СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО І ЕТИКА

25.05.2020 22:58 0

СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО І ЕТИКА

Чи ця репродуктивна технологія, якою є «сурогатне материнство», вважається недопустимою у Церкві? На сайтах, які пропонують послуги сурогатних матерів, іноді посилаються на біблійні приклади такої практики. Мовляв, перша дитина, яка народилася за програмою сурогатного материнства – це дитина Авраама і Агари, служниці Авраамової дружини Сари. У Старому Завіті згадується кілька випадків, коли бездітні жінки посилали своїх служниць, щоб ті народжували чоловікам дітей. Чи можна порівнювати, нинішню репродуктивну технологію із тим, що описано у Старому Завіті? Дехто навіть питає, чи народжена від сурогатної матері дитина може стати членом Церкви й бути охрещена? Чи батьки і сурогатна матір отримають Боже прощення?

***

Сурогатне материнство – це використання за певну плату або альтруїстично послуги третіх осіб, в даному випадку – жінок у дітородному віці, для виношення дитини батьків замовників, які з різних причин самі не в змозі або не хочуть цю дитину зачати природнім способом і також виносити. Сам термін походить від латинського слова «subrogare» що також видозмінюється у «surrogare» і описово означає «вибрати на чиєсь місце». У даному випадку йдеться про вибір іншої матері, або навіть ще конкретніше – іншої матки для поміщення в ній заплідненої in vitro яйцеклітини від генетичних батьків.

Сурогатне материнство і етика

Дискусії навколо цього явища показують, що суспільство поділене щодо моральної оцінки такої практики. Одні категорично засуджують це, інші натомість підтримують, причому ці останні діляться ще на декілька підкатегорій: хтось підтримує повністю, бо це вирішує проблему безпліддя і прагнення батьківства, хтось частково, що лише в дуже крайніх випадках це все-таки допустимо, хоча зазвичай краще не користуватися цими послугами. Ще інші за, але при умові, що сурогатне материнство не матиме комерційної складової, а лише альтруїстичну.

Про те, що з сурогатним материнством не все однозначно з етичної точки зору свідчать хоча б заборони на законодавчому рівні цієї практики в ряді розвинених і не тільки країн, передусім у більшості країн Євросоюзу. В деяких країнах дозволена така практика, але при умові некомерційного, тобто альтруїстичного, підходу. Загалом, немає одностайності ані у законодавствах країн, ані навіть у різних штатах США, ані серед різних релігій чи соціальних груп відносно цього досить нового біоетичного феномену, яким є сурогатне материнство.

Парадоксально, що сурогатне материнство з’явилося і почало практикуватися на хвилі повної емансипації жінок на Заході, проте багато феміністок вважають цю практику поневоленням і приниженням жінки через експлуатацію її тіла, за гроші чи навіть альтруїстично, а тому проводять різні акції проти цієї практики. Це той випадок, хоча і не частий, коли ініціативи лівих радикальних феміністок співпадають з думками правих консерваторів, в тім теж – християн. Ще в 1985 році канадська письменниця-феміністка Маргарет Етвуд написала роман «Оповідь служниці» (The Handmaid's Tale), який отримав багато нагород і описував якусь майбутню країну з авторитарним режимом, в якій було поширене, між іншим, насильне сурогатне материнство.

До речі, той факт, що у більшості країн Європи сурогатне материнство заборонене – це, в основному, плід діяльності феміністок в союзі з консервативними християнськими партіями. Щоправда, мотиви у цих двох груп часто відрізняються: якщо для більшості лівих феміністок, що виступають проти сурогатного материнства, це є «боротьба з патріархатом», який «віками використовував і експлуатував жінку і її тіло лише для репродукції», то для християн це є боротьба за гідність народження дитини у природній родині природнім шляхом. Проте, звичайно, не всі феміністки виступають проти сурогатного материнства, як зрештою і не всі християни.

Хоча практика «матерів у наймах» була відома ще в Стародавніх Греції та Римі, яких винаймали багатші родини патриціїв, а також це описується в деяких біблійних історіях, як хоча б у випадку історії Авраама і Сари та її служниці Агар, що народила для Сари від Авраама сина Ізмаїла, сучасне сурогатне материнство має досить істотну різницю від тодішніх практик: там мати була лише умовно сурогатною, бо давала свою яйцеклітину для народження дитини, яку потім передавала іншим. Тут натомість, у більшості випадків зачаття відбувається in vitro з насіння та яйцеклітини батьків-донорів, ця запліднена яйцеклітина поміщається до матки жінки, яка добровільно погоджується на це, виношує цей чужий їй плід, народжує дитину, передає її генетичним батькам і зазвичай отримує за цю послугу плату.

