ВОДОХРЕЩА І ТРАДИЦІЇ

19.01.2020 15:28 0

Вода завжди в історії людства посідала надзвичайне місце. З точки зору хімії – це всього лише H2O, проте з точки зору значення і приписуваній їй позиції вода інколи претендувала на місце «першої серед причин всього», чи як говорили древні греки – на місце «архе», пра-причини світу.

Особливо в релігійних обрядах різних релігій, причому вже з давен-давен, вона набувала сакрального значення. Особливо, в ритуалах омивання, очищення, відновлення. Так було в Древньому Єгипті, так було у Вавилоні, Греції, Римі тощо. Ті цивілізації вже канули в Лету, проте сакральне значення води залишилося в різних релігіях, таких як іслам, індуїзм чи юдаїзм. Ну і звичайно ж, у християнстві. Вода у християнстві має основоположне значення – нею хрестять, тобто за допомогою води, і ніяк інакше відбувається ініціація до християнської спільноти, коли через Таїнство Хрещення людина стає членом Церкви Христової.

Про значення і символіку води у Святому Письмі та в Церкві говорилося деінде (див. Вода як символ відродження, у книзі «Віра шукає розуміння», Київ 2019). Тут можна додати, що справді для християн, подібно як і в багатьох інших релігіях, вода символізує очищення, оновлення, відродження, одужання. Проте, її використання у християнстві традиційно простягається і поза саму людину: воду освячують, щоб нею окроплювати речі, предмети, образи, домівки і т. д. Часто таку освячену воду називають «свята вода». Сама по собі вона не має жодних магічних якостей, жодної «енергії», це та ж сама H2O, ба, взагалі ніяк не діятиме, якщо той хто освячує, чи той, кому щось освячують, не матимуть віри у Христа і у Його спасительну силу.

Воду для Хрещення також освячують. На Заході це називається «благословення води» (лат. «benedictio aquae»), на Сході – «водосвяття», або «освячення води» (гр. «гаґіазма»). Лише в екстремальних умовах можна використати для Хрещення звичайну, неосвячену воду, натомість при звичайних обставинах належить її перед звершенням Таїнства освятити.

В історії Церкви обряд освячення води для Хрещення відомий десь з ІІІ століття. Пише, між іншим про це св. Кипріян, єпископ Карфагену, в одному зі своїх Послань (Epistola 70, 1). Воду для Хрещення освячують чи то на Сході, чи то на Заході безпосередньо перед самим Таїнством Хрещення. На Заході, якщо це робиться у Пасхальну Ніч (Вігілія Пасхи), і коли тоді під час Служби хрестять когось, тоді цей обряд освячення води стає досить урочистим. Також вже в IV столітті з’являються офіційні літургійні тексти освячення води, що базувалися на літургійних практиках з кінця ІІІ століття, поширених у Єгипті. Можна про це прочитати у Євлогіях Серапіона чи в Апостольських постановах (кінець IV початок V століття). Але одне з перших свідоцтв освячення домівок святою водою маємо з ІІ століття – про це довідуємося з апокрифу Діяння Апостола Петра. Крім того, є цікава деталь, що на Заході до води, яку благословили для інших цілей, аніж Хрещення, починаючи з VI століття, додавали сіль. Взагалі, звичаї освячення змінювалися з плином часу. Наприклад, при освяченні храмів на Заході змішували колись воду, з сіллю, вином па попелом.

Якщо на Заході урочисте благословення води має місце підчас Пасхальної Вігілії, то на Сході особливо урочисте освячення відбувається на Богоявлення – Водосвяття. Як було сказано, кожне Таїнство Хрещення передбачає освячення води, якою власне хреститимуть, то при літургійному спомині хрещення Христа у Йордані цей ритуал стає досить багатим в літургійному і богословському сенсі. А богословський сенс такий, що це не стільки йорданська вода освятила Христа, але сам Христа освятив води Йордану своїм входом до ріки. Тому підчас цього обряду інтенсивно закликається Св. Духа, щоб Він зійшов на цю воду і освятив її. Так як Св. Дух в історії Церкви продовжує місію Христа на землі, то це в принципі заклик до того самого освячення вод, яке відбулося у Йордані за часів Йоана Хрестителя, підчас Хрещення Господнього.

