Бо в окупованому Донецьку в нього залишилися родичі, для яких його деанонімізація становила б реальну загрозу. У соцмережах він підписується Іцхаком Штерном, бо це його улюблений персонаж із кінофільму «Список Шиндлера». Пам’ятаєте того польського бухгалтера-єврея, який умовив німецького промисловця Оскара Шиндлера рятувати євреїв? Майже так само намішано і в долі Дави, бо він не тільки єврей із Донецька, а й протестантський пастор, волонтер, доброволець батальйону «Донбас», кухар у хоспісі для літніх людей, яких привозять із селищ у зоні бойових дій.

«Виїхали з Донецька навесні, коли ще був захоплений Слов’янськ, — неквапливо розповідає Дава. — Дружина до друзів у Часів Яр, а я до Києва. Бо натрапив на повідомлення, що в добровольчий батальйон потрібні помічники, щоб переганяти автівки від волонтерів на фронт. Так і почав ганяти машини, останню якраз до Іловайська. Мені, як цивільному, не дозволялося довго перебувати в підрозділі, тож я залишив її і назад. Уже потім мені розповіли, що ту машину розбили «Градами» під час виходу з котла. Думали, що і я загинув, бо в Києві її на моє прізвище записали».

Ми записуємо це інтерв’ю в очікуванні кіносеансу «Наших котиків» у прифронтовому Бахмуті. Людей традиційно небагато, але свої вже знають, що робити, — приходять, заздалегідь зібравши компанію, щоб сеанс не скасували через недостатню кількість глядачів. Дава дивується моєму запитанню, чому він поїхав на війну. Бо, каже, Бог так звелів: живіть на своїй землі та землю цю захищайте. Тому після року різноманітного волонтерства підписав контракт і відслужив майже два роки. Зізнається, що, на жаль, побачив в армії багато чого совкового. Каже, у добробатах на початку війни все було значно менш забюрократизованим, бо на передовій тримати зброю надійніше при собі, а не в спеціальних шафках, як того вимагає статут.

Але війна в будь-якому статусі — хоч добровольця, хоч контрактника — залишила в його душі глибокий слід. «Страшно не було, бо я не так релігійний, як віруючий, — каже Дава. — А от важко було, це правда. Коли друг твій поруч живий, а через мить уже ні. Багато втратив я на цій війні, когось навіть після демобілізації скосили хвороби. Ми там усі різні були: радикальний націоналіст поруч із євреєм, ісламіст в одному бліндажі з язичником, католики, православні. Але нас дуже міцно тримала спільна справа, бо прийшли добровільно захищати свою Неньку». Дава згадує один випадок перед самим Іловайським котлом. «Тоді офіційних капеланів ще не було, тож мене часто сприймали ще і як священика, а не просто як волонтера. Відчувалася тривога, і я запропонував усім, хто був у кімнаті, помолитися. Ми просто читали «Отче наш». Один хлопець взяв шматок мила і встромив у нього свічку. Вже потім ді­знався, що всі, хто в цей момент був у кімнаті, вийшли живими».

Сам Дава дістав поранення під Світлодарськом. «Куля дурна. А ви думаєте осколок розумніший?» — віджартовується, хоча тоді йому було не до жартів. Пораненого евакуювали до Слов’янська, а потім уже в столичному шпиталі робили операцію. Після одужання за медичними показаннями потрапити назад у військо вже не вийшло, тому зараз Дава офіційно пенсіонер і ветеран. «От якщо хтось вас спитає колись, а чи знаєте ви хоча б одну людину в Україні, якій нема на що поскаржитися, то сміливо кажіть: знаю! Це такий собі пастор у маленькому містечку на Донеччині, який втратив житло та налагоджене життя в Донецьку, але насправді так багато здобув!» — знову ніби жартує, але очі стають серйозними. Звісно, тільки дуже цинічній людині може здатися, що Дава має на увазі невеличку квартиру, яку вдалося купити в занедбаному Часовому Ярі через кілька років служби, і пільги УБД. Він цитує Біблію, каже, щасливий, що має віру, і зізнається, що насправді дуже переймається, коли бачить, як люди живуть виключно матеріальним: «А я за волю воював і волю отримав. І це моє щастя».