Проте варто тут уточнити, що в даному випадку йдеться саме про «матір-носійку», яка виношує чужу запліднену яйцеклітину, на відміну від «матері-замісниці», яка виношує свою яйцеклітину, проте запліднену насінням чужого чоловіка. В обох випадках з точки зору Католицької Церкви, яка зрештою не відрізняє ці нюанси, називаючи все загальним терміном «замісне материнство», йдеться про виношування людини в лоні матері, а отже відразу з’являються етичні питання щодо допустимості цієї практики. Тим більше, що є різні нюанси цієї практики, як наприклад, батьки, що мають змогу мати своїх дітей природнім шляхом, альтруїстично погоджувалися допомогти своїм безплідним друзям чи рідним. Або, коли жінка виносивши в своїй утробі генетично чужу їй дитину і народивши її, емоційно прив’язалася до неї підчас вагітності, і в результаті відмовилася передати її генетичним батькам-замовникам. Цю останню проблему стараються вирішувати нотаріально завірені договори перед початком процедури.

Проблему впливу на дитину, навіть генетично чужу, тіла сурогатної матері, ще повинні вивчити медики, психологи чи також біоетики. Хоча, здається, такий вплив є без сумніву: мати протягом 9 місяців віддає «частину себе» цій дитині, і не лише частину фізичну, але теж і психічну та емоціональну. Звичайно, все це можна в собі притупити, концентруючись лише на завданні: виносити і віддати замовникам. У всякому разі, порівняння зі звичайним донорством органів тут зовсім не адекватне, бо йдеться про нове життя, яке виношується в утробі і яке, як твердять психологи, вже починає розвиватися перед народженням, реагуючи на такий а не інший стан матері, яка її носить у своєму лоні. Ну і звичайно, фізіологи могли б теж дещо могли б роз’яснити про вплив тіла матері на тіло дитини в її утробі, коли то власне дитина в лоні жінки живиться її кров’ю, отримує протягом 9 місяців все життєво необхідне живлення з внутрішньо-маткового середовища даної жінки-матері. Так чи інакше, настає біологічно-психологічний зв’язок між матір’ю і дитиною (і vice versa), без огляду на брак генетичного зв’язку.

Дехто, щоправда, порівнює сурогатне материнство з «нянею», якій батьки доручають свою дитину, і яка її кормить і виховує. Проте таке порівняння досить маніпулятивне, з огляду на суттєву різницю між зовнішнім кормлінням і внутрішнім носінням «під власним серцем» дитини і потім її народженням. Також прихильники сурогатного материнства покликуються на деякі наукові дослідження відносин у родині дітей від сурогатних матерів з їхніми біологічними батьками, і що нібито немає якихось значних відхилень, в порівнянні з відносинами між батьками і дітьми, народженими традиційним шляхом. Звичайно, тут скоріше проявляється той самий механізм, як і при всиновленні: батьки стараються огорнути дитину любов’ю, не зважаючи на те, яким шляхом вона з’явилася у родині, дитина ж зі свого боку старається на цю любов відповісти взаємністю. Однак це і далі мова про результат. Сурогатне ж материнство – це засіб, і саме про етичність засобу, а не про хороший результат тут мова. Тому що хороші результати, як відомо, можна осягнути різними засобами, що не означає, що ціль виправдовує ці засоби. Про ускладнення для біологічної матері, які можуть настати в зв’язку зі «стимуляцією суперовуляції», яку проводять, даючи жінці ін’єкції гормональних препаратів, щоб видобути відразу декілька яйцеклітин для подальшого запліднення in vitro – це ще одна окрема і складна тема.

Перший випадок вдалого сурогатного материнства мав місце 1980 року у США, і потім воно розвинулося у багатьох країнах. Це сталося буквально два роки після того, коли 1978 року народилася у Великій Британії, у родині Браун, перша дитина, Луїза, зачата методом ЕКЗ, тобто шляхом штучного запліднення. Загалом, справи сурогатного материнства і штучного запліднення на сьогодні взаємопов’язані, і часто етичні питання одного переходять на друге.