Колись на Сході підчас свята Богоявлення, а вірніше у Навечір’я празника, хрестили нових членів Церкви, подібно як на Заході у пасхальну ніч. Тому і було складено досить урочистий і розбудований обряд освячення води, в основному приписуваний авторству Василія Великого чи його послідовникам, з пізнішими переробками. Пізніше Таїнства Хрещення підчас Богоявлення було все менше, воно могло відбуватися в будь-який час, натомість урочистий обряд освячення залишився. При чому, відірвання урочистого освячення води від Таїнства Хрещення настало вже в IV-V віках, як на Сході, так і на Заході. Тому відтоді воду освячували для інших цілей: для окроплення, благословення когось або чогось, ритуального обмивання тощо. На Заході з’явилася традиція поміщати на вході до храму кам’яні чи з іншого матеріалу асперсоріуми (лат. aspersorium), тобто ємності з освяченою водою, щоб замочити в ній пальці руки і перехреститися, ввійшовши до святині. Крім того, на Заході передбачений обряд освячення води на недільній Службі Божій (він є довільним, не обов’язковим), на самому початку Літургії, після чого священник окропляє цією водою вірних, присутніх на Службі. Цей обряд має нагадати вірним їхнє Хрещення і поєднаний з покаянням та очищенням від повсякденних гріхів.

На кінець, варто сказати, що для вірних освячена вода має велике значення. Звичайно, дехто прив’язує до неї якісь магічні властивості, хтось звертає увагу лише на зовнішній вимір Водосвяття, що проявляється на приклад в занурюванні в ополонці, водоймі чи річці. Інколи це набирає масового характеру народного фольклору з елементами забави, спорту чи ще чогось навіть мало релігійного. Тому варто, щоб пастирі в катехизах і повчаннях звертали увагу вірних передовсім на внутрішній характер урочистості Богоявлення і пов’язаного з нею Водосвяття, щоб відкривали християнам власне джерела їхнього християнства, яке було започатковане у Таїнстві Хрещення за посередництвом освяченої води, через що на кожного вірного вилилися потоки Божої благодаті, передусім для добра душі, її очищення і врешті спасіння, а не лише для очищення чи оздоровлення тіла.

Зовнішні знаки, такі як хоча б вода, мають в християнстві, як було сказано, велике значення. Дехто ці зовнішні матеріальні знаки відкидає, в ім’я «внутрішнього». Натомість, після Втілення Бога, коли «Слово стало тілом», і внутрішнє, і зовнішнє має значення. Головне, щоб не було перекосу лише в одну сторону, щоб не було наголосу лише на внутрішньому і відкиданню всього зовнішнього, такого як свята вода, святі мощі, святі храми, святі ікони, святі хрестики, образки тощо. А з другого боку – щоб не було наголосу лише на зовнішньому, бо це «примітизовує» віру, робить її поверховою, неглибокою, а часто навіть нехристиянською. Євангельська віра – це баланс між внутрішнім і зовнішнім, це гармонія між духом і матерією. Такий баланс і гармонія були і є у Втіленому Ісусі Христі, який є Емануїлом, «Богом з нами».

Опрацьований текст на: verbum.com.ua
https://www.verbum.com.ua/01/2020/continuity-of-the-tradition/holy-water/?fbclid=IwAR1FpN-qxbLoFc-E-t1CYIOlMWkAGWW5YpzKviUCowPzgi3Lc6GRoA6PFsw

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/78569/

Следующая новость
Предыдущая новость

Необычные люстры с абажуром европейского качества Лучшие фильмы ужасов на DIVAN.TV Что нужно для правильного выбора казино? Громаду Жовкви сколихнула неповага церкви УПЦ до загиблого в АТО бійця Промышленные и пищевые заливные формы из силикона

Публикации