У мирному житті ветеран повернувся до свого пасторського служіння, а вся його родина постійно допомагає тим, хто цього потребує на війні. Дава часто буває в хоспісі, який створив і вже кілька років утримує його друг Євген Ткачов. У ньому доживають свої останні роки старенькі й хворі люди, яких волонтери привозять із покинутих прифронтових селищ. Хтось із них геть самотній, а когось війна зробила безхатченком. «Спочатку я когось направляв туди служити. Питаю — кажуть, ніхто не приходить. Бо складно там. Розмовляєш із бабусею за 90 років, а вона тобі: а мені 18! Хтось узагалі не розуміє, що відбувається навколо. З ними геть по-іншому треба: вислухати, а не читати великі проповіді, — ділиться Дава. — Тому став ходити до них сам. І якось потрапив на обід. Годують їх добре, дівчата-волонтерки готувати вміють. Але, знаєте, немає відчуття, що це домашнє, як для рідних приготоване. Тому й вирішив двічі на тиждень працювати там кухарем. Тим більше готувати я люблю з дитинства, це в мене від батька».

Кожну страву Дава спочатку «випробовує» на власній родині. Якщо всім сподобалося, вона переходить у меню хоспісу. А там об’єми майже промислові. Щоб нагодувати 40 людей, наприклад, борщем, треба дві великі 25-літрові каструлі. Рецепти в Дави нестандартні, але це данина обставинам: «Я жив у різних умовах, тому вмію з нічого зробити щось. Не було в нас у 1990-х цибулі, замість неї я клав картоплю, порізану соломкою й засмажену. І колір з’являвся потрібний, і смак кращий. Замість того щоб варити суп із фрикадельками, я роблю його з просмаженим фаршем — так старим легше їсти».

Про кулінарні шедеври Дави завжди з гумором розповідає керівник хоспісу: «Приїжджаєш додому після трудового дня, а дружина у від’їзді. Все, що вона наготувала, — борщ, гречку з м’ясом і суп гороховий, — уже з’їли. Тож сиджу і вибираю: пельмені, яєчня чи тушкованка? А тут в інтернеті фотки з хоспісівськими стравами! Ну й де справедливість? «Господар» їсть яєчню, а в «гостей» свинячо-курячий капусняк, бігос і трохи вітамінів. Як не подякувати другу-кухарю за винахідливість і працьовитість?». А сам Дава поміж жартами говорить про дуже важливі речі. Бо їжа для людини — це не просто споживання якихось продуктів. Це можливість відчути смак життя, майже стовідсотково втрачена для тих, хто опинився в хоспісі. Їжа для тіла інколи може бути й поживою для душі. Тому всі страви, які подає своїм підопічним шеф-кухар Дава, мають майже ресторанний вигляд. Жодних алюмінієвих мисок, у які накладають по черзі «перше, друге та компот»! Усе прикрашене зеленню, апетитне й красиве. Як каже Дава, люди повинні відчувати, що їх люблять, що вони важливі, що про них турбуються: «Це все нескладно, але дуже важливо. Можна просто покласти на стіл буханець хліба, і нехай беззубі старі намагаються його якось з’їсти. А можна завбачливо його подрібнити й подати до перших страв в окремій тарілці. Бо їм насправді не так багато для щастя й треба».

Дава згадує, як нещодавно до хоспісу приїздила його землячка Катерина Соколенко — військова медсестра родом із Федорівки, що неподалік Часового Яру. До війни вона брала участь у двох популярних пісенних конкурсах на телебаченні. Дуже колоритна й голосиста співачка з Донеччини тоді запам’яталася багатьом глядачам. «Катя, відірвавши день від своєї відпустки, приїхала до нас у Часів Яр і влаштувала концерт. Причому не в будинку культури і не на головній площі, а в нашому хоспісі. Бабусі й дідусі не тільки з вдячністю слухали, а й підспівували. Давно Катя не чула таких голосних вигуків «браво!», а старі так чудово не відпочивали», — розповідає Дава.

Дава не знає, чи побачить колись свій рідний Донецьк. Каже, зараз було б ніяково опинитися в тому місті, де створена поліцейська «держава» з підвалами, доносами та катуванням. Розповідає про власні плани, які пов’язані з допомогою дітям. І, звісно, запрошує якось заїхати на обід у хоспіс. Обіцяє, що буде смачно.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/79139/

Следующая новость
Предыдущая новость

Золотые крестики в Украине со скидкой Как выбрать надежное такси в Киеве Самое дешевое такси в Киеве Азартный отдых в казино Вулкан с круглосуточным доступом Качественная обувь для ваших деток

Публикации