На сьогоднішній день сурогатне материнство використовують безплідні пари, різні знаменитості, чи теж гомосексуальні чоловіки, що прагнуть мати генетично рідних дітей. При цьому, захищаючи такий спосіб батьківства, прихильники порівнюють його зі всиновленням дитини, а також, що це інколи єдиний спосіб безплідній парі мати своїх дітей. Як видно, наголос ставиться на проблемі пари, яка цю дитину хоче мати, натомість спосіб народження дитини і проблема материнства особи сурогатної матері не сильно розглядається з етичної точки зору – це трактується, як звичайна послуга для блага інших. Ну і звичайно, право дитини бути людиною, а не «комерційним товаром», також нехтується. Якщо ціль, тобто бажання бути батьками, є благородна, то вже засоби, якими ця ціль реалізується, викликає цілу масу питань. Починаючи від способу зачаття, чи надлишкових запліднених яйцеклітин, тобто ембріонів, від психо-соматичного стану дитини, яку виношує чужа їй мати, і до предметного трактування самого материнства як такого у випадку сурогатної матері.

Юридична та економічна складові відносно сурогатного материнства

З’являються теж юридичні проблеми у зв’язку з сурогатним материнством. У країнах, де воно заборонене, правним обґрунтуванням заборони, крім комерційного зловживання, є, між іншим, посилання на класичне римське право, яке про батьківство дитини становило: «Mater semper certa est; pater est quem nuptiae demonstrant», тобто «Мати завжди є певною, батьком є той, на кого показує подружжя». Йшлося про юридичну норму і батьківства і спадкоємства. Приміром, в Італії чи в Польщі лише та жінка є легальною матір’ю дитини, з усіма батьківськими правами, яка цю дитину особисто народила. Сурогатне материнство отже розглядається як свого роду «усиновлення», на яку належить досить довго оформляти документи. Проте, якщо б сурогатна мати народжувала на території цих країн, то саме вона буде легальною матір’ю, з усіма на неї правами, без огляду на те, чию генетично дитину вона виношувала. Ну і ще на додаток підлягатиме кримінальній відповідальності разом з біологічними батьками.

Також може бути проблематичним у деяких країнах визнання громадянства та легального статусу дитини, народженої від сурогатних батьків. Приміром, у США принаймні один з батьків дитини має бути її біологічним батьком, якщо вона народжується поза кордонами країни. В інших натомість, як хоча б у згадуваних Італії чи Польщі, а також у деяких інших, отримати громадянство даної країни буде дуже проблематично, так як воно визначається за громадянством матері, яка фактично народила цю дитину, а не за громадянством біологічних батьків.

Взагалі, якщо в одних країнах відбуваються дискусії про те, чи дозволити або заборонити сурогатне материнство, то в інших натомість тривають спори щодо економічної складової цієї практики. Наприклад, щоб дозволити таке материнство, але лише на альтруїстичних засадах. Інші ж вважають, що тут теж належить робити певні винятки, особливо коли мати не має економічного виходу, головне, щоб її рішення було свобідним, а не вимушене цим економічним тиском. Ще інші займають посередню позицію, що мовляв сурогатне материнство повинно бути безкоштовним, і лише кошти, які жінка витратила у зв’язку з вагітністю, повинні бути компенсовані. У всякому разі, проблема існує, і про неї дискутують до цих пір.

Говорячи про економічну складову цього явища, то не все так гладко, як здається на перший погляд: є послуга, є результат, є оплата. Часто з’являються різні нюанси, а навіть непередбачувані обставини. Наприклад, в договорі оплата зазвичай передбачена в кінці «процесу», а не на початку. Тобто коли сурогатна мати успішно справиться з умовами угоди згідно очікувань замовників, тобто якщо народить здорову дитину, тоді і отримає за це передбачені кошти. Якщо ж народить хвору, замовники зможуть відмовитися від неї. Хто платитиме за ускладнення під час вагітності чи народження, може бути не передбачено умовою. Так само як може оминутися в договорі пункт про можливий випадок смерті матері підчас родів і про компенсацію родині цієї сурогатної матері.

Щодо європейського законодавства, то Європарламент займався між іншим даним питанням ще під кінець 80-х років ХХ століття. 1989 року він видав дві резолюції, в яких ці справи регулюються. Перша резолюція називалася: «Resolution on the ethical and legal problems of genetic engineering» – це про юридично-етичні наслідки генної інженерії. Друга резолюція обговорювала питання штучного запліднення і мала назву: «Resolution on artificial insemination „in vivo” and „in vitro”». Коротко кажучи, резолюції позитивно відгукуються про різні сучасні наукові методи і технічні засоби, які можуть допомогти багатьом людям, однак належить брати до уваги також етично-моральні норми, які часто стоять вище, аніж ціль, яку людина прагне досягти за допомогою цих засобів. У резолюції про штучне запліднення сказано про недопустимість сурогатного материнства і тому заборонені будь-які його форми. Пізніше деякі країни ЄС допускали в своєму законодавстві сурогатне материнство, але лише альтруїстичне, інші натомість заборонили повністю.

Вчення Католицької Церкви про сурогатне материнство

Ще на початку 1987 року Ватикан від імені Конгрегації Віровчення видав документ під назвою «Інструкція про повагу до людського життя, що народжується та про гідність його передання. Відповіді на деякі актуальні питання». Цей документ відомий за його латинською назвою «Donum vitae» (22 лютого 1987 року). У другій частині цієї Інструкції Конгрегація займається питанням гетерологічного штучного запліднення, тобто заплідненням жінки насінням людини, яка не є її чоловіком, і при цьому використовується або її власна яйцеклітина, або також інша яйцеклітина. І у рамках розгляду цього питання, з’являється теж коротко мова про проблему сурогатного материнства, яке Інструкція називає загальною назвою: «замісне материнство».

Ось так про це читаємо в даному документі, як відповідь на питання «Чи «замісне» материнство є морально допустимим?»: «Воно недопустиме з того самого приводу, який є причиною відхилення штучного гетерологічного запліднення, тому що воно протирічить єдності подружжя і гідності народження людської особи. Замісне материнство має об’єктивні недоліки по відношенню до обов’язків материнської любові, подружньої вірності та відповідального материнства. Воно порушує гідність та право дитини до зачаття, до періоду вагітності і виховання власними батьками, а також вводить, зі шкодою для родин, поділ між фізичними, психічними та моральними чинниками, на яких вона основується». Тут варто ще раз додати, про що вже згадувалося вище, що Конгрегація під поняттям «замісне материнство» розуміє крім сурогатного материнства також таке, коли жінка виношує свою власну яйцеклітину, запліднену чужим чоловіком, тобто свою власну дитину у біологічному розумінні, для того, щоб після народження віддати її родині того чоловіка-батька. Сурогатне материнство, між іншим, «відділяє» дитину від біологічних батьків на самому початковому і важливому для життя дитини етапі – перед народженням, тобто після зачаття.

Пізніше були видані у Ватикані ще інші документи, які стосувалися етичних чи моральних питань, проте вже прямо не говорилося в них про сурогатне материнство, лише посередньо. Це на приклад Інструкція тієї є Конгрегації Віровчення, видана 2008 року під назвою «Dignitas Personae», в якій обговорюються новітні біоетичні питання, передусім пов’язані з захистом ненародженого життя. Там, у другій частині Інструкції, у підрозділі про заморожування ембріонів і про морально-етичні проблеми в зв’язку з цим, говориться про «пренатальне всиновлення»: «Була також висунута пропозиція впровадження форми «пренатального всиновлення [адопції]», лише для того, щоб зробити можливим народження людських істот, які в іншому випадку були б знищені. Однак ця пропозиція, похвальна, якщо йдеться про намір пошанувати і захистити людське життя, несе в собі багато проблем, які не відрізняються від вищеописаних» (Dignitas Personae, 19).

Тут заторкується цікава і одночасно делікатна справа. А саме, коли робиться зачаття in vitro, то зазвичай відбирається один ембріон, натомість залишається декілька «зайвих» ембріонів, які заморожують. І потім вони зберігаються у такому стані, але так як їхнє зберігання мусить оплачуватися, та ще й збирається їх ціла маса, то утримувати такий стан не можливо довший час, тому з часом ці ембріони просто «утилізують». Ну або на них проводяться досліди чи ще якось їх використовують. Щоб якось запобігти цьому дехто пропонує наступне розв’язання. А саме, щоб деякі жінки-добровольці погодилися прийняти ці ембріони до своєї матки, звичайно, за певну плату, пов’язану з усіма видатками на цю вагітність, виносили їх, народили і потім вже буде видно, що робити з народженими дітьми: чи хтось їх усиновить, чи в найгіршому випадку потраплять до дитячого будинку. Але принаймні житимуть, а не загинуть у зародку.

Ось саме цю ситуацію і коментує Інструкція «Dignitas Personae», що так, це гарна і шляхетна мета, проте відбувається це дорогою сурогатного материнства і перед тим – дорогою зачаття invitro. Тобто добра ціль досягається недобрими засобами. Єдина пропозиція, яку подає ця Інструкція, покликуючись на одну з промов Йоана Павла ІІ у 1996 році, є просто перестати продукувати людські ембріони, замість випродукувавши їх, шукати способів щось з цим зробити, бо жоден зі способів не є морально допустимим. Коротко кажучи, після запліднення invitro настає своєрідна патова моральна ситуація, яка не має розв’язки, бо кожен рух буде неморальним, лише належить повернутися на декілька кроків назад і зробити правильні рухи. Тобто, не допускати до такої патової ситуації.

Катехизм Католицької Церкви, затверджений у Римі 1992 року, також один раз згадує сурогатне материнство, називаючи цю практику «непристойною» і покликуючись при цьому на Інструкцію «Donum vitae». Коментуючи Десять заповідей, у підрозділі про дітей, які є «даром Божим», Катехизм так говорить: «Технічні заходи, які призводять розмежування батьків дитини через втручання чужої подружжю особи (донорство сперми або яйцеклітини, виношення плоду іншою жінкою), є надзвичайно непристойними. Ці методи (штучне чи позаматкове запліднення) порушують право дитини народитися від батька та матері, їй відомих і зв’язаних між собою подружжям. Вони порушують «виключне право на те, щоб стати батьком і матір’ю лише за допомогою один одного» (Конгрегація віровчення, Інструкція « Donum vitae», 2, 1), (ККЦ 2376).

Якщо йдеться про церковний статус дитини, народженої від сурогатної матері, то у цьому плані немає жодних проблем: така дитина, звичайно, що може бути охрещена і прийнята до Церкви, якщо її батьки про це попросять. Вчинки батьків не можуть впливати на церковний статус дитини жодним чином. Тим не менше, якщо йдеться натомість про батьків, які прийняли рішення про зачаття invitro і потім про використання сурогатної матері, чи про саму сурогатну маму, то тут однозначно ці вчинки, як видно з відповідних документів Церкви, є «надзвичайно непристойними». А це простою мовою означає, що з цих гріхів належить сповідатися. Не з наслідків, тобто з того, що вже є дитина, але з засобів, якими до цих добрих наслідків доходилося.

Висновки

Підсумовуючи вищесказане, Католицька Церква вбачає у сурогатному материнстві порушення святості родини, її інтимності, а також святості народження нового життя, яке повинно зачинатися зі взаємної, в тому теж тілесної, любові чоловіка і жінки. І хоча усиновлення при неможливості природнього зачаття заохочується, однак по-перше, сурогатне материнство не співставне з усиновленням, і по-друге, засоби, якими воно досягає своєї цілі, є з точки зору вчення Церкви неморальними. Передусім, з огляду на зачаття invitro, яке відокремлює зачаття від статевого акту, а також, зазвичай, супроводжує знищення решти ембріонів, тобто вбивства ненародженого життя, чи теж коли їх використовують для дослідів чи для інших несумісних з людською гідністю цілей.

Крім всього перерахованого, залишається ще питання так званого «сурогатного туризму», в якому Україна займає одне з перших місць, з огляду на низькі ціни за ці послуги, в порівнянні з конкурентами, такими як хоча б США чи Канада. Якщо безплідні пари ще керуються якимись благими цілями, хоча і за посередництвом, як було сказано вище, не зовсім етично прийнятних засобів, то сурогатні матері у більшості випадків керуються лише економічною складовою. Це призводить до трактування таких справ як родина, дитина, зачаття, народження, чи взагалі любов, плодом якої має бути дитина, до суто економічного виміру, до баналізації цих важливих для кожного суспільства справ, та до упредметнення їх, що з часом може звести ці справи на рівень звичайної фізіології. А саме ці справи, в основному, а не лише технічний розвиток, роблять суспільство людяним і високорозвиненим. Занедбуючи це, втрачається якась істотна частинка цієї людяності. І добрі наміри та цілі не можуть бути виправданням тих засобів, якими ці цілі осягаються, і тієї ціни, яку за реалізацію тих намірів людина готова заплатити.

Проблема сурогатного материнства вимагає подальшої дискусії і пошуків способів вирішення цієї проблеми. При цьому, обов’язково до уваги повинні братися не лише технічні можливості, але теж і етика. Бо не все що «можливе» чи «можна», є одночасно етичне і прийнятне. Якщо родина є чимось святим і важливим для суспільства, а для віруючих є ще й чимось, що «Бог з’єднав, а людина хай не розділяє», діти натомість є плодом особистої любові у цій родині, то на це все належить зважати при пошуку шляхів якнайкращого розв’язання питання про сурогатне материнство зокрема, чи про батьківство загалом.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/80345/

Следующая новость
Предыдущая новость

Как и где заказать выполнение дипломной работы? Католики і православні спільно пом'янули 74-ту річницю трагічних подій на Волині Миниатюрная овчарка - вельш корги кардиган Новые схемы лечения вируса гепатита С дают отменные результаты и дарят надежду Украинское онлайн казино Космолот на 3topora.net

Публикации